XV.4. Електрохімічна перенапруга

Із вчення про хімічну кінетику відомо, що швидкість найбільш повільної стадії має вирішальний вплив на швидкість процесу в цілому. Тому, якщо швидкість електрохімічної реакції мала в порівнянні з швидкістю дифузії, то загальна швидкість процесу визначається головним чином швидкістю реакції. Тобто, електрохімічна перенапруга виникає тоді, коли найбільш повільною стадією електродного процесу є власне електрохімічна реакція.

Розглянемо основи теорії електрохімічної перенапруги стосовно катодної реакції Ox + z ē‘ Red. Відомо, що швидкість будь-якої хімічної гетерогенної мономолекулярної реакції w на межі розділу тверда фаза – рідина, віднесена до одиниці площі, рівна:

, (ХV.4.1)

де с – концентрація реагуючої речовини в рідкій фазі, що безпосередньо прилягає до поверхні твердого тіла, k – константа швидкості хімічної реакції, Е_акт – енергія активації.

Швидкість електродної реакції зручно виражати через густину струму. Тоді рівняння (ХV.4.1) можна записати у вигляді:

(ХV.4.2)

, (ХV.4.3)

де j_К і j_А – катодна і анодна густини струму, Е_акт,к і Е_акт,а – енергії активації катодної і анодної реакцій.(Знак “мінус” перед правою частиною рівняння (ХV.4.2) необхідний, щоб одержати негативне значення катодного струму).

В момент рівноваги швидкості катодного і анодного процесів однакові і тоді:

(ХV.4.5)

де j₀ – густина струму обміну. Якщо з допомогою зовнішнього джерела електричної енергії змінити величину потенціалу на η, зробивши його більш негативним, то швидкість катодного процесу буде перевищувати швидкість анодного процесу. Прискоренню прямої реакції сприяє деяка частина α загальної енергії електричного поля zFη, а сповільненню зворотної – друга частина енергії поля (1 – α). Величина α називається коефіцієнтом перенесення і його значення змінюється від 0 до 1.

Для електрохімічних реакцій характерна залежність енергії активації від потенціалу:

, (ХV.4.6)

де Е₀ – частина енергії активації процесу, що не залежить від потенціалу; αzFη і (1 – α)zFη – частина енергії активації, що залежить від потенціалу.

Підставляючи рівняння (ХV.4.6) в рівняння (ХV.4.2) і (ХV.4.3), отримаємо:

, (ХV.4.7)

, (ХV.4.8)

де , .

З рівнянь (ХV.4.7) і (ХV.4.8) випливає, що швидкість катодної реакції j_К зростає при зміщенні потенціалу в негативну сторону значень, а анодний j_a – в позитивну сторону.

В рівняннях (ХV.4.7) і (ХV.4.8) k₁ і k₂ відповідають катодній і анодній густині струму при рівновазі. А при рівновазі катодний і анодний струми рівні і визначають струм обміну. Скориставшись цим, рівняння (ХV.4.7) і (ХV.4.8) можна записати так:

, (ХV.4.9)

(ХV.4.10)

З рівняння (ХV.4.9) і (ХV.4.10) випливає, що швидкість електродної реакції при всіх інших рівних умовах (рівній перенапрузі, рівних коефіцієнтів перенесення, рівній температурі) тим більша, чим більший струм обміну j₀. Сумарна швидкість катодної реакції рівна

(ХV.4.11)

У момент рівноваги j_К = j_a і j = 0.

В області малих значень густини струму і перенапруги електрохімічна система незначно відхилена від рівноважного стану і zFη < RT. Тому з рівняння (XV.4.11) після перетворення і спрощення отримуємо

η = – (XV.4.12)

З цього рівняння виходить, що перенапруга при даній густині струму тим менша, чим більша густина струму обміну.

Якщо через електрохімічну систему проходить значний струм і вона суттєво відхиляється від рівноважного стану, то швидкість прямої реакції набагато більша швидкості зворотної і останньою можна знехтувати. Рівняння (XV.4.11) набуває вигляду:

, (XV.4.13)

звідки отримуємо залежність електрохімічної перенапруги від густини струму:

η = (XV.4.14)

Густина струму обміну j₀ і коефіцієнт переносу є кінетичними параметрами реакції, що супроводжується електрохімічною перенапругою. Струм обміну визначається природою електрохімічної реакції, складом розчину і температурою. Коефіцієнт переносу α для ряду електрохімічних реакцій близький до 0,5. Якщо в рівнянні (XV.4.14) позначити

(XV.4.15)

і

, (XV.4.16)

то його можна подати в такому вигляді:

η = a + b lg j. (XV.4.17)

Аналогічне рівняння було одержане Тафелем (1905) при експериментальному вивченні перенапруги при виділенні водню. Тому рівняння (XV.4.17) називають рівнянням Тафеля, а константи a і b тафелівськими сталими.

Графічну залежність електрохімічної перенапруги від густини струму зручно виражати поляризаційними кривими в напівлогарифмічних координатах (рис. 87). В області значних перенапруг у відповідності з рівнянням (XV.4.17) на кривій є прямолінійна ділянка аб, яка дає можливість визначити тафелівські сталі. На одержаній експериментально поляризаційній кривій стала а відповідає перенапрузі при j = 1 (ln j = 0), а b – тангенсу кута θ нахилу прямолінійної ділянки аб. За одержаними значеннями а і b можна розрахувати кінетичні параметри електрохімічної реакції–струм обміну j₀ і коефіцієнт переносу α.

У кінетиці перебігу стадії переносу заряду, сповільненість якої є безпосередньою причиною виникнення електрохімічної перенапруги, особливу роль повинна відігравати будова подвійного електричного шару на межі поділу двох фаз.

Справді, якщо інші стадії електродного процесу – транспортування частинок і гомогенне хімічне перетворення відбувається хоч і поблизу межі поділу електрод–електроліт, але далеко за межами подвійного шару, то власне електрохімічний акт розігрується всередині цього шару. Тому розподіл потенціалу в подвійному шарі і положення в ньому частинок, які реагують, повинні істотно впливати і на величину електрохімічного акту, і на величину електрохімічної перенапруги. Тому при розрахунку перенапруги необхідно враховувати не величину електродного потенціалу ε і концентрацію реагуючих речовин в об’ємі електроліту, а спад потенціалу і концентрацію реагуючих іонів у щільній частині подвійного електричного шару. Тоді в рівняння (XV.4.14) вводиться додатковий член, що містить Ψ₁ потенціал:

η = (XV.4.18)

Оскільки Ψ₁–потенціал змінюється в залежності від загальної концентрації розчину електроліту або від присутності в ньому поверхнево активних речовин, рівняння (XV.4.18) відбиває вплив розчину на перенапругу.

Існують, як уже відзначалося вище, й інші види перенапруги: реакційна, фазова.

Реакційна перенапруга викликана сповільненням стадії хімічної реакції, що передує електрохімічній стадії або послідуюча їй. Наприклад, якщо катодне виділення срібла здійснюється не з розчину її простої солі, а з розчину його комплексної сполуки, наприклад ціаніду, то електродний процес буде складнішим. Можна передбачити, що виділенню металевого срібла передують хімічні реакції:

Ag(CN)₂‾ = AgCN + CN‾

або

Ag(CN)₂‾ = Ag⁺ + 2CN‾,

а потім

AgCN + ē‘ = Ag + CN‾

Ag⁺ + ē‘ = Ag.

Прикладом послідуючої хімічної реакції може слугувати електрохімічне виділення водню. Внаслідок розряду іонів H₃O⁺ утворюються атоми водню, які потім беруть участь в реакції молізації 2Н→Н₂.

Розрахунок перенапруги η_р залежить від того, в якій із стадій, попередній чи послідуючій, спостерігається найбільше гальмування. Якщо найбільш повільною є остання, то залежність перенапруги від густити струму j виразиться рівнянням:

η_р = – , (XV.4.19)

де ν–порядок реакції.

Фазова перенапруга обумовлена гальмуванням на стадії фазових перетворень в умовах електродної реакції (утворення газів, твердих і рідких металів, оксидів тощо). Розглянемо, як приклад, кристалізацію. Атоми металів, що утворюються при розряді катіонів, спочатку знаходяться в адсорбованому стані на поверхні катода (вони називаються ад–атомами). Перенапруга викликається гальмуванням на стадії входження ад–атомів у кристалічну решітку. Згідно з Фольмером, процес електрокристалізації іде в дві стадії: виникнення центрів кристалізації (кристалічних зародків) і їх ріст. Центр кристалізації – ущільнення атомів, навколо якого розпочинається ріст кристалів. Розрізняють двомірні (товщина в один атом) і три мірні (товщиною більше одного атома) зародки.

Ад–атоми в процесі електрокристалізації беруть участь або в утворенні кристалічних зародків, або в їх рості. При цьому атоми повинні прийняти орієнтовне положення в кристалічній решітці. Гальмування на цій стадії електродного процесу супроводжується виникненням перенапруги. Загальна кристалізаційна перенапруга складається з перенапруги, що відповідає утворенню двомірних (η₁) і тримірних(η₂) зародків і приєднання ад–атомів до кристалічної решітки (η₃):

η_ор = η₁ + η₂ + η₃. (XV.4.20)

Перевага тієї чи іншої складової визначається природою металу, що осаджується, умовами електролізу і часом формування осадка.

Поиск по сайту: