Передумови виникнення фінансового ринку

Мета утворення та функціонування фінансового ринку. Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб’єктів і розмірів, структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.

Дії на фінансових ринках визначаються основними функціями, що притаманні грошам, тому зупинимося на них більш докладно. Отже, існує три функції грошей.

Гроші як засіб обігу. Ця функція грошей реалізується тоді, коли гроші використовуються як засіб оплати за товари і послуги. Вона стимулювала розвиток торгівлі та спеціалізації у виробництві. В умовах високого рівня інфляції використання грошей як засобу обігу знижується, і торгівля за допомогою бартеру за цих умов переважає. Пов’язано це, насамперед, з тим, що при високих темпах інфляції витрати, пов’язані зі зберіганням грошей для здійснення угод, багаторазово перевищують втрати і незручності бартеру.

Гроші як міра вартості. Окрім функції обігу, гроші виконують ще і роль міри вартості. Але для виконання цієї функції вони повинні бути однорідні для зіставлення і порівняння вартості різних товарів швидко і без особливих зусиль. Не виконується ця функція грошей у період швидкої інфляції. Для визначення вартості товарів і послуг у цьому випадку розділяють функції грошей як міри вартості і як засобу обігу. Як правило, ціна на товар встановлюється у ВКВ, наприклад, у доларах США, а розрахунки здійснюються у національній валюті на основі обмінного курсу відповідно до ВКВ. Тобто ціна, виражена у національній валюті, росте, а ціни у ВКВ залишаються загалом на попередньому рівні. Таким чином, національна валюта виконує роль засобу обігу, а ВКВ є стандартною мірою вартості.

Гроші як засіб накопичення. У цьому випадку вони є особливого роду активами, що зберігаються після продажу товарів та послуг і забезпечують власникові цього активу купівельну спроможність у майбутньому. Звичайно, люди можуть зберігати свою майбутню купівельну спроможність або багатство у вигляді дорогоцінностей, творів мистецтва, нерухомості тощо. Проте гроші понад усе підходять для виконання цієї функції, оскільки їм властива ліквідність, тобто здатність активу бути використаним у якості засобу платежу (або бути перетвореним у засіб платежу) і мати фіксовану номінальну вартість. Гроші володіють абсолютною ліквідністю, оскільки вони використовуються як засіб платежу і, виконуючи функцію міри вартості, не змінюють своєї власної номінальної вартості у термінах масштабу цін. Усім іншим видам активів ліквідність властива у більшому або меншому ступені.

І хоч абсолютна ліквідність грошей повинна робити їх ідеальним засобом накопичення, це можливо тільки протягом коротких періодів часу. При тривалому зберіганні грошей їх власникові не доводиться одержувати той прибуток, який міг би бути при використанні менш ліквідних активів. Наприклад, розміщення вільних грошових коштів у певні види цінних паперів може забезпечити високий рівень прибутків. Тим часом зберігання грошей на окремих банківських рахунках практично може не приносити прибутку їх власникові. Особливо втрачається привабливість грошей як засобу накопичення у період швидкої інфляції, не дивлячись на високу ліквідність. Оскільки на грошову одиницю щоденно можна буде придбати все меншу кількість товарів, природним виглядає бажання людини зберігати вартість у вигляді грошей тільки протягом дуже коротких проміжків часу.

Кажучи про гроші як засіб накопичення, не можна забувати про те, що навіть у країнах, які нормально розвиваються, присутня так звана повзуча інфляція, яка при незначних розмірах (1 – 3 % на рік) все ж призводить до знецінення грошей, тому що за одну і ту ж грошову масу можна придбати меншу товарну масу. Проаналізувавши функції грошей в умовах інфляції, можна зробити висновок, що інфляційні процеси призводять до їх зміни і порушення.

В економічній літературі виділяється ще дві функції грошей: гроші як засіб платежу і світові гроші.

У випадку виконання грішми функції засобу платежу відбувається розрив між строками одержання товару і грошей за нього, тобто коли купівля товарів або основних фондів здійснюється у кредит. Але й тоді гроші виступають засобом обігу як у випадку авансованих платежів, так і у випадку кредитів.

Функція світових грошей реалізується при обслуговуванні світових ринків. Останнім часом світова торгівля набуває все більшого значення, тому дуже важко уявити собі наше життя без міжнародного товарообміну. І знову гроші виконують свої основні функції міри вартості і засобу обігу, оскільки вартість товару призводиться до еквівалентної вартості і після цього сплачується.

Визначившись із основними функціями грошей і зрозумівши природу створення фінансових ринків, ми можемо відзначити, що, діючи на фінансовому ринку кожен з його учасників керується однією метою – примножити свій капітал, тобто одержати додатковий прибуток.

Історичні та економічні особливості становлення окремих елементів фінансового ринку. Категорія фінансовий ринок з’явилася з появою фінансів і в умовах подальшого розвитку товарно-грошових відносин перетворилася в особливу сферу економічних відносин. Розвиток товарного виробництва на певному етапі призвів до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідного для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним капіталом, а в радянській літературі – капітальні вкладення. Використовується інвестиційний капітал на створення робочих місць, придбання знарядь праці, основних фондів, нових технологій та інших елементів виробництва.

Вільні грошові кошти (заощадження) перетворюються на інвестиційний капітал з моменту їх надходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим та опосередкованим. Заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання нових технологій, основних фондів або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок відповідної статті державного бюджету. Прямо перетворюватись на інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.

Розвинений національний (внутрішній) фінансовий ринок може суттєво полегшити інтеграцію в світовий фінансовий ринок і створити канал для інвестування іноземного капіталу у вітчизняну економіку через розміщення цінних паперів. Атрибутом світового фінансового ринку є направлення національного капіталу (певних фінансових активів) за кордон, у розпорядження іноземного банку або залучення іноземного капіталу. Історично світовий фінансовий ринок з’явився на базі міжнародних фінансових операцій національних фінансових ринків, потім сформувався на основі їх інтернаціоналізації. Спочатку він розвивався повільно і переважно як світовий грошовий ринок. Сучасний світовий фінансовий ринок відродився на початку 60-х років ХХ сторіччя. До цього, протягом 40 років, він був паралізований у результаті світової економічної кризи 1929 – 1933 рр., другої світової війни, валютних обмежень.

Розглядаючи в історичному аспекті фінансовий ринок в Україні, слід зазначити, що він існував у дореволюційний період (до 1917 року), потім у період НЕПу в кінці 20-х рр., а також і в наступний період, але в досить звуженому й урізаному вигляді. Усі ці етапи суттєво розрізняються певною специфікою, диференціацією і глибиною категорії, що розглядається.

Профанація фінансового ринку та його інфраструктури в радянський час була обумовлена розвитком командно-адміністративної системи управління, повним одержавленням засобів виробництва, що об’єктивно заважало існуванню альтернативних форм власності, які є основою формування фінансового ринку. Переведення мобілізації грошових ресурсів тільки на держпозики було досить обмеженим інструментом і реалізувалось виключно під впливом командно-адміністративної системи без відповідної ефективності та гнучкості. Це обумовило об’єктивне відставання нашої економіки у багатьох галузях. Через складність концентрації грошей з внутрішніх резервів на створення конкурентоспроможних виробництв у всіх секторах реальної економіки не використовувався могутній науково-технічний потенціал, що був створений у радянські часи.

В інституційній структурі фінансового ринку в колишньому СРСР був лише один елемент – досить обмежена і неефективна банківська система. Реорганізація банківської системи 1987 року носила адміністративний характер і проводилась при відсутності концепції перебудови заради реорганізації, а не заради досягнення ефективного використання грошових ресурсів. До кінця 1990 року кредитна система залишалась примітивною. Страхові установи СРСР, що володіли довгостроковими резервами, продовжували знаходитись поза сферою кредитної системи і діяли відокремлено. Банківська реформа 1987 року і випуск цінних паперів в умовах відсутності приватизації (акціонування) підприємств не сприяли формуванню в той період таких структурних сегментів фінансового ринку, як ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.

У колишньому СРСР, у т. ч. в Україні, грошовий ринок був нерозвинений і зводився лише до короткострокового банківського кредитування. Сьогодні відбувається поступове формування позабанківської сфери грошового обігу: дозволений комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі із мережею брокерських контор, розгалужена система торгових посередників (торговців цінними паперами) тощо. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об’єктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу країн з найменшими темпами інфляції).

На нинішньому етапі розвитку у нас склалась дворівнева структура кредитної системи. Як показує світовий досвід, структура кредитної системи України повинна бути близькою до наведеної таблиці 1.1. Представлена структура може бути трансформована в трьох’ярусну шляхом інтегрування страхових компаній і пенсійних фондів у спеціалізовані інститути. Важливу роль відіграє те, яка форма власності закладена в різні кредитно-фінансові установи. В інтересах створення конкуренції на фінансовому ринку потрібна альтернативна власність (державна, акціонерна, кооперативна, індивідуальна). Без розгалуженої, гнучкої кредитної системи неможливий розвиток не тільки кредитного ринку в структурі фінансового, але й інших його структурних сегментів, особливо ринку цінних паперів.

У колишньому СРСР були зроблені перші спроби створення окремих елементів такого сегмента фінансового ринку як ринок цінних паперів лише в кінці 1980-х років. До того часу в СРСР не було вільної торгівлі грошима і титулами власності. Створення фінансового ринку, що ототожнювався в колишньому СРСР з ринком цінних паперів, вимагало обговорення проблеми структури цього ринку. Або буде діяти один ринок – фондова біржа, де будуть одночасно котируватися нові і старі випуски цінних паперів, або буде два ринки – за зразком західних країн.

Практика розвинених країн свідчить, що ринок цінних паперів – це не тільки фондова біржа. Він ділиться на: первинний, де вільно розміщуються нові випуски акцій і облігацій інвестиційними банками, банкірськими фірмами, брокерськими фірмами серед юридичних та індивідуальних осіб, та вторинний (фондова біржа), де здійснюється перепродаж раніше випущених цінних паперів.

Таблиця 1.1

Можлива структура кредитної системи України в умовах ринкової економіки

Вид установи

Структура

Форма власності

І. Центральний банк

Перший рівень

Державна

ІІ. Банківська система:

1. Комерційні банки

2. Ощадні банки

3. Інвестиційні банки

4. Іпотечні банки

Другий рівень

Акціонерна, кооперативна

ІІІ. Страхові і пенсійні установи:

1. Страхові компанії

2. Пенсійні фонди

Третій рівень

Акціонерна, кооперативна

ІV. Спеціалізовані інститути:

1. Інвестиційні компанії

2. Фінансові компанії

3. Товариства з кредитування житлового будівництва

4. Ломбарди

Четвертий рівень

Акціонерна

У країнах колишнього СРСР протягом ряду десятиліть старанно «імплантувались» основні норми і принципи регулювання і функціонування ринку цінних паперів, еталоном яких є американська модель. Система державного моніторингу учасників ринку створюється за американським типом, але інфраструктурні інститути формуються в Україні за принципами, які близькі до директив Європейського Співтовариства. Це стосується біржової і депозитарної системи, засобів регулювання ринків похідних цінних паперів і фінансових продуктів. Ближче до європейських підходів вирішуються питання регулювання вексельного обігу, впровадження сучасних стандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому.

Серед найбільш значимих передумов формування фінансового ринку в Україні слід виділити такі: розвиток альтернативного сектора економіки, формування ринкової інфраструктури, комерціалізація банківської сфери, відміна монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподаткування доходів із цінних паперів, відсутність силового державного регулювання операцій із цінними паперами. Все це дозволяє посилити платоспроможний попит, який вже зараз формується на ринковій основі. Основним критерієм повинні стати вигідність вкладання капіталу в рамках ринкового механізму і конкурентоспроможність тих, хто хоче його залучити.

1.4. Проблеми щодо трактування економічної сутності поняття “фінансовий ринок”

На сучасному етапі в фінансовій галузі здійснюється багато наукових досліджень, мета яких – розгляд та встановлення взаємозв’язків між тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблеми вивчення фінансового ринку пов’язані з відсутністю єдиного трактування основоположних фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінанси підприємств, державні фінанси, регіональні фінанси, місцеві фінанси тощо. В економічній літературі відсутня єдина концепція трактування економічної сутності цих понять.

Так, у літературних джерелах визначення фінансам дається по-різному.

Фінанси – це гроші (гроші – основа і необхідна умова функціонування фінансів).

Фінанси – це система грошових відносин із приводу руху фондів коштів.

Фінанси є системою імперативних («наказових» – вимога, наказ, закон) грошових відносин.

Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, які виражають відносини із приводу необхідного, обов’язкового (індиспенсабельного) вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.

Фінанси (франц. finance, від латинського finantla – оплата) – система грошових відносин, що зумовлена характером економічного ладу суспільства і його політичної надбудови – держави.

Фінанси – це застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимальної прибутковості фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу.

Фінанси – система грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів у процесі їх кругообігу.

Фінанси – це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні валового внутрішнього продукту і національного доходу (на мікрорівні – виручки і прибутку) із приводу утворення і розподілу, використання фінансових ресурсів (що найчастіше відбувається у фондовій формі) з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

Характерні ознаки, які випливають з економічної суті фінансів:

- фінанси – це категорія розподільна;

- фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу; у процесі вартісного розподілу ВВП беруть участь не тільки фінанси, а й ціни, кредит, доходи домогосподарств у різних формах (заробітна плата, премії, субсидії, пенсії, державні допомоги, стипендії, дивіденди, відсотки, орендна плата тощо);

- фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів.

Фінанси – це категорія базису, а не надбудови. Надбудовною категорією є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави. Мета їх функціонування – задоволення суспільних інтересів та потреб, до складу яких входять: загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві, особисті, а також міжнародні, міждержавні та глобальні інтереси.

Поняття «фінансовий ринок» є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв’язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу (трансформації). Плутанину в об’єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що «фінансовий ринок» намагаються замінити в літературі поняттям «грошового» або «кредитного ринку», «інвестиційного ринку».

З огляду на викладене вище, досить важко досліджувати той сегмент загальноринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літературі як самостійна категорія.

Л.М. Красавіна при розгляді міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, використовує поняття «світового кредитного ринку» як специфічної сфери ринкових відносин, де здійснюється рух грошового капіталу між країнами на умовах повернення і сплати відсотків та формується попит і пропозиція. «Світовий фінансовий ринок» – це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в євровалютах. Протиріччя полягає в наступному: у структурі світового ринку позичкових капіталів, яку пропонує Красавіна, такого поняття, як «світовий кредитний ринок», ми не знаходимо, а натомість розглядається світовий ринок позичкових капіталів. Він, згідно із запропонованою автором диверсифікацією, включає: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів, світовий фінансовий ринок. Далі автор зазначає, що грошовий ринок – це ринок короткотермінових позичкових капіталів, а ринок капіталів – це ринок середньо- і довгострокових капіталів, що включає і фінансовий ринок. На нашу думку, даний підхід не дає можливості об’єктивно судити про економічну сутність таких понять, як «кредитний ринок», «фінансовий ринок», «ринок позичкових капіталів» та ін.

Т. Райс і Б. Койлі відзначають, що для нормального розвитку економіки постійно потрібна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових засобів між її сферами і секторами. В ефективно функціонуючих економіках цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Ринок фінансових ресурсів, на їх думку, – це загальне визначення тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні платіжні засоби, а структура цього ринку представлена кредитним ринком, ринком інструментів власності та валютним ринком. Ринок фінансових ресурсів може інтегрувати ринок інструментів власності та частину кредитного ринку (ринок інструментів позики), яка, на думку авторів, може бути позначена в літературі як ринок цінних паперів.

К. Редхед, С. Х’юс при розгляді проблем управління фінансовими ризиками прив’язують її до «валютного і фондового ринку, а також ринку позичкових капіталів», також мова йде і про фінансовий ринок, ринки акцій та облігацій, при цьому розкриття економічного змісту ключових понять відсутнє.

А.А. Пересада, наводячи схему класифікації ринків, наголошує, що найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, але єдиної принципової схеми не існує. У його «спрощеному розумінні» (дослівно) «фінансовий інвестиційний ринок капіталу – це місце, де громадяни й організації, які хочуть взяти гроші в борг, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші».

Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового ринку через наступне визначення: «Фінансовий ринок – це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах».

І.А. Бланк відзначає, що «у найбільш загальному вигляді фінансовий ринок є ринком, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги».

Методологічні підходи різних авторів можна звести до наступних положень.

Фінансовий ринок – це складна економічна система, що є:

- сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов’язання та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності – це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін.);

- сферою прояву економічних відносин між продавцями і покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку взаємодіють попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах;

- сферою прояву економічних відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що обертаються на цьому ринку. Товари, що обертаються на фінансовому ринку, – це фінансові активи. До них відносяться гроші (як гривня, так і валюта), депозити, цінні папери різних видів, зобов’язання та борги (що навіть хочуть закласти в бюджет), позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості.

Фінансовий ринок для конкретного підприємця – це сукупність споживачів (покупців, вкладників), які зацікавлені в активах (тобто в продукції) і послугах, запропонованих цим підприємцем, і мають засоби купити їх сьогодні або завтра. Підприємець залежить від свого ринку (від своєї «ніші» на ньому). Кожен підприємець багатий не тільки тим, що в нього є майно, фінансові активи, робітники, але й тим, що в нього є ринок, на якому реалізується його продукція, у т. ч. фінансові активи та послуги.

Фінансовий ринок – це відношення між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів.

Поиск по сайту: