Поняття заробітної плати, методи її правового регулювання та система оплати праці

Основну заробітну плату — плату за виконання роботи в межах встановлених норм праці, будь-то конкретні трудові обов'язки чи нормовані завдання: норми виробітку, норми часу, норми обслуговування. Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок (для робітників) та посадових окладів (для службовців).

Додаткову заробітну плату — премії і винагороди за виконання виробничих завдань і функцій понад встановлені норми, за трудові успіхи і винахідливість та особливі умови праці.

Регулювання оплати праці включає централізоване (державне), локальне і індивідуально-договірне регулювання.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом: встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, зокрема оплата праці в святкові дні, надурочних робіт.; встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній та комунальній власності; встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету; оподаткування доходів працівників.

Локальний метод правового регулювання праці, за допомогою якого встановлюються норми, що конкретизують принципові положення актів вищого рівня з врахуванням реальних можливостей конкретного підприємства (установи, організації) і діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють регулювання робочого часу і часу відпочинку (правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про преміювання) і т.ін. Особливістю локального методу правового регулювання трудових відносин є ініціатива і участь в цьому процесі самих працюючих, і прийняття таких норм — це результат переговорів між роботодавцем і найманими працівниками та їх представниками — професійними спілками, причому спільне прийняття. Оскільки таке регулювання проводиться, як правило, в формі колективних договорів, то цей метод інколи ще називають колективно-договірним.

Локальне і індивідуально-договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (Генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях.

Система оплати праці — це спосіб оцінки і визначення заробітку працівника відповідно до кількості і якості затраченої праці.

На сьогодні функціонує дві загальноприйняті системи оплати праці, які розрізняються за способом виміру затраченої праці: відрядна і почасова.

При почасовій системі оплати праці заробіток працівника залежить від фактично відпрацьованого ним часу. Для робітників почасова система оплати праці передбачає врахування тарифної ставки і тривалості відпрацьованого часу. Залежно від того, яка тривалість робочого часу прийнята за одиницю обчислення заробітку, розрізняють погодинну, поденну і помісячну оплату прані.

Відрядна система оплати праці характеризується залежністю розміру заробітку від кількості виготовленої продукції.

Поиск по сайту: