Ступіньконвертованостінаціональноївалюти

Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.

3. Режимкурсунаціональноївалюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

4. Режимвикористанняіноземноївалютинанаціональнійтериторіїв загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків.

5. Режимформуваннятавикористаннядержавних золотовалютнихрезервів. Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися у двох аспектах:

а) як форма жорсткої прив´язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті маси національних грошей. Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення - через її продаж. Курс національної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у світовий практиці відомий під назвою валютногобюро, органом якого стає центральний банк;

б) форма використання валютних запасів для підтримки рівноваги на національному валютному ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країни зберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції. Наприклад, Україна ввела таку форму використання валютних резервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати процес переходу до ревальвації відносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша питома вага золота у валютних резервах пояснюється його найнижчою дохідністю, що досягає лише 1,75% річних. Водночас ці пропорції ще не досягнуто. За зовнішні борги Україна розраховується такими валютними засобами: доларом - 80%, євро - 5%, інші валюти - 15%. Тобто долар в міжнародних платежах ще тривалий період часу залишиться головним валютним резервом.

6. Режимвалютнихобмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то в країні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, в Україні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалося обмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб і забороною переказування інвалюти на них: експортери зобов´язані були повністю чи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі. Діяли інші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або й зовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації ОЕСР взагалі скасували валютні обмеження і встановили вільне «плавання» курсів своїх національних валют.

7. Регламентаціявнутрішньоговалютногоринкуі ринкукоштовнихметалів. Скажімо, нормативно-законодавчими актами України визначається:

а) порядок функціонування біржового і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних банків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам - юридичним особам на відкриття рахунків у іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному ринку;

в) в 1998 р. в Україні не дозволялися операції з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних і строкових вкладів у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки і фінансів, перехід до економічного зростання створюють достатні умови і в Україні для усунення більшості обмежень і формування ліберального валютного ринку.

8. Регламентаціяміжнароднихрозрахунківіміжнароднихкредитнихвідносин. Усі параметри визначаються, нормативними актами України. Вони чітко визначають:

а) порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;

б) порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

в) порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначеннянаціональнихорганів,наякіпокладенообов´язкирозробкиіреалізаціївалютної політики. Українським законодавством до числа таких органів віднесено:

- Кабінет Міністрів України, який за участі Адміністрації Президента, Верховної Ради і НБУ визначає цілі та завдання валютної політики;

- Національний банк України здійснює валютне регулювання, має право частину цих функцій за допомогою ліцензій делегувати уповноваженим комерційним банкам;

- Державна податкова адміністрація здійснює контроль за дотриманням правил валютних операцій на території України резидентами і нерезидентами;

- Державний митний комітет контролює дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон;

- Міністерство зв´язку та його органи контролюють дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є НБУ - орган регулювання й координації грошово-кредитної діяльності усіх учасників господарського життя.

Міжнаро́дна валю́тна систе́ма — це сукупність грошових відносин, пов'язаних із формуванням і розподілом валютно-фінансових та кредитних фондів, використанням розрахункових і платіжних засобів у сфері міждержавних господарських зв'язків.

Кінцева мета функціонування міжнародної валютної системи полягає в забезпеченні ефективності міжнародної торгівлі товарами і послугами і в досягненні обопільної вигоди учасників зовнішньоекономічної діяльності[1].

Докладніше: Золотий стандарт

Золотий стандарт визначав використанням золота і золотих монет як грошового товару. Діяв з 1816 року, коли вперше був офіційно введений у Великобританії, по 1914 рік, хоча окремі елементи збереглися до 70-х років XX століття.

Золотий стандарт був покладений в основу Паризької валютної системи, яка виникла в 1867 році. Характерними ознаками золотого стандарту є: обіг золотих монет та їх необмежена карбування державними монетними дворами; вільний обмін кредитних грошей на золоті монети за номіналом; відсутність обмежень на ввіз і вивіз золота; використання на внутрішньому ринку поряд з золотими монетами і банкнотами розмінної монети та державних паперових грошей з примусовим курсом до золота через встановлення золотого вмісту національної грошової одиниці (золотий паритет).

Золотий стандарт як перша міжнародна грошова система був юридично оформлений на Міжнародній конференції в Парижі 1867 року. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей і вперше накреслила напрям уніфікації національних грошових систем.

Питання валютного обігу досліджував на межі XIX і ХХ ст. український економіст Михайло Туган-Барановський. Він уважав, що впровадження та регулювання паперової валюти в окремих країнах має доповнюватись угодами з цього приводу між головними державами. Так, на його думку, паперові гроші кожної окремої країни набудуть відповідної платіжної сили. За допомогою міжнародних угод можна здійснювати значно могутніший вплив на валютний вексельний курс, аніж ізольованими зусиллями окремої країни. За такої ситуації більшість золота перебуватиме у запасниках центральних національних банків.

Золотовалютний стандарт[ред. • ред. код]

Докладніше: Золотовалютний стандарт

В 1922 році на Генуезькій міжнародній економічній конференції було юридично оформлено систему золотовалютного стандарту, яка характеризується тим, що країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, як еквівалента золота.

Бреттон-Вудська система[ред. • ред. код]

Докладніше: Бреттон-Вудська система

Ямайська валютна система[ред. • ред. код]

Докладніше: Ямайська валютна система

Елементи Міжнародної валютної системи

Елементами Міжнародної валютної системи є світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки й міжнародні валютно-фінансові організації[2].

Світовий грошовий товар («Світові гроші») є носієм міжнародних грошових відносин і відповідно до умов функціонування Міжнародної валютної системи приймається кожною країною як еквівалент вартості. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше у міжнародних розрахунках почали використовувати векселі, банкноти, чеки (кредитні білети) і спеціальні міжнародні й регіональні платіжні одиниці.

Валютний курс визначає вартість національних грошей однієї країни в грошових одиницях інших країн. Валютний курс може бути встановлюватись на ваговому вмісті золота у національних грошових одиницях («фіксований»), або зіставленням паритетів купівельної сили валют («плаваючий» курс).

Поиск по сайту: