КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Підставою кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 2 Кримінального кодексу України, є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом.

Поняття злочину визначається ст. 11, відповідно до якої злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально й містить ознаки будьякого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

До прийняття нового Кримінального кодексу України (Кодекс набрав чинності 1 вересня 2001 року), об’єктивна сторона як адміністративного правопорушення, так і кримінального була викладена однаково — незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. Розмежування між адміністративним проступком і злочином проводилося за визначеною законом формальною ознакою— вартістю предмета незаконної валютної операції: якщо вартість предмета не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, то дії вважаються вчиненими у незначних розмірах і тягнуть адміністративну відповідальність за ст. 162 КУпАП; якщо вартість предмета незаконної валютної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то така операція, згідно з приміткою до ст. 80 КК, визнається вчиненою у значному розмірі і тягне кримінальну відповідальність.

Цей підхід зберігся відповідно до системи валютного законодавства СРСР, де за здійснення незаконних валютних операцій з іноземною валютою чи платіжними документами, які віднесені до валютних цінностей, та спекуляцію ними на суму не більш як 25 рублів за офіційним курсом, карали в адміністративному порядку штрафом і конфіскацією.

Валютним злочином у радянській системі права було посягання на державну валютну монополію. Валютний злочин містив два склади злочину. Поперше, це порушення правил про валютні операції та спекуляція валютними цінностями. Порушенням правил про валютні операції, яке призводило до адміністративної чи кримінальної відповідальності, було здійснення на території СРСР без дозволу Держбанку СРСР скуповування, продажу, обміну валютних цінностей або використання їх як платіжного засобу.

Кримінальна відповідальність за валютні злочини передбачалася у вигляді позбавлення волі на термін від 3 до 8 років із конфіскацією майна або без конфіскації, з обов’язковою конфіскацією валютних цінностей і засланням на термін від 2 до 5 років або без заслання.

Здійснення спекулятивних операцій із валютними цінностями в особливо великих розмірах, а також скоєння валютного злочину особою, яка була раніше засуджена за такі ж саме злочини, каралося позбавленням волі на термін від 5 до 15 років із конфіскацією майна і засланням на термін від 2 до 5 років або без заслання, або смертним вироком із конфіскацією майна.

Із набранням чинності ККУ кримінальна відповідальність передбачена:

- за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків; учинення фінансової операції чи укладання угоди з коштами або іншим майном, отриманими внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

- вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а також набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, отриманих унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до двох років, або позбавленням волі на термін до трьох років. Незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років, або позбавленням волі на термін від двох до чотирьох років, із конфіскацією валютних цінностей, що перебувають на зазначених рахунках.

За вчинення фінансової операції чи укладання угоди з коштами або іншим майном, отриманими внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів, або іншого караються позбавленням волі на термін від трьох до шести років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до двох років із конфіскацією коштів або іншого майна, отриманих злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачі відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк у свою чергу має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами на власний розсуд (п. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України).

У банківській практиці договір банківського рахунка охоплює поняття "договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування", який застосовується у відносинах банків із суб'єктами господарювання, і поняття "договір на відкриття і обслуговування банківського рахунка", який застосовується у відносинах банків з громадянами.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи: а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка; б) відносини, що пов'язані із зберіганням в банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійсненням розрахунково-касового обслуговування.

За своєю правовою природою інститут банківського рахунка становить складну конструкцію, яка включає як приватні, так і публічні елементи. По-перше, він є сукупністю правових норм, що стосуються різних галузей права (цивільного, фінансового, адміністративного). По-друге, банківський рахунок слід розглядати як правовідносини з множинним складом учасників з приводу зберігання і руху коштів. Тут можна виділити публічно-правові суб'єкти у вигляді податкових органів держави і НБУ та приватноправові суб'єкти у вигляді конкретного банку і клієнта, які укладають договір. По-третє, укладенню договору банківського рахунка передують два види публічно-правових обов'язків: перший обов'язок клієнта - юридичної особи - тримати свої гроші в банку; другий - право вибору юридичною особою банку для обслуговування та право відкривати необмежену кількість рахунків. Крім того, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про встановлення цивільних прав і обов'язків, які відображають їхні інтереси.

Правовідносини, пов'язані з відкриттям рахунків у банку, виникають внаслідок здійснення певних юридичних фактів:

а) подачі заяви на відкриття рахунку;

б) подання документів, що підтверджують законність створення юридичної особи;

в) подання картки зі зразками підписів осіб і відбитком печатки.

Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку, та умовах погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій, за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відповідний захист.

Зазначений договір укладається в письмовій формі і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У цьому договорі встановлюється плата за користування послугами банку у вигляді періодичної фіксованої плати або в певному розмірі для конкретної операції.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування передбачається конкретна відповідальність обох сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань. Так, банк несе відповідальність за несвоєчасне чи неправильне списання коштів з рахунку клієнта або неправильне зарахування банком сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми; за неодержання клієнтом замовленої суми готівки; за несвоєчасну сплату послуг банку та ін.

У договорі можуть фіксуватися розміри штрафів за порушення, що допущені сторонами, а також порядок розгляду спорів, особливі та додаткові умови.

Цей договір є правовою формою, у межах якої здійснюються розрахункові операції між підприємствами, організаціями. Договір банківського рахунка є публічним, двостороннім, реальним, безстроковим і відплатним. У договорі банківського рахунка зазначаються права й обов'язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона - власник рахунка - має право вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а його обов'язком є виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунку, вимагати виконання банківських правил і зобов'язується здійснювати касово-розрахункове обслуговування власника рахунку, зберігати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права і обов'язки власника рахунка і кредитної установи здійснюються на умовах, визначених у правилах НБУ. Власник рахунка зобов'язаний виконувати правила НБУ і не може містити умови, що пов'язані з додатковими зобов'язаннями за договором.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами (ст. 1056 ЦК України) або зменшувати їх розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Списання коштів з рахунків здійснюється банками на підставі розпорядження клієнтів. Списання коштів з рахунка клієнта без його розпорядження допускається на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Отже, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний банк і власник рахунку) не мають права ухилятися від закону - вони діють лише в його межах.

Крім договору банківського рахунку між банком і клієнтом може бути укладено договір банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено гл. 72 ЦК України або це випливає із суті договору банківського вкладу.

У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються:

- вид банківського вкладу;

- сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок;

- строк дії договору;

- розмір і порядок сплати процентів, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін;

- умови дострокового розірвання договору;

- інші умови за погодженням сторін.

Договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законодавством і звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми цього договору зазначений договір є нікчемним.

Поиск по сайту: