Поняття і види державних і місцевих видатків. Принципи фінансування державних видатків

Виконання будь-яких функцій держави, органів місцевого самоврядування вимагає витрат фінансових ресурсів. Видатки держави, органів місцевого самоврядування, тобто публічні видатки (далі - державні видатки) - це одна із сторін її фінансової діяльності.

У широкому розумінні державні видатки - це врегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані з планомірним використанням державних грошових ресурсів у цілях матеріального забезпечення процесу розширеного відтворювання, утримання соціальної сфери, обороноздатності та державного управління. Соціально-економічну сутність державних видатків визначають природа і функції держави.

Тобто державні видатки - вид фінансових відносин, пов'язаних з безперервним цільовим використанням грошових коштів. Держава та органи місцевого самоврядування використовують для покриття першорядних видатків грошові кошти, що мобілізуються до централізованих фондів:

- державний і місцеві бюджети;

- державні цільові позабюджетні фонди;

- власні фонди державних підприємств, установ та організацій з метою виконання завдань і функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, розширеного відтворення окремих державних та комунальних підприємств відповідно до чинного законодавства.

Видатки держави є прямими витратами матеріальних і фінансових ресурсів на її функціонування. Оскільки в умовах товарно-грошових відносин та дії закону вартості всі витрати приймають грошовий характер, видатки держави прийнято розглядати як використання фінансових ресурсів. Фінансове право регулює складну групу відносин у сфері видатків, які пов'язані із забезпеченням публічного фінансового інтересу, тобто з діяльністю державних і муніципальних органів, що виконують функції держави та органів місцевого самоврядування. Кожний суб'єкт підприємницької діяльності, незалежно від організаційно-правової форми діяльності і форми власності, розташований на території нашої держави, здійснює видатки, вступаючи в грошові правовідносини з безліччю суб'єктів. Проте ці грошові видатки та виникаючі у зв'язку з цим відносини регулюються не фінансовим правом, а господарським, цивільним, і тому поняття видатків держави ширше за поняття видатків державного та місцевих бюджетів.

Основним призначенням усіх ланок бюджетної системи є фінансове забезпечення безперебійного функціонування держави та органів місцевого самоврядування.

Видатки, здійснені на території держави, є певною системою і класифікуються за різними підставами:

Видатки держави можна класифікувати:

1) на поточні видатки і видатки на розвиток;

2) у зв'язку з розділенням централізованих фондів (бюджетів на загальний та спеціальний) - на пов'язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та ін., і пов'язані з окремими, спеціальними заходами, програмами;

3) за роллю в суспільному виробництві (за роллю у відтворювальному процесі) - на розвиток матеріального виробництва, нематеріальної сфери, на створення державного резерву;

4) за суспільним призначенням - на економічний розвиток, соціально-культурні заходи, науку та освіту, оборону країни; правоохоронну діяльність, управління, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування державного боргу;

5) за цільовим призначенням - на заробітну плату, нарахування на заробітну плату, стипендії, пенсії і допомоги, медикаменти, харчування, господарські витрати, поточний та капітальний ремонт.

Видатки можна класифікувати і залежно від форм власності суб'єктів, що здійснюють публічні видатки, - на державні та муніципальні.

Склад і напрями витрачання коштів державою визначаються характером функцій, що нею виконуються.

До складу державних видатків, пов'язаних з політичними функціями, входять: утримання армії, державного апарату влади й управління, посольств, консульств, сплата внесків у міжнародні організації та ін.

До складу видатків, які пов'язані із здійсненням державою економічних функцій, входять державні інвестиції у сфері економічної інфраструктури, підтримка державних підприємств, витрати на зовнішньоекономічну діяльність, розвиток середнього і малого бізнесу та ін. Необхідно особливо відзначити величезне значення державних витрат на економіку для регулювання ринкових відносин. Механізм функціонування видатків сприяє розвитку внутрішнього і розширенню зовнішніх ринків збуту. Велика роль держави в умовах залучення іноземного капіталу. При цьому не можна недооцінювати значення державних гарантій повернення позикового капіталу. Державні видатків стали одним із головних інструментів концентрації та централізації капіталу.

Особливе місце в системі державних видатків займають витрати на соціальні потреби - освіту, науку, охорону здоров'я, соціальне страхування і забезпечення та ін. На сучасному етапі розвитку суспільства соціальні функції держави розширилися, що об'єктивно пов'язано з вимогами науково-технічного прогресу, зокрема з економічними потребами відтворювання і підготовки висококваліфікованої робочої сили. При цьому держава розвиває старі та впроваджує нові форми соціального страхування, підвищує загальноосвітній рівень населення, розширює систему професійної підготовки.

Залежно від джерел фінансування і планування їх у бюджетах видатки можуть підрозділятися на централізовані (тобто такі, що фінансуються за рахунок Державного і місцевих бюджетів та державних цільових позабюджетних фондів) і децентралізовані (за рахунок власних коштів підприємств різних форм власності).

У процесі діяльності по здійсненню видатків держави та органів місцевого самоврядування виникає широке коло відносин, які завжди набувають форму правовідносин і носять грошовий характер. Проте ці відносини регулюються різними галузями права: фінансового, цивільного, господарського та ін.

У фінансово-правових відносинах по видаткам завжди беруть участь три суб'єкти:

1) орган, уповноважений державою або органом місцевого самоврядування, що становить публічний інтерес, оскільки відносини виникають на користь не окремої юридичної або фізичної особи, а на користь держави або місцевого самоврядування;

2) банк, через який Державне казначейство видає кошти;

3) одержувач грошових коштів. Одержувачем грошових коштів виступають державні і муніципальні установи, підприємства та організації. А якщо є рішення про виділення коштів з Державного або місцевого бюджету підприємствам недержавної або немуніципальної форми власності, кошти будуть видані і їм.

Сукупність фінансово-правових норм, регулюючих відносини у сфері видатків, складає розділ особливої частини фінансового права. В цих відносинах відображається специфіка правових режимів державних та муніципальних витрат, і тому відносини у сфері видатків складають декілька правових інститутів.

Правовий режим фінансування видатків залежить від фонду, з якого фінансується конкретна витрата, від форм власності підприємств, що одержують грошові кошти для свого функціонування, тому і регулюються відносини у сфері видатків нормами багатьох законодавчих актів.

У фінансовому праві норми, що регулюють державні витрати, виділені в окремий інститут. Усі державні витрати закріплюються у відповідних актах законодавства і планово-фінансових актах. Так, наприклад, витрати Державного бюджету України відображені в законі про Державний бюджет, який щорічно приймається, обсяги та структура витрат місцевих бюджетів усіх рівнів встановлюється рішеннями відповідних місцевих рад, витрати децентралізованих фондів закріплені у фінансових планах-балансах і кошторисах підприємств, організацій та установ.

Державні і муніципальні видатки як економічна категорія тісно пов'язані з державними (муніципальними) доходами. Держава та органи місцевого самоврядування, плануючи видатки, обов'язково знаходять можливості покриття їх за рахунок планованих на наступний бюджетний період доходів. Незбалансованість витратної і прибуткової частини бюджету веде до дефіциту бюджету, необхідності пошуку можливостей для його покриття та порушення ст. 95 Конституції України, яка встановила, що держава прагне збалансованості бюджету України.

У випадках нестачі бюджетних коштів для покриття всіх видатків, включених до бюджету, застосовується секвестр видатків, тобто пропорційне скорочення всіх видатків, окрім захищених (ст. 55 Бюджетного кодексу). Захищені витрати визначаються щорічно законом про Державний бюджет України. Так, ст. 32 Закону про Державний бюджет затверджений перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України за економічно структурою класифікації видатків:

- заробітна плата співробітників бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату;

- придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів;

- забезпечення продуктами харчування;

- виплата відсотків по державному боргу;

- виплата комунальних послуг та електроносіїв;

- трансферти населенню;

- трансферти місцевим бюджетам;

- будівництво (придбання) житла для військовослужбовців і забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації, реформування і розвиток Збройних Сил України, видатки на розвідувальну діяльність, забезпечення існування вибухово-пожаробезпечних арсеналів, баз та складів зброї, ракет і боєприпасів, утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого зберігання та використання, а також видатки на підготовку кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації, фундаментальні дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки.

У Державному бюджеті видаткова частина, починаючи з 2000 року, ділиться на дві частини - загальну та спеціальну, а в Бюджетному кодексі дається розподіл повноважень між рівнями бюджетної системи України і механізм делегування повноважень. Стаття 82 Бюджетного кодексу встановлює видатки, що фінансуються з Державного бюджету, а ст. 87 - державні програми.

З Державного бюджету України фінансуються видатки на:

1) державне управління - законодавчу, виконавчу влади, апарат Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державної важливості, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;

7) освіту; спеціальні школи державної форми власності; загальноосвітні школи;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси;

12) фізичну культуру та спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку і пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'ятників архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій, інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з охорони навколишнього природного середовища, ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають винятково державне значення

На місцях реалізації державних програм видатки на них фінансуються через міжбюджетні трансферти.

У видаткову частину загальної частини Державного бюджету включається і Резервний фонд. Кошти Резервного фонду витрачаються за розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а контроль здійснюють Верховна Рада України та Рахункова палата.

Бюджетні кошти направляються на стабілізацію економіки, підтримку пріоритетних і базових галузей економіки, енергетику будівництво, архітектуру, містобудування. Подолати кризу в промисловості можна лише при реальних інвестиціях з бюджету.

Інвестиції до основних фондів промисловості та будівництва в Україні фінансуються не тільки з бюджету. До джерел фінансування відносяться: власні кошти підприємств (чистий прибуток, амортизаційні відрахування); банківські кредити; залучені кошти (пайові внески в акціонерний капітал); грошові кошти, що виділяються союзами (об'єднаннями) підприємств; кошти іноземних інвесторів. І якщо бюджетні установи фінансуються лише з одного бюджету, то капітальні вкладення можуть фінансуватися з декількох джерел. Держава регулює інвестиційну діяльність шляхом фінансової підтримки цільових будівельних програм. Суми асигнувань щорічно визначаються в бюджетах в обсягах централізованих вкладень.

Стаття 70. Видатки та кредитування місцевих бюджетів

1. Видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 88-91 цього Кодексу.

2. Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет відповідно до законодавства.

Стаття 71. Бюджет розвитку місцевих бюджетів

1. Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

{Пункт 1 частини першої статті 71 виключено на підставі Закону № 2856-VI від 23.12.2010}

{Пункт 1 -¹ частини першої статті 71 виключено на підставі Закону № 79-VIII від 28.12.2014}

{Пункт 2 частини першої статті 71 виключено на підставі Закону № 79-VIII від 28.12.2014}

3) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

4) плата за надання місцевих гарантій (відповідно до статті 17 цього Кодексу);

4 -¹) кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

{Частину першу статті 71 доповнено пунктом 4 -¹ згідно із Законом № 3614-VI від 07.07.2011}

4 -²) 10 відсотків коштів від використання (реалізації) частини виробленої продукції, що залишається у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції, та/або коштів у вигляді грошового еквівалента такої державної частини продукції (крім коштів від державної частини продукції, виробленої на ділянці надр у межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України), що розподіляються між місцевими бюджетами адміністративно-територіальних одиниць, на території яких знаходиться відповідна ділянка надр, у такому співвідношенні: 5 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим або обласного бюджету; 3,5 відсотка - до районного бюджету; 1,5 відсотка - до сільського, селищного або міського бюджету. Якщо ділянка надр розташована на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, кошти між відповідними місцевими бюджетами розподіляються в межах встановленого співвідношення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

{Частину першу статті 71 доповнено пунктом 4 -² згідно із Законом № 665-VII від 05.11.2013}

5) кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, включаючи кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

{Пункт 5 частини першої статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 176-VIII від 10.02.2015}

6) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим: 35 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим, 55 відсотків - до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

7) капітальні трансферти (субвенції) з інших бюджетів;

{Пункт 7 частини першої статті 71 в редакції Закону № 3614-VI від 07.07.2011}

8) кошти від повернення кредитів, наданих з відповідного бюджету, та відсотки, сплачені за користування ними (крім надходжень, визначених пунктами 10 і 11 частини першої статті 69 -¹ цього Кодексу);

{Пункт 8 частини першої статті 71 в редакції Закону № 3614-VI від 07.07.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 176-VIII від 10.02.2015}

9) місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

10) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради (щодо коштів резервного фонду місцевого бюджету в частині витрат бюджету розвитку - за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради).

{Пункт 10 частини першої статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3614-VI від 07.07.2011}

2. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення місцевого боргу;

2) капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім капітальних видатків, що здійснюються за рахунок визначених пунктами 2-13 частини першої статті 69 -¹ цього Кодексу надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів);

{Пункт 2 частини другої статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 176-VIII від 10.02.2015}

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта господарювання;

4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до статті 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки;

5) підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них державної (до розмежування земель державної та комунальної власності) чи комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів;

{Частину другу статті 71 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 2856-VI від 23.12.2010}

6) платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста;

{Частину другу статті 71 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 3614-VI від 07.07.2011}

7) розроблення містобудівної документації на місцевому та регіональному рівнях.

{Частину другу статті 71 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 5496-VI від 20.11.2012}

3. Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; природоохоронні заходи; інші заходи, пов'язані з розширеним відтворенням.

{Частина третя статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 79-VIII від 28.12.2014}

4. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

5. Кошти бюджету розвитку щодо здійснення заходів на будівництво, реконструкцію і реставрацію об’єктів виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури розподіляються за об'єктами за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради при затвердженні місцевих бюджетів та при внесенні змін до них. За об'єктами, строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, визначаються індикативні прогнозні показники бюджету розвитку у складі прогнозу місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди та враховуються при затвердженні місцевих бюджетів протягом усього строку впровадження таких об'єктів.

Поиск по сайту: