Для чого необхідно вивчати психологію менеджменту?

40. У чому конретно полягає керівна й виховна роль керів­ника?

Керівники за допомогою сис­теми управління впливають на процес досягнення поставлених перед організацією цілей на всіх його етапах – планування, органі­зації, мотивації і контролю. Умо­вно управління можна поділити на дві взаємозв’язані час­тини: управління діяльні­стю; управління людьми.

Управління діяльністю включає її планування, постановку вироб­ничих завдань, систему обліку виробленої продукції, контроль за виконанням завдань.

Управління людьми пов’язане з забезпеченням співробітництва між всіма членами трудового ко­лективу, кадровою політикою, навчанням, інформуванням, мо­тивацією працівників. З точки зору діяльності організації управ­ління людьми означає намагання досягти максимальних результа­тів у їхній роботі. Управління здійснюється завдяки викорис­танню різних методів, тобто су­купності способів (прийомів) ці­леспрямованого впливу керівника на працівників і трудові колек­тиви з метою координації їхніх дій. Серед методів управління ви­діляють адміністративно-розпо­рядчі, економічні, соціально-пси­хологічні і виховні.

Отже, робота керівника має значення не тільки з точки зору результатів організації, але і з по­зицій особистого життя працівни­ків.

Управління – це процес впливу на діяльність окремого праців­ника, групи або організації в ці­лому з метою досягнення постав­лених цілей в конкретних умовах. Воно представляє собою взаємо­дію між керівником і підпорядко­ваним йому персоналом. За своїм змістом робота керівника полягає в тому, щоб впливати на поведі­нку і дії людей, направляючи і мотивуючи їх на досягнення спі­льних цілей. За характером така робота в основному представляє собою взаємодію, співробітниц­тво між керівником і працівни­ками. Важливою компонентою роботи керівника є наставництво і виховання персоналу.Дії керів­ника визначаються тим, як він ро­зуміє свої функції і задачі, що ле­жить в основі його рішень.В дія­льності керівника тісно переплі­таються функції адміністратора, організатора спеціаліста, інфор­маційного центру, вихователя.

41. Які психологічні риси осо­бистості і чому мають значення для успішної діяльності менед­жера?

У взаємовідносинах керівника з працівниками вирішальне зна­чення має його авторитет. Авто­ритет керівника це загальновиз­наний неформальний вплив його на підлеглих, що базується на знаннях, моральних якостях, дос­віді; це форма здійснення влади. Джерелами авторитету керівника є посадовий статус і завойований престиж. Доповнюючи один од­ного, вони створюють переду­мови для нормального функціо­нування трудового колективу.

Керівник – лідер користується службовим і особистим авторите­том. Для цього він повинен воло­діти високорозвинутими діловими та особистісними якостями, здіб­ністю до спілкування і встанов­лення контактів з персона­лом.Характерними рисами діяль­ності ефективного керівника є: формулювання принципів дія­льності для своїх підлеглих і для всієї організації; делегування значної частини відповідальності іншим; врахування вимог конк­ретної ситуації; надання підлег­лим можливості для самовира­ження; заохочення підлеглих до постановки перед собою високих цілей; тощо

Результативність діяльності ке­рівника залежить від таких фак­торів, як особистісні якості, дос­від роботи на керівній посаді; ос­віта в галузі управління і бажання працювати керівником.

Для досягнення успіхів в упра­влінні персоналом керівникові потрібні відповідні здібності – як вроджені, так і набуті. Обов’язковими здібностями є: технічні (здатність професійно, кваліфіковано виконувати свої обов’язки); аналітичні (здатність ідентифікувати ключові фактори ситуації, їх взаємодію та визна­чати ті, які заслуговують найбі­льшої уваги); діагностичні (здат­ність визначати проблеми органі­зації та причини їх виник­нення); концептуальні (здатність усвідомлювати причинно-наслід­кові зв’язки, можливості коорди­нації діяльності з метою досяг­нення поставлених цілей най­більш ефективними спосо­бами); комунікативні (здатність сприймати і оцінювати людей, входити з ними в контакті, впли­вати на них та приваблювати до себе).

42. Соціально-психологічні осо­бливості трудового колективу як об’єкта управління.

Внутрішній психологічний клімат — це реальний стан взає­модії людей як учасників спільної діяльності. Він характеризується задоволеністю працівників орга­нізацією, умовами праці, відноси­нами між собою і з керівництвом, настроєм, взаєморозумінням, сту­пенем участі в керуванні і самов­рядуванні, дисципліною, групою і місцем у ній, якістю одержуваної інформації. Багато в чому він за­лежить і від ступеня сумісності людей.

Психологічний стан колективу характеризується ступенем задо­воленості його учасників своїм положенням. На неї впливають характер і зміст роботи, відно­шення до неї людей, престиж­ність, розміри винагороди, перс­пективи росту, наявність додатко­вих можливостей (вирішити якісь власні проблеми, побачити світ, познайомитися з цікавими чи ко­рисними людьми, прославитися), місце здійснення, психологічний клімат. Згуртованість — це пси­хологічна єдність людей у найва­жливіших питаннях життєдіяль­ності колективу, що виявляється в притяганні до нього учасників, прагненні захистити його і збере­гти. Умовами, що забезпечують соціально-психологічну суміс­ність, вважаються: відповідність особистих можливостей кожного структурі і змісту його діяльності, що забезпечує її нормальний хід, відсутність заздрості стосовно успіхів інших; чи близькість збіг моральних позицій, що створює основу для виникнення взаємної довіри між людьми; однорідність основних мотивів діяльності й ін­дивідуальних устремлінь членів колективу, що сприяє кращому взаєморозумінню; можливість реального взаємного доповнення й органічної сполуки здібностей кожного в єдиному трудовому і творчому процесі; раціональний розподіл функцій між членами колективу, при якому жоден з них не може домогтися успіху за ра­хунок іншого.

Результатом згуртованості ко­лективу є поліпшення індивідуа­льної адаптації до навколишніх і більш активне залучення людей у його діяльність, відчуття ними особистої безпеки.

43. Потреби та ціннісні орієн­тації працівників, урахування їх у процесі мотивації трудової пове­дінки.

Мотивація – це процес спону­кання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації. Вона нарівні з сприйняттям, емоціями і досвідом є фундаментальним фактором по­ведінки людини. Поведінка розг­лядається як перетворення внут­рішнього стану людини у дії по відношенню до соціального зна­чущих об’єктів. Трудова поведі­нка – це виконавська сторона трудової діяльності, зовнішній її прояв. Основною спонукальною силою людини, групи є потреби. Потреба – це внутрішній стан фі­зіологічного або психологічного відчуття людиною нестачі чогось важливого для її життєдіяльності. Вона виражає об’єктивно обумо­влені внутрішні запити людини або групи в необхідних для існу­вання благах та діяльності щодо їх отримання. Розрізняють пер­винні і вторинні потреби. В їх ос­нові – різні ціннісні орієнтації працівників, тобто усвідомлено сприйняті цінності. Цінність – це поняття, що виражає позитивну або негативну значимість пред­мета або явища. Усвідомлення потреб і порівняння їх з предме­тами оточуючого світу є основ­ною для формування ціннісних уявлень особистості. У кожної людини формується певна сис­тема ціннісних уявлень, орієнто­вана на найбільш важливі для неї цінності, які називають базовими. В залежності від базових ціннос­тей можуть змінюватися оцінки інших предметів і явищ. На ос­нові ціннісних уявлень виникають ціннісні орієнтації особистості. Через ціннісні уявлення вони по­в'язані з потребами. Стосовно трудової діяльності поряд з базо­вими цінностями працівника в си­стемі його ціннісних уявлень мо­жна виділити. цінність-об’єкт, необхідний для задоволення пот­реби; цінність-засіб, необхідний для освоєння цінності-об’єкта; цінність –умова, необхі­дна для освоєння цінності-об’єкта.Ціннісні орієнтації – це відносно стійке, соціально обумо­влене відношення людини до су­купності матеріальних, духовних благ та ідеалів, на основі яких ви­никає бажання досягти певних ці­лей. Вони залежать від базових цінностей, соціального статусу людини, характеру і обсягу фак­тичних знань, потреб і домагань і представляють собою поєднання емоційних аспектів з раціональ­ним мисленням.Цінність праці полягає як в її самостійному зна­ченні для розвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, самовираження і самоутверд­ження, так і в тому, що вона є способом задоволення потреб у різних благах, які також виступа­ють своєрідними цінностями для працівника.

Поиск по сайту: