Пантоміміка

Якщо міміка — це рухи м'язів обличчя, то пантоміміка (гр. "усе" + міміка) — це значущі виражальні рухи інших частин тіла (голови, рук, плечей, тулуба, ніг), які зовнішньо відбивають психічний, насамперед емоційний, стан людини. Пантомімічні знаки, як і інші невербальні та вербальні засоби спілкування, часто є багатозначними, поліфункціональними. Наприклад, потиском руки вітаються, прощаються, знайом­ляться, виражають подяку, захоплення, співчуття тощо.

Багато про що інформують очі співрозмовника, які справедливо вважають дзеркалом душі людини. Очі — "дзеркало душі", "вікна душі" — часто здатні сказа­ти більше, ніж слова. За твердженнями психологів, блискучі очі виражають ра­дість, матові — сум. Наприклад, мало довіряють або й остері­гаються тих, у кого "бігають очі", хто "ніколи не дивиться людям в очі", у кого "недобрі очі" тощо. Аби поглядом чогось не "поробили", не наврочили, не врекли, серби коло хати три­мають камінь (щоби погляд об нього розбився), росіяни чіпля­ють щось "несуразное" (безглузде, недоладне), скажімо, старі лапті, наші бойки чіпляють щось червоне, наприклад, моту­зок на хвіст корові з великим вим'ям.

Широкі зіниці є свідченням стра­ху, нерухомі — концентрації уваги, бігаючі — неспо­кою. Якщо людина короткочасно поглядає вбік, вона почувається винною, побоюється осуду свого оточення; дивиться вниз — відчуває несміливість, провину, страх. Вважають, що співрозмовник, який не дивиться в °чі, намагається щось приховати. Психологи з'ясували, Що люди дивляться одне на одного від ЗО до 60 % часу. Коли дві особи під час розмови дивляться одна на одну понад 60 % часу, це свідчить про більшу зацікавленість особистістю співбесідника, ніж темою розмови. Люди переважно схильні до контакту очей тоді, коли слуха­ють, ніж коли говорять. Контакт очей різко зростає, ко­ли співрозмовники відчувають злість, агресію або йдуть у глухий захист.

Знакове, в тому числі етикетне, функціонування очей регу­люють певні норми, неоднакові в різних суспільствах. Так, в аф­риканській країні Малі молодші за жодних обставин не мають дивитися в очі старшим, студенти — викладачам тощо. Японці під час розмови дивляться не в очі, а в шию партнера.

У нас неввічливо, розмовляючи з людиною, відводити очі вбік, розглядати свої нігті чи якийсь предмет, роздивлятися довкола, вивчати своє відображення у вітрині, спеціально прим­ружуватися, аби співрозмовник не бачив очей тощо. Проте й ди­витися прямо в очі партнерові потрібно десь від 30 до 60 (за американськими стандартами — до 70) відсотків часу розмови, не більше. Тим, що дивляться в очі менше третини тривалості розмови, рідко довіряють. Тому нервовим і сором'язливим лю­дям потрібно практикуватись, аби могти дивитися в очі співроз­мовникам довше. Це важливо і для їхнього здоров'я. За спосте­реженнями австралійських учених, у сором'язливих людей ча­сто виникає високий кров'яний тиск. Вони дуже переймаються тим, що про них думають інші, що нерідко призводить до гіпер­тонії.

Погляд заохочує співрозмовника до спілкування.

Контакт очей має періодично повторюватися, триваючи що­разу 1 — 7 с

Спілкуючись із гуртом людей, виступаючи перед аудиторією, треба перебувати в зоровому контакті з щонайбільшою кіль­кістю присутніх. Це подобається людям, оскільки засвідчує, що промовець бачить їх. Якщо ж промовець боїться дивитися в очі, щоб не зустрітися з недоброзичливим поглядом або щоб не збитися з думки, він може дивитися "між людей".

За рухом очей партнера (-ів) рекомендують стежити діловим людям. Коли очі рухаються вгору — це симптоматичний знак, що людина конструює або відтворює зорові образи, коли вліво, вправо або вправо вниз — слухові, а якщо вниз і вліво — пере­живає скелетно-м'язові відчуття. Так, наприклад, працює мо­зок людини, реагуючи на запитання, повідомлення, мовленнє­ву поведінку партнера. Знаючи це, ділова людина певними запитанями може допомогти партнерові створити відповідні образи, а отже, досягти кращого взаєморозуміння, зняття ба­р'єрів у спілкуванні тощо.

Позиція "прямо навпроти", про яку вже йшлося, вимушує співрозмовників дивитися один одному в очі або ж відводити вбік, опускати додолу, "ховати" їх тощо. Тому в офіційній, діловій і подібних ситуаціях, аби уникнути цієї альтернативи, співрозмовникам краще розташовуватися під кутом. Зоровий контакт нелегко підтримувати, коли зачіпаються особисті інте­реси, коли йдеться про неприємні теми, суперництво тощо.

У зорових контактах спостерігається деяка відмінність між статями: жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмов­ника, а чоловіки частіше прямого погляду уникають.

Оскільки безпосереднє усне спілкування потребує зорового контакту, то під час розмови прийнято знімати сонцезахисні окуляри. Звичайно, ця вимога не поширюється на окуляри ти­пу "хамелеон", які носять люди з вадами зору, на різні екстре­мальні випадки, пов'язані з травмами, лікуванням очей тощо.

Недоречно дивитися в очі людям, з якими не вступаєте в спіл-кувальний контакт. У нашому народі навіть є порада: коли хтось надто пильно дивиться на Вас, то, щоб припинити це, тре­ба подивитися на його (її) черевики.

Існує чимало видів погляду і, відповідно, їх характеристик: байдужий, веселий, глибокий, довірливий, доброзичливий, жит­тєрадісний, колючий, кривий, привітний, скептичний, холод­ний тощо. Не менше і "процесуальних" окреслень: відривати, втопити, зводити, відводити, ловити, наводити, не зводи­ти, не опускати, переводити, впіймати погляд; блудити, блу­кати, влипнути, впиватися, зміряти, зустрічатися, кресну­ти, метнути, оббігати, обводити, обіймати, обпалювати, обсипати поглядом. Які з цих означень і словосполучень ха­рактеризують етикетну, а які — неетикетну поведінку, вста­новити неважко.

Залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовни­ка розрізняють діловий, світський та інтимний погляди. Діло­вий погляд спрямовується в трикутник, вершиною якого є уяв­на точка посередині чола, а основу становить лінія між очима. Нижче очей діловий погляд не опускається. Світський погляд не виходить за межі трикутника, розміщеного між очима і ро­том партнера. Він спрямовується нижче лінії очей. В очі і вод­ночас нижче спрямовують також інтимний погляд. Але тут три­кутник значно більший: він міститься між очима і грудьми, а з даль­шої відстані — між очима і нижньою половиною тіла.

Вид погляду має відповідати типові комунікативної ситу­ації. Якщо на ледачого підлеглого дивитися світським погля­дом, то, хоч як голосно і загрозливо звучатиме догана, вона не справить на нього очікуваного враження. Тут потрібен діловий погляд. А коли діловим поглядом дивиться чоловік чи жінка, залицяючись, це теж не дасть бажаного результату: залицяль­ника (-ницю) сприйматимуть як холодну або й неприязну лю­дину. Чоловічий інтимний погляд бачать усі присутні, а коли таким поглядом дивиться жінка, чоловіки цього здебільшого не зауважують.

Погляд убік, донизу часом виявляє недовіру, неправдивість, нещирість мовця. В англійського письменника Гілберта Честер­тона є спостереження, що оптиміст дивиться в очі, а песиміст — під ноги співрозмовника. Короткочасне заплющування очей мо­же означати напруження уваги, намагання правильно зрозу­міти щойно висловлену партнером думку.

Погляд неоднаково трактується в різних етномовних спіль­нотах. Китайці, коли ще не надто добре знали європейців, ди­вувалися, чому це білі люди завжди люті: у них постійно "ве­ликі" очі. У Китаї, Японії, інших країнах Південно-Східної Азії спілкувальники здебільшого уникають прямого погляду. У япон­ців "очі говорять тією ж мірою, що і язик"¹. Тому, наприклад, у метро геть усі пасажири вдають, що сплять, або ж читають, аби не зустрітися з кимось поглядом: заглядання в очі у них трактується, як у нас підглядання в шпарку від ключа в замку дверей. У Франції, Італії, Латинській Америці, навпаки, часто "витріщуються" на співрозмовника. Українці ж, як і інші на­роди Східної Європи, а також Скандинавії, США, займають у цьо­му серединне становище.

Прямий погляд у багатьох суспільствах сприймається як не-етикетний, часом непристойний знак — і не лише тоді, коли спрямований він на особу жіночої статі. Єдині німці від прямо­го погляду не відвертаються і не відповідають зневажливим чи злостивим поглядом. Вони реагують на нього переважно пози­тивно: Ви щось хочете запитати? Будь ласка!

Не варто пильно дивитися не тільки на незнайомих людей, а й на речі. Понині в українських селах, коли посилають дітей до сусідів, наказують, аби не роздивлялися по хаті та ні в що не втуплювалися очима.

Якщо жести й постава можуть певною мірою контро­люватися співрозмовниками, то міміка практично неконтрольована. За допомогою міміки можна виявити різноманітні почуття. Менеджер повинен підкреслюва­ти виразом обличчя свою відвертість, важливість роз­мови, а також уміти розуміти думки партнерів, відобра­жені в їх міміці.

Запитання для самоперевірки

1. Чи змінюється постава людей протягом спілкування? Якщо так,

то чому?

2. Чи може людина володіти своєю мімікою під час спілкування і чи потрібно це робити? Якщо так, то в яких ситуаціях?

3. Ви хочете продемонструвати співрозмовнику, що тема розмови вас не цікавить. Якими жестами й мімікою скористаєтеся?

4. Ви прагнете закінчити розмову, що затягнулася. Якими жестами й мімікою ви просигналізуєте це співрозмовнику?

Завдання

1. На початку нового навчального року до складу студентської групи було включено нового хлопця. На які зовнішні риси й особливості його вигляду звернуть увагу, щоб скласти враження про нього а) хлопці; б) дівчата?.

2. Проведіть обговорення теми «Подібності і відмінності в етикетному використанні несловесних засобів спілкування в українському суспільстві в зіставленні з іншими суспільствами».

3. Ваш колега виступає перед аудиторією, до якої належите і ви. Виступ затягнувся. Якими жестами повідомите колезі, що слід закінчувати, оскільки його виступ уже нікого не цікавить?

Поиск по сайту: