Облік процесу заготівлі і придбання матеріальних цінностей

Тема 6: Облік господарських процесів.

1. Облік процесу заготівлі і придбання матеріальних цінностей.

2. Облік процесу виробництва.

3. Облік процесу реалізації продукції.

Література

1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник для студентів вузів спеціальності 7.050106 “ Облік і аудит”

Облік процесу заготівлі і придбання матеріальних цінностей

Процес заготівлі і придбання матеріальних цінностей – це сукупність господарських операцій, пов’язаних із забезпеченням підприємства предметами і засобами праці, необхідними для здійснення господарської діяльності.

Основні завдання обліку постачання:

· Облік надходження матеріальних цінностей;

· Облік розрахунків з постачальниками;

· Облік транспортно-заготівельних витрат;

· Визначення фактичної собівартості.

Підприємства придбають матеріальні цінності за відпускними цінами заводу-постачальника, які для них є покупними цінами.

Для визначення фактичної собівартості придбаних цінностей до купівельної вартості треба додати транспортно-заготівельні витрати:

ФС=КВ+ТЗВ (1)

Де ФС – фактична собівартість придбаних цінностей;

ПВ – покупна вартість;

ТЗВ – транспортно-заготівельні витрати.

Транспортно-заготівельні витрати – це витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання.

Розмір ТЗВ залежить від виду покупної ціни:

· Франко – склад заводу – постачальника.

· Франко – транспортні засоби, склад заводу – постачальника.

· Франко - транспортні засоби, станція відправлення.

· Франко – вагон, станція відправлення.

· Франко – вагон, станція призначення.

· Франко - транспортні засоби, стація призначення.

· Франко - транспортні засоби, склад покупця.

«Франко» - термін, який означає місце передачі вантажу покупцю. До місця передачі вантажу ТЗВ включаються до покупної вартості, а після передачі вантажу сплачуються покупцем.

За способом включення ТЗВ до ФС придбаних цінностей поділяють на:

1) Операційні витрати. Вони прямо залежать від обсягу придбаних матеріалів і їх суми, що включається до ФС за прямою ознакою. До них належать:

Þ Вартість навантаження, розвантаження, тари, транспортування;

Þ Заробітна плата робітників;

Þ Заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу заготівельних контов.

2) Загально-заготівельні витрати. Включаються до складу ТЗВ непрямим шляхом:

Þ Витрати на утримання заготівельних контов;

Þ Витрати на утримання адміністративно-управлінського апарату.

Для відображення господарських операцій, пов’язаних із заготівлею і придбанням матеріальних цінностей, планом рахунків бухгалтерського обліку передбачені такі рахунки: 20 “Виробничі запаси”, 21 “Тварини на вирощуванні і відгодівлі”, 22 “Малоцінні і швидкозношувані предмети”, 28 “Товари”.

Для обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками використовуються такі рахунки: 62 “Короткострокові векселі видані”, 63 “Розрахунки з постачальниками і підрядниками”, 68 “Розрахунки за іншими операціями”.

Облік процесу придбання матеріальних цінностей можна вести за:

· Фактичною собівартістю. Облік виробничих запасів за фактичною собівартістю здійснюється на підприємстві з невеликою номенклатурою запасів. У цьому випадку надходження і відпуск запасів відображається у поточному обліку за фактичною собівартістю.

· При обліку запасів за купівельними цінами з виділенням ТЗВ, протягом місяця ТЗВ відображається на окремом рахунку – 20 “ТЗВ”, де окремо використовуються два рахунки. У кінці місяця визначається сума ТЗВ і розподіляється між відпущеними за місяць матеріалами і їх залишком на складі на кінець місяця. Для цього визначається середній відсоток ТЗВ діленням суми ТЗВ на початок місяця і їх величини за місяць на суму залишку запасів на початок місяця та вартість запасів, що надійшли за місяць за купівельними цінами.

Розрахунок середнього відсотку ТЗВ:

% = (О+П)/(М+Н)*100% (2)

О – сума ТЗВ по залишку матеріалів на початок місяця;

П – сума ТЗВ по матеріалам, що надійшли за місяць;

Н – залишок матеріалів на початок місяця за купівельними цінами;

М – вартість за купівельними цінами матеріалів, що надійшли за місяць.

Сума ТЗВ, які відносяться до витрачених на виробництво матеріалів, розраховується як добуток середнього відсотку ТЗВ і вартості запасів, витрачених на виробництво за купівельними цінами Р:

ТЗВр = Р* % / 100% (3)

Таким чином, у даному випадку поточний облік здійснюється за купівельними цінами, а в кінці місяця визначається сума ТЗВ і фактична собівартість запасів.

Приклад.

Відобразити на рахунках бухгалтерського обліку господарські операції, пов’язані з надходженням запасів, і визначити їх фактичну собівартість.

Вихідні дані:

1. Надійшли від постачальника (без ПДВ):

— Матеріали А – 120 тис.грн.

— Матеріали Б – 400 тис.грн.

— Разом – 520 тис.грн.

2. Надійшов рахунок автотранспортного підприємства за транспортування матеріалів (без ПДВ) – 40 тис.грн.

3. Надійшов рахунок залізної дороги за транспортування матеріалів (без ПДВ) – 90 тис.грн.

4. Оплачено рахунок постачальника за матеріали (з ПДВ) – 624 тис.грн.

5. Оплачено рахунок залізної дороги (з ПДВ) – 108 тис.грн.

6. Оплачено рахунок автотранспортного підприємства – 48 тис.грн.

7. Відпущені зі складу і використані на виробництво продукції за обліковими цінами:

— Матеріали А – 40 тис.грн.

— Матеріали Б – 300 тис.грн.

— Разом – 340 тис.грн.

Розв’язок.

1. Дт 201…Кт 63 – 120

Дт 202…Кт 63 – 400

Дт 641…Кт 63 – 104

2. Дт 20-ТЗВ…Кт68 – 90

Дт 641… Кт 68 – 18

3. Дт 20-ТЗВ…Кт 68 - 40

Дт 641…Кт 68 – 8

4. Дт 63…Кт 31 – 624

5. Дт 68…Кт 31 – 108

6. Дт 68…Кт 31 – 48

7. Дт 23…Кт 201 – 40

Дт 23…Кт 202 – 300

8. Сума ТЗВ по матеріалам, якы надійшли за місяць складає 130 тис.грн. (Од^20-ТЗВ).

9. Для визначення фактичної собівартості розраховується середній відсоток ТЗВ: %=130/520*100%=25%.

10. Визначається фактична собівартість окремих видів матеріалів, які надійшли:

— Матеріали А:

ТЗВ=120*25/100=30.

ФС=120+30=150.

— Матеріали Б:

ТЗВ=400*25/100=100

ФС=400+100=500.

11. Включаються ТЗВ у фактичну собівартість матеріалів:

— Матеріали А:

Дт 201…Кт 20-ТЗВ – 30.

— Матеріали Б:

Дт 202…Кт 20-ТЗВ – 100.

— Разом:

Дт 20…Кт 20-ТЗВ – 130.

12. Визначається фактична собівартість окремих видів матеріалів, витрачених на виробництво:

— Матеріали А:

ТЗВр=40*25/100=10.

ФСр=40+10=50.

— Матеріали Б:

ТЗВр=300*25/100=75

ФС=300+75=375.

13. Списуються ТЗВ по витраченим на виробництво матеріалам:

— Матеріали А:

Дт 23…Кт 201 – 10.

— Матеріали Б:

Дт 23…Кт 202 – 75.

— Разом:

Дт 23…Кт 20 – 85.

Розрахунок ТЗВ

У випадку, коли облік матеріалів здійснюється за обліковими цінами з виділенням відхилень, господарські операції впродовж звітноо періоду відображаютьсяза обліковими цінами, а вкінці звітного періоду визначається відхилення фактичної собівартості матеріаліввід облікової вартості. На відміну від суми ТЗВ, яка завжди є позитивною, відхилення може мати позитивне або від’ємне значення. Якщо фактична собівартість більше облікової вартості, відхилення буде позитивним. Якщо фактична собівартість менша за облікову вартість, відхилення буде від’ємним. При використанні даного методу зручно вести облік на рахунку 20, поділяючи дебет і кредит на 2 графи:

— облікова ціна;

— фактична собівартість.

Тоді досить легко визначити відхилення. Воно буде дорівнювати різниці між підсумками цих граф.

Приклад.

Відобразити на рахунках БО господарські операції, пов’язані з рухом матеріалів.

Вихідні дані:

1. Надійшли матеріали від постачальника (20т) на суму 10800 грн (без ПДВ).

2. Надійшов рахунок автотранспортного підприємства за транспортування матеріалів на суму 1200 грн (без ПДВ).

3. Витрачені протягом місяця на виробництво продукції матеріали 7 т.

4. Облікова ціна 1т матеріалів – 610 грн.

Розв’язок:

1. Дт 20…Кт 63 – 10800.

Дт 641…Кт 63 – 2160.

2. Дт 20…Кт 68 – 1200.

Дт 641…Кт 68 – 240.

3. Дт 23…Кт 20 – 7*610=4270.

4. Дт 63…Кт 31 – 12960

Дт 201 “Сировина і матеріали” Кт

5. Дт 68…Кт 31 – 1440

6. Відхилення фактичної собівартості від облікової вартості становить: Відхилення = 12000-12200 = -200.

7. Визначається середній відсоток відхилення: %=Відхилення/Облікова вартість*100%=-200/12200*100=-1,64%.

8. Визначається відхилення фактичної собівартості витрачених на виробництво матеріалів від їх облікової вартості: Відхилення`=Облікова вартість`*%/100%=4720*(-1,64)/100=-77,38.

9. Списується відхилення по витраченим матеріалам: Дт 23…Кт 20 – 77,38.

2. Облік процесу виробництва

Процес виробництва представляє собою сукупність господарських процесів, пов’язаних із виробництвом продукції.

Як відомо, для здійснення процесу виробництва необхідна наявність 3-х умов (факторів): предметів праці, засобів праці та самої праці.

Участь у виробництві цих 3-х факторів приводить, з одного боку, до виникнення у підприємства відповідних витрат, а з другого боку, - до створення готової продукції. Випуск готової продукції і є кінцевим результатом витрат підприємства на виробництво.

Основні завдання обліку процесу виробництва:

1) облік матеріальних витрат;

2) облік витрат праці на виробництво продукції;

3) визначення фактичного обсягу для всієї виготовленої продукції, окремих її видів у грошовій і натуральній формах;

4) визначення кількості виробів, виготовлення яких незакінчене на кінець звітного періоду;

5) визначення фактичної собівартості, як всієї виготовленої продукції, так і окремих її видів.

Порядок обліку витрат на виробництво продукції встановлюється положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16, який називається “Витрати”.

Згідно з цим положенням, витрати – це зменшення економічних вигід впродовж облікового періоду у вигляді амортизації або вибуття, а також у вигляді збільшення зобов’язань, в результаті чого є зменшення власного капіталу.

Таке визначення базується на основному рівнянні балансу: А=К+О Þ К=А-О

До складу витрат, пов’язаних із зменшенням активів, належать:

- списання матеріалів на виробництво, ремонт та адміністративні ціни;

- нарахування;

- списання необоротних активів, непридатних для використання;

- втрати від зменшення запасів;

- нестачі запасів;

- нарахування резерву сумнівних боргів.

Витрати, які пов’язані із збільшенням зобов’язань:

- нарахування заробітної плати;

- нарахування на соціальні заходи;

- нарахування податків, зборів, інших платежів;

- орендні плати, комунальні послуги;

- витрати на послуги зв’язку;

- витрати на рекламу.

Таким чином, виробництво продукції вимагає різноманітних витрат неоднорідних за своєю економічною суттю.Тому для правильної організації обліку витрат на підприємстві їх класифікують за певними ознаками.

Витрати класифікуються за такими ознаками:

I. За видами витрат.

II. За видами продукції.

III. За місцем виникнення.

IV. За способом включення у собівартість продукції.

V. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат.

VI. За періодичністю виникнення.

I. За видами витрати поділяються:

1) За економічними елементами. Елементи витрат – це однорідні види витрат:

- матеріальні витрати;

- витрати на опату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші витрати.

2) За статтями калькуляції – це витрати на окремі види продукції. Розрізняють такі статті калькуляції:

- сировина і матеріали;

- основна заробітна плата;

- допоміжна заробітна плата;

- витрати на експлуатацію машин і обладнання;

- накладні витрати.

II. За видами продукції всі витрати виробництва включаються в собівартість окремих видів продукції.

III. Витрати за місцем виникнення – це всі витрати, які поділяються:

- по цехам;

- дільницям;

- іншим підрозділам.

IV. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

1) Умовно-змінні – витрати, абсолютна величина яких збільшується із зростанням обсягу виробництва продукції і зменшується при його спаданні (сировина, матеріали, заробітна плата).

2) Умовно-постійні – витрати, пов’язані із обслуговуванням і управлінням виробництва, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Ці витрати не змінюються в залежності від обсягу продукції.

V. За періодичністю виникнення:

1) Поточні – це постійні звичайні витрати, періодичність виникненння яких менше місяця.

2) Одноразові – це витрати, які здійснюються періодично і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва впродовж тривалого періоду.

Планом рахунків БО для відображення процеса виробництва продукції передбачені рахунки: 23, 26, 91, 92 та рахунки 8 класу.

Найважливіший – 23 рахунок. По відношенню до балансу це рахунок – активний: по дебету – відображається збільшення витрат на виробництво, по кредиту – списання собівартості виготовленої продукції. На підставі даних цього рахунку визначається собівартість окремих видів продукції, для чого використовується інформація аналітичних рахунків, які відкриваються до рахунку 23.

VI. Витрати за місцем виникнення – це всі витрати, які поділяються:

- по цехам;

- дільницям;

- іншим підрозділам.

В залежності від характера і призначення процесів, які виконуються, виробництво поділяється на:

- основне (цехи,які приймають безпосередню участь у виробництві продукції.

- допоміжне (обслуговування цехів основного виробництва – ремонта основних засобів, забезпечення інструментами, запчастинами.)

- непромислове (житлово-комунальне господарство, культурно-побутові установи та інші підрозділи, які не приймають участь у виробництві продукції).

VII. За способом включення витрат у собівартість продукції поділяють на:

1) Прямі – витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали), які можна безпосередньо включити до їх собівартості.

2) Непрямі – витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання і експлуатацію обладнання, заробітна плата загально-виробничому персоналу), які включаються до собівартості продукції за допомогою спеціальних методів, наприклад, пропорційно до певної бази (основна заробітна плата робітників).

Однак не всі витрати на виробництво, які мають місце в процесі виготовлення продукції можна відразу віднести на рахунок 23 “Виробництво”, а тим більше на собівартість окремих видів продукції.

Безпосередньо на рахунок 23 списуються тільки т.зв. “прямі” витрати, тобто ті, які прямо включаються у собівартість окремих видів продукції. Зазвичай це витрати на оплату праці виробничих робітників,вартість предметів праці.

Друга група витрат на виробництво – непрямі витрати, спочатку збираються на спеціальнома рахунку, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції та видами виробництв пропорційно до певної бази. Як така база може використовуватись зарплата виробничих робітників,прямі витрати, обсяг робіт, кількість годин, відпрацьованих машиной.

Загально-виробничі витрати включають на управління виробництвом, амортизацію, витрати на утримання і експлуатацію, витрати на обробку основних засобів, комунальні послуги, витрати на оплату простоєв.

Адміністративні витрати пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробництва. До них відносять:

- представницькі витрати;

- витрати на відрядження;

- витрати на утримання і експлуатацію, як засобів, так і нематеріальних активів;

- витрати загально-господарського призначення;

- витрати на оплату праці управлінському персоналу;

- поштові витрати.

Загальновиробничі витрати збираються на рахунку 91, а в кінці звітного місяця розподіляються і списуються в дебет рахунку 23 для включення в загальну суму витрат на виробництво і визначення виробничої собівартості продукції.

Порядок розподілу загальновиробничих витрат встановлюється П(С)БО 16 “Витрати” і залежить від їх виду. Відповідно до П(С)БО 16 загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно зміні обсяга діяльності.

Змінні витрати поділяються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при фактичній потужності звітного періоду і включаються у виробничу собівартість повністю.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності.

Постійні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності.

Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності (очікуваний рівень виробництва), який може бути досягнутий за звичайних умов роботи підприємства впродовж кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу виробництва.

Склад загальновиробничих витрат (постійні чи змінні) визначається підприємством самостійно. Фактична сума загальновиробничих витрат визначається за даними обліку. Оскільки постійні витрати розподіляються при нормальній потужності, а не при фактичній, їх сума не завжди може бути розподілена повністю. Нерозподілені постійні витрати включаються у склад собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення. Загальна сума постійних розподілених і нерозподілених витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.

Для розподілу загальновиробничих витрат П(С)БО 16 передбачена спеціальна відомість.

Приклад.

Розподілити загальновиробничі витрати підприємства на підставі таких даних:

1) Нормальна потужність підприємства – 1000 одиниць продукції.

2) Загальновиробничі витрати при нормальній потужності:

— Постійні – 4000 грн.

— Змінні – 12000 грн.

— Разом – 16000 грн.

3) Фактична потужність:

— В першому звітному періоді – 1200 одиниць.

— В другому звітному періоді – 800 одиниць.

4) Фактична сума загальновиробничих витрат:

— В першому звітному періоді – 18000 одиниць.

— В другому звітному періоді – 13000 одиниць.

5) Фактична сума змінних загальновиробничих витрат:

— В першому звітному періоді – 13800 одиниць.

— В другому звітному періоді – 9600 одиниць.

Розв’язок.

Розподіл загальновиробничих витрат

Розподіл загальновиробничих витратздійснюється в такому порядку:

1. Групування витрат на постійні і змінні.

2. Вибір бази розподілу загальновиробничих витрат. За базу розподілу можна прийняти зарплату (для підприємств з однаковим рівнем механізації і автоматизації), витрати на переробку, обсяг виготовленої продукції.

3. Визначення нормальної потужності підприємства.

4. Визначення суми постійних і змінних загальновиробничих витрат при нормальній потужності.

5. Розрахунок питомих постійних і змінних загальновиробничих витрат на одиницю потужності при нормальному рівні.

6. Визначення фактичної потужності звітного періоду.

7. Визначення фактичної суми постійних і змінних загальновиробничих витрат звітного періоду.

8. Розрахунок постійних розподілених загальновиробничих витрат.

9. Відображення відповідних витрат на рахунках БО.

В результаті розрахунку може виникнути ситуація:

1. Фактична поужність більша за нормальну. В цьому випадку сума розподілених витрат буде більша за фактичну. Всі загальновиробничі витрати розподіляються і включаються у виробничу собівартість.

2. Фатична потужність дорівнює нормальній. Всі загальновиробничі витрати включаються у виробничу собівартість.

3. Фактична собівартість менша за нормальну. В цьому випадку частина постійних загальновиробничих витрат не підлягаєрозподілу і включається у собівартість реалізації.

До непрямих належать також адміністративні витрати, які обслуговують на рахунку 92.

До складу адміністративних витрат включають:

§ Загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення різних зборів, представницькі витрати);

§ Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського апарату;

§ Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна аренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

§ Винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна);

§ Витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

§ Амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

§ Витрати на врегулювання спорів у судових органах;

§ Недоїмки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків та зборів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

§ Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку;

§ Інші витрати загальногосподарського призначення.

На відміну від загальновиробничих витрат, адміністративні витрати не включаються до складу виробничої собівартості. Впродовж звітноо періоду вони збираються на рахунку 92, а вкінці періоду списуються на фінансовий результат.

В залежності від переліку рахунків, які використовуються для обліку процесу виробництва продукції, підприємство може обрати одну із таких схем:

1. З використанням рахунків 8-го класу (рис.2*). При використанні цієї схеми всі витрати збираються відповідно до економічних елементів на рахунках 8 класу, а в кінці звітного періоду списуються на фінансовий результат. Витрати за видами діяльності у даному випадку визначаються довідково. Якщо підприємство виготовляє декілька видів продукції, доцільно при такій схемі застосувати рахунок 23. Тоді витрати, зібрані на рахунках 8 класу, списуються таким чином:

§ Прямі і загальновиробничі – на рахунок 23.

§ Адміністративні – на рахунок 79.

2. З використанням рахунків 9 класу і рахунка 23 (рис.3). Дана схема може використовуватись на будь-якому підприємстві. Прямі витрати на виробництво продукції збираються на рахунку 23, загальновиробничі – на рахунку 91, а в кінці місяця розподіляються за видами пропорційно до певної бази і включаються до виробничої собівартості, тобто списуються на рахунок 23. Адміністративні витрати впродовж поточного періоду збираються на рахунку 92, а в кінці періоду визначається їх загальна сума і списується на фінансовий результат (рахунок 79) без розподілу. Витрати за елементами в даному випадку для заповнення звіту про фінансові результати визначаються довідково.

3. З використанням рахунків 8, 9 класу і рахунку 23 (рис.4). Дана схема може використовуватись на будь-якому підприємстві (рекомендується для великих підприємств). В цьому випадку всі витрати з рахунків обліку активів і зобов’язань враховуються на рахунках 8 класу для накопичення інформації про витрати за економічними елементами і складання звіту про фінансовий результат. Потім здійснюється перегрупування витрат за функціональними ознаками (прямі, загальновиробничі, адміністративні) і списання їх у такому періоді:

§ Прямі – на рахунок 23.

§ Загальновиробничі – на рахунок 91.

§ Адміністративні – на рахунок 92.

Таким чином, рахунки 8 класу є транзитними і призначені тільки для одержання інфо для звіту про фінансові результати. В кінці місяця загальновиробничі витрати розподіляються і включаються у виробничу собівартість (рахунок 23) або собівартість реалізації (на рахунок 90). Адміністративні витрати списуються без розподілу на рахунок 79.

* - дана схема може використовуватисьлише малими підприємствами та неприбутковими організаціями.

Оскільки загальновиробничі витрати включаються у виробничу собівартість в кінці звітного періоду, в момент випуску з виробництва виготовлена продукція відображається за плановою собівартістю: Дт 26…Кт 23.

Фактична собівартість визначається в кінці місяця і співставляється з плановю, в результаті чого виявляється відхилення. Якщо фактична собівартість перевищує планову – виникає перевитрати, якщо фактична собівартість менша за планову – економія.

На суму перевирати здійснюється запис: Дт 26…Кт 23,

А на суму економії: Дт 26…Кт 23.

Таким чином, на рахунку 26 відображається фактична собівартість готової продукції, яка зберігаться на складі.

Поиск по сайту: