Зміст і структура професійно етичної культури

поняття культури можна тлумачити дуже широко. На побуто­вому рівні - це зразок, на який мають орієнтуватися люди; культура ототожнюється з освіченістю, інтелігентністю як певною якістю лю­дини. Культуру можна розглядати і як специфічну характеристику суспільства, яка відображає ставлення людини до історії, природи, суспільства.

Складовою професійної культури є етична культура, в якій проявляються моральні вимоги до особистості спеціаліста.

Із позиції загальної культури можна розглядати три аспекти професійно-педагогічної культури: ціннісний (аксіологічний), тех­нологічний і особистісно-творчий. Проте аналіз діяльності соці­ального педагога і наукової літератури дозволив вичленити такі компоненти професійно-етичної культури соціальним педагога і со­ціального працівника:

1. Аксіологічний компонент, який розкриває професійно-стичну культуру фахівця як сукупність педагогічних цінностей. Причо­му педагогічні цінності можуть розглядатися як своєрідні жит­тєві професійні цінності.

2. Технологічний компонент професійно-етичної культури висту­пає способом соціально-педагогічної діяльності. Цей компонент розкриває шляхи здійснення соціально-педагогічної діяльності, способи задоволення потреб у спілкуванні, в одержанні нової інформації, в передавання набутого досвіду. Рівень професійно-етичної культури характеризує якість здійснюваної діяльності. А якість і результативність соціально-педагогічної діяльності, своєю чергою, характеризують рівень професійно-етичної куль­тури. Виходячи з цього, можна сказати, що рівень професійно-етичної культури і якість соціально-педагогічної діяльності - два взаємопов'язані фактори.

3. Творчий компонент професійно-етичної культури є як прояв професійної творчості. Адже цінності професійні й особисті, технологія їх втілення проявляються як фактор формування особистості лише в умовах творчої діяльності.

8. історія становлення соціальної педагогіки

Ще у 60-70 роках ХХ ст. у педагогічній сфері різновідомчих структур були здійснені перші спроби залучити фахівців до роботи у соціумі. Це були організатори позакласної, позашкільної роботи у школах, заступники з виховної роботи на підприємствах, педагоги-організатори у житлово-комунальних конторах, вихователі в інтернатах, дитячих домах, гуртожитках, клубах тощо. За останню чверть століття ними накопичився чималий досвід практичної різнопланової роботи з людьми в їх соціальному середовищі, що дало поштовх для виникнення нових професій: „соціальний педагог”, ”соціальний працівник”.

Підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників як окремий напрямок суспільної практики і самостійний вид професійної діяльності почав формуватися в Україні на початку 90-х років минулого століття. У квітні 1991 року Постановою Держкомпраці СРСР „Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців” був поповнений кваліфікаційною характеристикою "спеціаліст із соціальної роботи", "соціальний педагог" та "соціальний працівник". Ці посади стали еквівалентом прийнятої в світі посади "соціальний працівник".

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 посада "соціальний педагог" була включена до переліку посад педагогічних працівників і в 2002 році введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей України.

Згідно з діючими до 2004 року нормативами чисельності у навчальних закладах працівників психологічної служби вводилась посада або практичного психолога або соціального педагога.

Листом Міністерства освіти і науки України від 15.06.2004 р. № 1/9-324 „Про внесення змін і доповнень до нормативів чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів” (п 2.) зазначено, що „Посади соціальних педагогів вводяться в штати загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти (незалежно від посад практичних психологів) при умові наявності спеціалістів з фаховою освітою за нормативами чисельності соціальних педагогів закладів та установ освіти...”. Цей лист мав важливе значення для розвитку інституту соціальних педагогів в Україні. На його основі з 2005 року в Чернігівський області розпочалося введення посад соціальних педагогів до штатного розкладу освітніх установ. На кінець 2008-2009 н.р. в області налічується 92 соціальні педагоги, загальний дефіцит ставок по області приблизно 140.

За 6 років існування інституту „соціального педагога” в освіті ще не розроблена система цілісної професійної діяльності даного спеціаліста. У результаті, ми маємо безліч регіональних моделей психологічної служби в освіті та безліч відповідей на запитання, навіщо ж все-таки потрібен соціальний педагог та чим він повинен займатися.

Розглядаючи ґенезу становлення професії соціального педагога у системі освіти, не можна лишити поза увагою структуру, яка координує діяльність цього фахівця. У липні 1998 р. Міністерство освіти України спільно з Академією педагогічних наук України створили Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи (наказ від 07.07. 1998 р. № 254/24) як наукову установу Академії педагогічних наук України і як головну організацію психологічної служби системи освіти України. Саме у Положенні про центри практичної психології і соціальної роботи (наказ МОН України від 14.08.2000 р. № 385) зазначається, що на них покладається методичне забезпечення та координація роботи практичних психологів і соціальних педагогів.

9. Підготовка соціальних педагогів у різних країнах світу

. З’ясовано, що система підготовки фахівців соціальної сфери Франції є багаторівневою і містить такі структурні компоненти: допрофесійну, початкову, середню, вищу освіту (І-ІІІ циклів навчання), що здійснюються в асоційованих та державних навчальних закладах і післядипломну професійну освіту.

Французька система професійної підготовки фахівців соціальної сфери характеризується трансверсальним характером змісту освіти, гнучкістю програм професійної підготовки, поєднанням інваріантної та варіативної складових, модульною організацією навчального процесу, інтеграцією теоретичного та практичного компонентів, пріоритетністю індивідуального підходу до студента, моделюванням майбутньої професійної діяльності у процесі навчання, партнерською співпрацею навчальних закладів із соціальними установами.

4. Особливе значення у процесі професійної підготовки фахівців соціальної сфери Франції має практична підготовка, яка здійснюється на основі соціального партнерства навчальних закладів і соціальних установ і реалізується у процесі взаємодії керівника-референта, керівника практики та студента; характеризується індивідуальним підходом до кожного студента, гнучкістю програм, варіативністю видів стажувань ознайомлювального та професійного спрямування; застосуванням практично зорієнтованих технологій; сприянням в ефективній організації самостійної роботи студентів тощо.

У процесі професійної підготовки фахівців соціальної сфери використовується широкий діапазон методів і форм організації навчання, спрямованих на забезпечення високої ефективності системи соціальної освіти Франції. Домінантними формами організації навчання фахівців соціальної сфери є лекції, практичні заняття, “робота під керівництвом”, самостійна робота, навчальні дискусії, майстерні письма та усного мовлення, робота над проектами. Активно використовуються аудіо-візуальні методи та форми навчання: відеозвіти та відеолекторії, фоторепортажі, навчальні фільми, робота в мережі Інтернет та Інтранет, розробка презентацій у PowerPoint тощо. Специфічними формами і методами, що використовують у процесі підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери Франції, є робота в групах аналізу практики, соціальна експертиза, складання досьє.

5. З’ясовано, що модернізація французької системи соціальної освіти здійснюється шляхом реорганізації системи вищої професійної освіти в галузі соціальної роботи згідно з положеннями Болонської декларації (впровадження двоступеневої вищої освіти – ліцензіату, магістратури), започаткування підготовки докторів соціальної роботи в системі післяступеневої вищої освіти, розширення пропозицій у сфері післядипломної освіти, підвищення наукового рівня досліджень у галузі соціальної роботи, посилення партнерської співпраці між навчальними закладами різних типів і форм власності та соціальними установами, пошуку альтернативних механізмів підготовки фахівців соціальної сфери, розширення сфер професійної діяльності і функцій соціальних працівників.

Поиск по сайту: