Зміст ,функції, морфологія та рівні існування художньої культури

Поняття «художня культура» насамперед відображає якісну сутність існування мистецтва в суспільстві, його значення в системі естетичних координат, в системі культури та в системі суспільства, тобто його соціально-естетичну ефективність.

Художня культура — це збірне поняття, що окреслює цілісну, специфічну сферу суспільного життя, в якій відбувається духовна, культурна діяльність, що має глобальний універсальний вплив на індивідуалізацію людини, формування її як гуманістично-творчої особистості

Для буття та соціального функціонування художньої культури характерними є процеси, що притаманні всім типам суспільного виробництва, а саме:

§ виробництво художніх цінностей;

§ функціонування художніх цінностей.

Ці процеси стосуються і закладів мистецтва, і власне мистецтва.

Культура має велике значення для життя суспільства і людини, і виконує різноманітні функції. Перша соціальна функція, яку виконує культура, - соціальна інтеграція і консолідація, а також накопичення ними соціального досвіду. Культура – продукт спільного існування людей, яке потребує здобування загальних цілей і інтересів. В процесі своєї колективної життєдіяльності люди накопичують певний соціальний досвід існування і спільного рішення загальних проблем. Але суспільства живуть в постійно мінливих природних й особливо історичних умовах. Вони повинні адаптуватися до цих змін, оновлювати набір засобів і продуктів життєдіяльності, форм соціальної організації і взаємодії, постійно вдосконалювати їх, тобто розвиватися. Таким чином, соціальний досвід стосується відтворення як традицій колективного життя, так і засобів самовдосконалення форм життєдіяльності.

В процесі накопичування соціального досвіду відбувається його селекція – відбираються найбільш удатні як утилітарно, так і за своїми соціальними наслідками взірці, кращі з яких залишаються в пам'яті людей як культурні цінності. Цю функцію можна назвати ціннісно-смисловою – за її допомогою викристалізовуються базові основи спільного життя людей, народжуються еталони ціннісних орієнтирів.

Можна виділити ще одну функцію – організаційно-регулятивну. Для спільної життєдіяльності людям необхідно самоорганізовуватись, об'єднуватись у територіальні і функціональні групи, домовлятися про заходи діяльності в цих групах, узгоджувати їх між собою, виробляти загальні правила взаємодії усередині цих груп, та між групами. Все це в рівній мірі стосується як економіки, політики, релігії, науки, мистецтва, так і побутових форм існування людей (сім'я, сусідство і т. ін.). Тому історично склалося багато взаємодоповнюючих форм соціальної організації та регуляції: крівнородинні, етнічні, територіально-господарчі, конфесійні, політичні, станові, професійно-корпоративні.

Наступна соціальна функція – комунікативна, що забезпечує багатогранність спілкування людей, дає можливість обмінюватись не тільки продуктами діяльності людей, а також інформацією про них, знанням, досвідом. Завдяки цій функції людина пізнає світ, отримує інформацію як основу будь-якої інтелектуальної діяльності.

Ще одна функція, тісно пов'язана з попередньою – міжпоколінна трансляція соціального досвіду, норм, інформації. Культура не наслідується людиною генетично. Кожного індивіда треба навчити основним її складовим. Важливішими інструментами цього навчання є традиції, звичаї, обряди, релігія, мовні норми, етикет, культурні інститути (музеї, бібліотеки), мистецтво, засоби масової інформації, ідеологія, законодавство і т. ін. Всі вони навчають людину найбільш загальним проявам життя у даному суспільстві, передають її найбільш загальні цінності соціального досвіду. Цю функцію можна назвати соціальним відтворенням особистості і суспільства.

Синтезуючою функцією культури є людинотворча, в якій знаходять своє відображення всі перелічені функції. Соціальні функції культури багато в чому визначають не тільки темпи соціального розвитку, а й його зміст і спрямованість.

. Морфологія культури (від грецького «morphe» – форма, вчення)– розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури. Найчастіше культуру поділяють на матеріальну та духовну. Проте з огляду на розкриття смислового аспекту такий поділ не є достатнім. Тим більше, що розділити, протиставити одну одній духовну і матеріальну культуру неможливо. З одного боку, культура вцілому духовна, адже вона є світом смислів, тобто духовних сутностей. З іншого боку – вона матеріальна, тому що подана в кодах, знаках, текстах, які ми сприймаємо чуттєво. Таким чином культура може бути представлена як єдність духовної та матеріальної культури. Однак з дидактичною метою сучасні культурологи виділяють чотири основних елемента або сфери культури: матеріальну, духовну, соціальну та фізичну.

Матеріальна культура включає знаряддя праці, засоби виробництва, будинки, одяг, транспорт та інше, все те, що є результатом матеріальної діяльності людини. Матеріальна культура має свою структуру, включаючи, перш за все, господарську (економічну) діяльність, об’єктами якої можуть виступати природа чи інші люди. Виходячи з цього виділяють дві галузі, створені результатами практично-перетворюючої діяльності та практично-комунікаційної.

До практично-перетворюючої належать: 1) результати матеріального виробництва (різноманітні речі для споживання), засоби праці, будівлі, одяг тощо; 2) технології та культура виробництва, які постійно оновлюються, спираючись на розвиток науки; 3) економічна культура – характер економічної діяльності людини в суспільстві, що втілюється конкретними особливостями виробництва, розповсюдження і оновлення існуючої в суспільстві системи цінностей економічної діяльності.

Економічну культуру характеризують: форми власності на засоби виробництва, їх співвідношення та взаємодія; домінування певного типу господарського механізму (ринковий – плановий); галузева структура економіки (аграрна – індустріальна); співвідношення ручної та механізованої, автоматизованої праці; рівень розвитку технологій та самої людини як суб’єкта економічної діяльності. До ідеальних елементів економічної культури належать: економічні потреби, інтереси різних соціальних груп; мотиви економічної діяльності; трудова ментальність та трудова етика; економічне мислення та творчість.

Отже, матеріальну культуру неможна обмежити або звести лише до матеріального виробництва, адже вона втілюється не лише у виробництві, техніці, а і в реалізації творчого начала матеріальної діяльності людини.

Духовна культура– діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на продукування ідей, знань, духовних цінностей і, як правило, включає релігію, мистецтво, мораль, ідеологію, духовне спілкування. По суті духовна культура є ідеальною стороною матеріальної діяльності. Виходячи з того, що діяльність має складну структуру та включає в себе такі види як перетворююча, пізнавальна, ціннісно-орієнтована та комунікативна, в духовній культурі виділяють також чотири сфери:

• проективна, що передує матеріальній діяльності (пректи, креслення, ідеальні моделі соціальних, політичних перетворень);

• пізнавальна (сукупність знань про природу, суспільство, людину; особливості отримання цих знань, їх зберігання та передачі);

• ціннісно-орієнтаційна (знання-оцінка): моральна культура як рівень гуманності суспільства та окремої людини; мистецтво; релігія;

• духовне спілкування (на міжособистісному рівні та як опосередковане спілкування з митцями).

Соціальна культура включає виробництво, розвиток та вдосконалення суспільних умов життя людини. Соціальна культура характеризує діяльність держави, різноманітних соціальних інститутів, громадянського суспільства. Головними складовими соціальної культури є політична та правова культура.

Фізична культура включає чотири основні сфери:

• культура відтворення людського роду (стихійне або планомірне, усвідомлене);

• физична культура та спорт (розвиток фізичних здібностей людини);

• здоровий спосіб життя (культура харчування, розпорядок дня, організація праці та дозвілля, відсутність шкідливих звичок);

• діяльність у сфері медицини (збереження та відновлення тілесно-духовних потенцій організму людини). Одночасно є елементом матеріальної культури, адже від останньої залежить матеріальна база системи охорони здоров’я.

Складовою частиною художньої культури як цілісної і особливої соціальної сфери суспільства є система естетичного та художнього виховання, яка готує населення, особливо молоде покоління, до спілкування з мистецтвом і естетичним середовищем.

На підтримку вивчення художнього життя суспільства, соціально-педагогічних умов естетичного виховання, всього спектра естетичної свідомості і діяльності (відношень, інтересів, смаків, естетичних поглядів) діагностується рівень художньої культури учнів та визначаються методи їх естетичного розвитку.

Вивчення художньої культури є, таким чином, комплексним за своєю спрямованістю, оскільки поєднує педагогічний підхід з історико-типологічним, естетико-соціологічним, культурологічним підходами.

3. Мистецтво об»эмної пластики як приклад еволюції уявлень про Особистість. Ми живемо в об'ємному світі, адже сама природа створює безліч тривимірних об'єктів. Погляньте, довкола фантастичне багатство різноманітних форм каміння, рослин, птахів, риб, звірів. Скульптура —- вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну форму і виконуються з твердих або пластичних матеріалів — кістки, дерева, каменю (мармуру, граніту), металу (бронзи), гіпсу, глини, воску тощо.

Ліплення різноманітних зображень із глини було поширене у багатьох давніх народів світу. Китайці, як і українці, ліпили фігурки людей і тварин із тіста, потім яскраво розфарбовували їх і використовували як прикраси в оселях або як іграшки для дітлахів.

Скульптури з каменю часів первісного суспільства знайдено на всіх континентах. Донині гігантські фігури людей і тварин збереглися в Європі, Америці, країнах Океанії. Зразки найдавніших язичницьких скульптур знайдено й на Півдні України, століттями вони височіють серед степових курганів.

Глибинна сутність давньої народної міфології живить ідеями й сучасну творчість. Язичницькі образи-символи й традиційний для української національної культури матеріал — дерево — використав Іван Валентин Задорожний у скульптурному ансамблі, створеному для інтер'єру залу в київському готелі «Либідь». Тут поєдналися елементи скульптури, архітектури, декоративного мистецтва. Центральну фігуру бога сонця Хорса з червоного дерева вирішено у метафоричному плані. Голова міфологічної істоти — коло у вигляді квітки, що розпускається, — символізує природний коловорот, адже художник зобразив сонячне божество з двома обличчями: молодика і старого діда.

Нині скульптурні твори народжуються не серед степу широкого, яку наших давніх предків, а у спеціально обладнаних майстернях. Вони несхожі на майстерню живописця, адже технологія виготовлення скульптур інша. Головний інструмент живописця — пензель, а скульптора — власні руки, що мають бути чутливими, як у піаніста, і сильними, як у робітника. Залежно від матеріалу скульптор користується такими інструментами, як стеки, різці, молоток. Основними способами скульптурної обробки є моделювання — ліплення з пластичних матеріалів (глина, віск тощо) з наступним відливанням у бронзі, різьблення та висікання — зняття частинок твердого матеріалу (дерева, каменю та ін.).

Мовою пластики, адже її художньо-виражальними засобами є об'ємна форма, пластичність, силует, фактура й зрідка — колір. Скульптура, на відміну від інших видів образотворчого мистецтва, реальна, предметна, її можна сприймати на ло-тик, тоді як інші візуальні твори — лише за допомогою зору. Подібно до архітектури, скульптура здатна організовувати простір, тому важливе значення для неї має вибір ракурсу, освітлення.

Скульптуру поділяють на станкову, монументальну і декоративну.

Станкова скульптура (від «станок» — підставка) не залежить від зовнішнього середовища, за розміром близька до натури, її вирізняють конкретний поглиблений зміст, психологізм, символічність. Центральний об'єкт — людина, її внутрішнім світ. Різновиди станкової скульптури голова, погруддя (бюст), торс, поясне зображення, фігура, скульптурна група. Камерна за характером, вона експонується в галереях, музеях, виставкових залах, її виставляють у житлових інтер'єрах.

У Стародавній Греції, де цей вид мистецтва був надзвичайно популярним, побутувала легенда про скульптора Пігмаліона, який довгі роки створював скульптуру прекрасної дівчини, яку назвав Галатеєю. Статуя виявилася такої надзвичайної краси, що автор закохався в неї й палко забажав, щоб вона ожила. Богиня краси й кохання Афродіта (Венера) змилостивилась і оживила статую.

Неперевершеним зразком античної скульптури вважається Венера Милосська (знайдена на острові Милосс). Відома як «статуя без рук», мармурова богиня кохання продовжує вражати своєю загадковістю, класичними рисами обличчя та пропорціями фігури.

Високого рівня сягнуло мистецтво скульптури у творчості митців Ренесансу. З часів італійського Відродження від скульпторів очікували створення більш-менш точних образів реального світу (нехай іноді й ідеалізованих).

У великих і малих містах часто можна бачити різноманітні за розмірами та формою пам'ятники, меморіали. У них втілено образи відомих державних і культурних діячів, зокрема, видатних педагогів. Так, у Німеччині встановлено пам'ятник швейцарцю Й. Г. Песталоцці, в Санкт-Петербурзі — К. Д. Ушинському. Це — монументальна скульптура.

Монументи та скульптурно-архітектурні комплекси вирізняються значущістю ідей, високим ступенем узагальнення, масивністю. Вони тісно пов'язані з архітектурним і природним середовищем. Важкі постаменти (підніжжя) зазвичай прикрашають барельєфами із зображенням важливих історичних подій, сюжетами з життя портретованих.

У часи Стародавнього Риму зажили слави масивні й урочисті кінні статуї, які мали звеличувати імператорів, а надто — могутність влади, яку ті уособлювали. На італійські шедеври монументальних вершників, приміром кондотьєра (ватажка кінноти) Коллеоні у Венеції, рівнялися скульптори до нашого часу. Художній образ та його вплив на глядача у монументальному мистецтві, особливо в кінних пам'ятниках, визначався не тільки майстерністю скульптора, а й технічними можливостями.

Декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів. Зокрема до неї належать атланти й каріатиди, тобто підпори у вигляді чоловічих і жіночих постатей, що підтримують перекриття, фризи та фронтони.

Особливо багатий скульптурний декор індійської та європейської архітектури. Стародавні індійські храми, готичні собори та ратуші середньовічних міст пишно прикрашалися скульптурами. Характерною в цьому плані є міська ратуша (XV ст.) у столиці Бельгії Брюсселі, в декорі якої панує царство скульптури. Верхівку вежі вінчає п'ятиметровий флюгер — статуя Святого Михаїла. Фонтани у внутрішньому дворику ратуші також при кришені алегоричними статуями. Різновидами декоративної скульптури є також садово-паркова й фонтанна. Скульптура малих форм, або дрібна пластика (не більше метра заввишки), розвивається у двох напрямах — як мистецтво широкого вжитку і царина індивідуальних мистецьких творів. Промисловість випускає жанрові статуетки з порцеляни, фаянсу, різноманітні іграшки та інші вироби.

Сучасні українські скульптори, такі як Олег Пінчук, Антон Мас-лик, створюють у стилі дрібної пластики фігурки чудернацьких звірів, птахів, риб, які дивують майстерністю та оригінальністю.

Матеріал для виготовлення нецке різноманітний: дерево, слонова кістка, метал, янтар, лак, порцеляна. Інколи майстер працював над такими застібками роки. Тематика нецке варіювалася безмежно: зображення людей, тварин, богів, історичних осіб, персонажів народних легенд тощо.

За формою розрізняють круглу та рельєфну скульптуру. Витворами круглої скульптури, яка вільно розміщується у просторі, можна милуватися, оглядаючи композицію з усіх боків, незалежно від розмірів. Рельєфне зображення розміщується на площині, воно може бути відносно високим, тобто виступати більше ніж наполовину (горельєф), і відносно низьким — виступати менше ніж наполовину (барельєф). Заглиблений тип рельєфу називають контррельєф. Подекуди в композиціях, а природні та вільні пози фігур свідчать про багатий внутрішній світ людини. У сюжетних сценах незавершеного монументального порталу «Пекельна брама» (за твором Дайте) видатний французький митець поєднав 186 фігур, виконаних у техніці барельєфу. Тут трапляються мотиви, які пін пізніше повторив у збільшеному варіанті, створивши справжні шедеври мистецтва скульптури (наприклад, «Поцілунок»). Одним із найбільш значних і величних елементів порталу є центральна фігура «Мислителя», яку згодом було відлито у бронзі.

Скульптурі загалом притаманна певна тематична одноманітність, адже головні об'єкти зображення тут — людина і тварини. Тому найхарактернішими є портретний та анімалістичний жанри. За допомогою рухів і жестів у скульптурах передають сутність персонажів, причому в образі людини — внутрішній духовний світ, а тварини — характер. Також існують історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення. Останнім часом поширення набули натюрморт і пейзаж, малі просторово-об'ємні форми, кінетична скульптура.

Об'єктів зображення, які привертають до себе увагу скульпторів, безліч. Так, чимало монументів присвячено другу людини — собаці, наприклад в Австралії. З ініціативи професорів і студентів пам'ятник кішкам, які прислужилися науці, поставлено перед будівлею університету в Сорбонні, Франція. У російському північному Якутську, біля інституту Академії наук, височить скульптура мамонта. У невеликому голландському містечку Леувардені встановлено пам'ятник корові. На постаменті лаконічний напис: «Наша мама». Адже саме завдяки цій тварині голландський сир відомий у всьому світі. Є пам'ятник дельфіну в Новій Зеландії, зайцю — в Німеччині. А в українському приморському місті Бердянську люди створили пам'ятник бичкові-рятівнику за те, що ця маленька рибка рятувала місцевих мешканців від голоду під час війни.

Ще один цікавий різновид пам'ятників — літературним героям: Бременським музикантам у німецькому місті Бремені просто під стінами міської ратуші, Русалоньці — в Копенгагені, рідному місті данського казкаря. А в Києві є пам'ятники героям п'єси «За двома зайцями», персонажу письменників Ільфа й Петрова з роману «Дванадцять стільців» — Паніковському.

Велику різноманітність нових напрямів і стилів, багатство тематики й матеріалів відкрило людству XX століття. З колишнього дзеркального відображення реальності скульптура поступово перетворювалась на цілком самостійну та незалежну від довкілля реальність.

Кубізм, що зародився в живопису, незабаром прийшов і в скульптуру. Славетний Пабло Пікассо (1881-1973) почав створювати кубістичні скульптурні композиції.

Український скульптор-абстракціоніст Олександр Архипенко (1887 1964), який народився в Києві, жив у Франції, а потім в Америці, втілював ідеї кубізму в оригінальній художній манері, експериментуючи з «негативною (нульовою) формою». Він вважав, що порожнини й отвори так само важливі, як і тверді форми. Більше того: вони сприймаються як символи, тому викликають несподівані асоціації, відчуття відносності, а отже — стимулюють творчість. Митець створював багатоколірні рельєфи, композиції з внутрішнім освітленням, експериментував зі звуковими скульптурами, що передували зародженню сучасного кінетичного мистецтва. Його твори мовби долали нерухомість суто пластичного мистецтва, і тили прообразами новітніх мобільних бігбордів. Радикальний відхід від традиції розпочали анархічні дадаїсти, практикуючи навмисно зухвалі колажі з незвичних матеріалів, асамбляжі (змішування) випадкових предметів або всілякого мотлоху. Так, у «Козі» П. Шкассо, віднесеній до шедеврів техніки а Самбляжу, живіт тварини виготовлено зі старого кошика, що посилює сатиричний ефект.

Експресіоністична тенденція помітна у творчості швейцарця Альберто Джакометті (1901-1966), чиї тонкі, мов лезо, бронзові фігурки з грубою необробленою поверхнею несуть відчуття тривоги.

Скульптурні роботи в напрямі конструктивізму, сучасні за духом, притаманні творчості Наума Габо (1890-1977). Своїми чіткими й витонченими формами вони нагадують машини, наукові моделі. Конструктивісти відіграли новаторську роль, їхня праця з промисловими матеріалами (пластмасою, склом, сталлю) більше нагадує конструювання, аніж висікання. Н. Габо одним з перших почав створювати кінетичну скульптуру. Далі від рухомих скульптур пішли автори мобілів, що саморуйнуються. Поступово модерністська скульптура здобула визнання, а нові ідеї й матеріали, за деякими винятками, втратили свою шокуючу новизну. До витворів сучасного поп-арту належать скульптури у вигляді бронзових пивних банок або гігантських вінілових гамбургерів та ріжків морозива. Усе це підводить до думки про втрату чіткої визначеності самого терміна «скульптура», який уживають тепер стосовно ширшого кола мистецьких явищ, зокрема до мобілів, інсталяцій.

Поиск по сайту: