Вплив релігійно – філософських уявлень на формування художньої культури Китаю

Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині. Зародження китайської цивілізації належить до часів царств Шан (середина II тис. до н. е. — XII ст. до н. е.) та Чжоу (XII—III ст. до н. е.). Тоді були накопичені первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. У IV ст. до н. е. вчений Ши Шень упорядкував перший в світі зоряний каталог. Починаючи з 240 р. до н. е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139—78 pp. до н. е.) створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов перший сейсмограф.

Найдавніші китайські написи дають можливість простежити етапи розвитку ієрогліфічної писемності, яка була вже досить розвинена у XV ст. до н. е. Давні перекази, що збереглися в літературних джерелах, свідчать про існування в більш ранній період первісного способу фіксації думок за допомогою, вузликів на мотузці. До цього часу відносять також появу малюнкового письма — піктографії. Спочатку предмети малювали в цілому. Подальшим етапом був перехід до символічного малюнка або неповного зображення предмета, коли частина малюнка — піктограма символізувала ціле. Впродовж століть ця система вдосконалювалась. Збільшувалась кількість ієрогліфів. У часи династії Хань (220—206 pp. до н. е.) їх налічувалось 18 тис. Було створено спеціальні довідники, де містились вказівки щодо пошуків необхідних знаків.

У III ст. до н. е. матеріалом для письма став шовк. На рубежі нашої ери було винайдено туш. Нарешті, у І ст. китайці винайшли папір.

У тісному зв'язку з розвитком писемності розвивалась література. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цяиь (бл. 145—86 pp. до н. е.). Він став фундатором китайської історіографії.

Філософські погляди китайців зародилися в найдавніші часи, їхні релігійні уявлення тлумачили життя на землі, природу як творіння божественної сили. Одночасно з'явилися і наївні, стихійні матеріалістичні погляди, в основу яких було покладено уявлення про те, що всесвіт складається з першоелементів — землі, неба, вогню, води, озера, вітру, гори, грому. Усі речі постійно рухаються і змішуються внаслідок взаємодії та взаємозіткнення двох космічних сил — сили Світла та сили Темряви. Ці погляди про всесвіт відображені у «Книзі перемін» («І цзинн») та в «Книзі документів» («Шу цзин»).

Найбільшого значення в Китаї набули релігійно-філософські системи, що склалися у VI—V ст. до н. е. Непересічне значення у культурному житті Китаю мала релігійно-філософська система Конфуція. Даних про особистість і засновника конфуціанства дуже мало. За традиційною китайською хронологією він жив бл. 551—479 pp. до н. е. Походив з аристократичного роду чиновників. Все його вчення проникнуто глибокою повагою до старовинних китайських звичаїв та обрядів.

Основний принцип конфуціанства — традиція. Конфуцій неодноразово підкреслював, що він противник усяких новацій. Особливого значення надавав вихованню у дусі покори старшим та начальникам. Конфуціанська філософія вважала необхідним та цілком можливим зміну характеру людини. Кожна людина має бути задоволена своїм соціальним становищем і не прагнути кращого.

Взагалі вчення Конфуція відстоювало утвердження патріархальних традицій та непорушність соціальних підвалин.

Конфуціанству суперечив інший філософський напрям — даосизм, найвидат-нішйм представником якого є Лао-цзи. В цій філософській системі простежуються елементи матеріалізму та діалектики. На думку даосистів, усе, що існує, виникло з матеріальних часток і розвивається згідно з визначеним законом. У даосизмі відбилися думки та інтереси різних верств суспільства. Цим пояснюється його популярність. Пізніше в даосизм проникли містичні мотиви.

Буддизм до Китаю прийшов з Індії у V ст. до н. е. Етика буддизму' мала багато спільного з даосизмом.

Найдавніші пам'ятки мистецтва Китаю датуються III тис. до н. е.— часом неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візерунками.

У період Шан з'явилися перші укріплені поселення. Міста мали правильне планування по кварталах. Найчисленнішими витворами мистецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях. Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо полюбляли китайці нефрит.

Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу— писемність, архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з'являються зображення людей та реальних тварин. Цей період характеризуєтеся появою живопису, про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV—III ст. до н. е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 км, а після численних добудов упродовж століть — більш як 4 тис. км.

Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво досягли (ПІ cm. до н. є. — III cm. н. е.) в період династій Цинь та Хань.

Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам'яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.

Період \ань — час блискучого розквіту культури Китаю. В цей час особливо розвивається монументальне мистецтво — скульптура та живопис. У центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських поховальних споруд досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.

Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто відображались давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та міфологічного змісту.

Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу — Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків використовували культурні

13.Розвиток жанрового живопису в творчості Голандських та Фламандських митців 17 ст. Ми знов повертаємося з вами в XVII ст. У цей час формується жанрова структура європейського живописного мистецтва. Поряд із міфологічним та біблійним жанром самостійне місце посідають історичний, побутовий жанри, портрет, пейзаж, натюрморт. З'являється нове коло соціальних тем і сюжетів. Майстрів приваблює тема трагічної долі людини, драматичні конфлікти. Основні художні напрями епохи — бароко, класицизм, реалізм.

Ми вже говорили з вами про те, що історія будь-якої країни відбивається в її художній творчості — це особливо відчутно в мистецтві Північних Нідерландів, що стали в 1579 р. незалежними від Іспанії. Тепер це Голландія (Нідерланди розділилися на Голландію та Фландрію (Бельгію); остання залишилася під Іспанією). Розквіт художньої творчості, пов'язаний зі здобуттям країною незалежності, може досягати різного рівня, але те, що відбулося в Голландії у XVII ст. (а це було золоте століття голландського мистецтва) — воістину надзвичайно.

Культура Голландії цього періоду перейнята пафосом соціального й духовного відновлення, і в полі зору художників — реальна життєва обстановка й природа, людський образ. Система жанрів у живописі відзначалася вражаючою розгалуженістю й розмаїттям.

У фламандському живописі були талановиті мариністи, художники архітектурних видів і натюрмортів. Живопис архітектурних видів як самостійний напрям сформувався в середині XVII ст. Одні художники зображували міські вулиці й площі, інші писали внутрішній вигляд церков і палаців. Крім того, XVII ст.— велике століття натюрморту в Голландії і вражає багатством цієї жанрової тематики.

Голландським живописцям властиве тонке відчуття кольору й світлотіні. Світло в їхніх картинах відіграє головну роль. Найбільшим художником свого часу став Рембрандт - - у його творчості голландський живопис XVII ст. досяг найбільшої вершини.

Фламандський живопис до початку XVII ст., в епоху його відділення від голландського, являв собою в основному наслідування італійських майстрів із домішкою грубого реалізму. Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) геній, що вдихнув нову енергію і став родоначальником блискучого, оригінального художнього стилю в живописі — бароко, який відзначається вільною композицією, широкою технікою, блискучим колоритом, що перейнятий рухом.

Проте не тільки історичні події та художні стилі накладають свій відбиток на творчість митця, а і його внутрішнє життя.

Видатний фламандський живописець Пітер Пауль Рубенс був рідкісним генієм, що мав усі чесноти, такі необхідні як для великих звершень у мистецтві, так і для успіху в суспільстві: потужний інтелект, невгамовну енергію, міцне здоров'я, приємну зовнішність, обдарованість, гармонійність і, на додаток, ясну голову для творчої та ділової активності. Рубенс був щасливим художником, що не знав сумнівів і розчарувань у своїй творчості. Підтвердженням цього служать його картини.

Найбільше він захоплювався податливою, пластичною красою людського тіла. Хоча йому подобався навколишній матеріальний світ, він весь був сповнений глибокої, що доводить до екзальтації, релігійної віри свого часу. Хоч би що він малював: біляву Венеру в оточенні німф або замислену Богоматір із дитиною на руках, яка випромінює світло, алегорію потужних фігур на хмарах, родючий пейзаж біля будинку, його творчість завжди була гімном, який славить красу нашого світу.

Пітер Пауль Рубенс. Біографія

Якби треба було одним словом схарактеризувати життя Пітера Пауля Рубенса, то цілком підійшло б слово «енергія». Більше 1000 картин художника — це монументальне досягнення. Але ж воно тільки одне з багатьох. Рубенс був вражаюче начитаною людиною, його інтереси поширювалися від філософії стоїків до вивчення рідкісних тем. У нього було достатньо таланту й чарівності, щоб спробувати себе в іншій справі—у галузі політики. Незважаючи на свою різноманітну діяльність, Рубенс завжди знаходив час для родини. Йому пощастило одружитися з двома гарними жінками, і він був люблячим і турботливим батьком для своїх вісьмох дітей. «У Рубенса було стільки талантів, — помітив один із його заступників, - що його вміння малювати варто віднести до найостаннішого».

Рубенс малював для того, щоб робити приємність. За допомогою свого мистецтва він намагався відобразити красу навколишнього світу, усього створеного на ньому. Далеко не всі художники, навіть великі, заслуговують честі називатись основоположниками нового стилю в живописі. Рубенс — виняток. Він став творцем живого й хвилюючого стилю художнього вираження — стилю бароко в живописі. Унікальні властивості цієї манери наочно продемонстровані в його ранній перехідній роботі «Святий Георгій, що вражає дракона». Жінка, яка стоїть ліворуч у застиглій нозі, виписана надзвичайно детально, що характерно для всіх попередників Рубенса. Але героїчна фігура лицаря, його кінь, який піднявся дибки, енергійні жести та яскраві барви демонструють новий інтерес, що виявляє Рубенс, до напористої дії, руху, емоцій.

Яскравий, пишний рубенсівський стиль характеризується зображенням великих важких фігур у стрімкому русі, вкрай збуджених емоційно зарядженою атмосферою. Різкі контрасти світла й тіні, теплі багаті барви, здається, наділяють його картини буйною енергією. Він писав грубуваті біблійні сцени, стрімке, захопливе полювання на тварин, дзвінкі ратні побоїща, приклади найвищого вияву релігійного духу — і все це робив з однаковою пристрастю до перенесення на полотно найвищої життєвої драми.

Ніхто не зображував людей і тварин у жорстокій сутичці так, як це робив Рубенс. Усі його попередники ретельно вивчали приручених звірів і малювали їх у сценах разом із людьми. Такі роботи звичайно мали одну мету - - продемонструвати знання анатомічної будови тварини й ґрунтувалися головним чином на біблійних або міфологічних розпо-відях. Уява Рубенса вивела його далеко за межі реальної історії, змушуючи створювати живий світ, у якому люди й звірі борються в стихійній сутичці. Його мисливські сцени характеризуються величезною напругою: пристрасті напружені вкрай, збуджені люди й тварини безстрашно, з люттю кидаються одне на одного.

На знаменитій картині «Полювання на гіпопотама» зображена просто неймовірна сутичка між крокодилом, розлютованим гіпопотамом, трьома гончаками, трьома кіньми й п'ятьма чоловіками. Уся композиція картини Рубенса майстерно зосереджена на фігурі гіпопотама. Вигин його спини переводить погляд глядача вгору. Там, у верхній частині картини, немов віялом розташувалися довгі кінські морди, піднялися руки мисливців, списи й мечі, що утворюють потужні діагоналі, які повертають погляд глядача в центр полотна — у центр сутички. Таким чином Рубенс досягає розмаїття форм на своїй картині, які, поєднуючись і зливаючись, посилюють драму, що розігрується на очах у глядача.

Ніде так виразно не відчувається веселий, сповнений здорового життя дух Рубенса, як у картинах, що зображують оголену жіночу натуру. Еротичні, як і личить бути всім «ню», але не вульгарні, оголені жіночі фігури свідчать про одержуване ним від життя задоволення. Цікаво, що цей найвеличніший релігійний художник свого часу був також ще й великим майстром жіночих форм. На його думку, тіло людини до останньої деталі такою ж мірою витвір Божий, як і життя будь-якого святого.

Рубенс малював пишних, повнотілих моделей не тільки тому, що вони краще відображали ідеали його часу, а ще й тому, що тіло з розкішною плоттю, з його складками, опуклостями й вигинами йому було куди цікавіше малювати. Рубенс зумів досягги незвичайних, найтонших нюансів за допомогою червоної, блакитної, білої та коричневої фарб для точного відтворення кольору плоті. Жінки в Рубенса, як говорили, здаються «створеними з молока й крові».

Два головні шедеври Рубенса в цій сфері «Викрадення дочок Левкіппа» і «Три грації». На першій картині міфологічні двоюрідні брати Кастор і Поллукс викрадають дочок короля Мессіни. Уся картина просякнута хвилюючою рухливістю, властивою для стилю бароко. Контрастні поверхні доведеного до блиску панцира, вовна й шкіра коней, шовкові тканини й жіноча оголена плоть пожвавлюють картину своєю майже відчутною текстурою. У самих фігурах точно виписана кожна ямочка плоті. Контрастом до цієї картини служить друга, на якій зображено спокійний танець служниць Венери. Вона відображає більш м'яку, більш рефлексивну манеру зрілого художника. Написана за рік до смерті, ця картина представляє нам ідеал рубенсівської жіночої краси, її композиція являє собою варіант розробленої греко-римськими скульпторами пози і використовувалася такими майстрами, як Рафаель і Боттічеллі. У Рубенса вона наділена енергією й силою, які художник звичайно витрачав на набагато складніші сюжети.

Однією з центральних тем, у якій Рубенс виявив себе найбільш яскраво й повнокровно, став релігійний і міфологічний живопис. Художник жив у той період, що історики зазвичай називають Контрреформацією, тому що він характеризувався відродженням римсько-католицької церкви; це був час гострих зіткнень, «полювання на відьом». По всій Європі тисячі людей (як чоловіків, так і жінок) закінчували своє життя на багаттях. Темперамент, властивий Рубенсу, змушував його звертати увагу на світлі сторони людського життя. Він черпав натхнення з язичницьких джерел, щоб надати нового масштабу відображенню християнських тем, і наділяв образи людською теплотою. Великий твір Рубенса «Зняття з хреста», створений ним у 37 років для Антверпеиського собору, продемонстрував зростаюче вміння художника володіти фарбами; його тонка чутливість до світла поступово перетворилася на головну рису живопису. Рубенс був великим майстром портретного живопису, за вісім років перебування в Італії він написав портрети багатьох аристократів, серед них найпершого свого заступника герцога Мантуанського. У 1609 р., після повернення в Антверпен, Рубенс став придворним жи-вописцем при іспанських правителях Нідерландів — ерцгерцога Альбер-та і його дружини Інфанти Ізабелли. Він написав портрети англійського короля, герцога Бекінгемського, графині Шрюсберійської, іспанського короля Філіппа IV, французьких королів Генріха IV і Людовика XIII, польського короля Владислава IV Вази та Марії Медичі.

Картини Рубенса впливали на різноманітних художників. Антуан Ватто, що народився через 44 роки після смерті Рубенса, палко любив його творчість і наприкінці життя з великим задоволенням писав про подарований йому невеликий оригінал Рубенса: «Із того моменту, як він опинився в мене в руках, я не знав ні хвилини спокою, а мої очі по-стійно верталися до мольберта, де я встановив його, немов у святилище для поклоніння».

Французький романтик Ежен Делакруа був уражений технікою, якою володів Рубенс, «буйністю його пензля», «силою, пристрастю, яскравістю й пишнотою». Делакруа захоплено вітав Рубенса, називаючи його «Гомером живопису».

Ренуар, що за майстерністю зображення оголеної жіночої натури вважається одним із художників, здатних зрівнятися з Рубенсом, також із замилуванням вивчав його техніку.

«Історія мистецтва не знає жодного прикладу настільки універсального таланту, такого потужного впливу, такого незаперечного, абсолютного авторитету, такого творчого тріумфу» — такими словами біограф Рубенса XIX ст. Макс Руузес підбив підсумок життя художника.

Рембрандт Харменс Ван Рейн (1606-1669). Біографія

Як це часто буває в історії мистецтва, незважаючи на свій унікальний талант, Рембрандт помер у бідності й самотності, забутим, нікому не потрібним майстром. Але чим далі біжить час, тим цінніша в очах людства спадщина художника. Можна без перебільшення сказати, що Рембрандт — один із найвидатніших художників в історії світового мистецтва. Багато хто назвав би його неперевершеним. Могила Рембрандта загубилася, але роботи його будуть жити у віках.

Рембрандт — типовий представник голландської школи живопису; у його творчості найбільш виразно відбилися тенденції цієї школи, твори надзвичайно талановитого митця є своєрідним синтезом усього північного живопису.

Картини Рембрандта мають геніальну композицію. Головна риса рембрандтівського колориту — відсутність барвистості: у жодній із його картин немає тих фарб, якими сяють роботи Рубенса.

Увага Рембрандта звернена в основному на передання гри світла й тіні. Він розподіляє світло таким чином, що головна за значенням особа чи група картини перебуває в найбільш сильному світлі, наприклад «Урок анатомії доктора Тюльпа». У ній світлові рефлекси від головної групи поширюються на найближчі до неї речі чи осіб, інші частини картини ніби тонуть у прозорому, глибокому напівмороку. Враження посилюється тим, що найбільше освітлені частини виписані ретельніше, інші трактовані широко й соковито.

Подивімося на картину, яку Рембрандт написав у період свого благополуччя. У знаменитому шедеврі — «Автопортрет із Саскією на колінах» (бл. 1635, Картинна галерея, Дрезден) — художник зобразив себе з молодою дружиною за святковим столом. Ніжні переливи золотавих тонів, потоки світла, що пронизують картину, передають радісний настрій молодого й успішного митця. Але троє його дітей померли в дитинстві, і тільки сина Тітуса, що народився в 1641 р., не спіткала така доля. Наступного року не стало Саскії. Проте саме в цю пору Рембрандт пише найвидатнішу свою картину «Нічна варта» (1642, Рейкс Мюзеум, Амстердам) і досягає вершин слави. У цій картині він по-новому вирішує традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета. Картина «Нічна варта» являє собою груповий портрет членів стрілецької гільдії й вирішена Рембрандтом як реальна сцена на вулиці. Він відмовився від прийнятого в той час статичного розташування всіх учасників, створивши сцену, наповнену рухом. Контрасти світла й тіні, емоційність живопису передають тривожність події. Картина набуває історичного характеру, оповідаючи про мужніх людей, які готові зі зброєю в руках відстоювати свободу й національну незалежність своєї Батьківщини.

З роками поглиблюється реалістична майстерність Рембрандта. Вітт відходить від зайвих подробиць і декоративних ефектів на користь більшої глибини та емоційної напруженості художнього образу. Значне місце у творчості художника починає займати камерний портрет. Рембрандт розкриває духовне життя людини, яке немов триває в часі й просторі. Це свого роду портрети-біографії. Такі, наприклад, «Портрет старої», «Хендрик'є біля вікна», «Тітус, що читає», портрети друзів художника, численні автопортрети (більше сотні олією і вугіллям). Із ніжністю виписана особа на картині «Вірсавія», безумовно, ця жінка — Хендрик'є.

Портрети Рембрандта реалістичні найвищою мірою, вони не тільки точно передають зовнішність, але й виражають внутрішні риси зображених осіб, їхній моральний стан, національність, рід діяльності. Останнє особливо яскраво підкреслюється аксесуарами, які художник добирає під професію представленого персонажа («Каліграф», Ермітаж; гаазь-кий «Урок анатомії»; амстердамська «Гільдія ткачів»).

Наприкінці творчого шляху Рембрандт пише грандіозне полотно «Повернення блудного сина» (близько 1668-1669, Ермітаж). Євангельську притчу про юнака, що пішов із дому, розтратив майно і жалюгідним, обірваним, приниженим повернувся до батька, художник наповнює глибоко людським змістом. Шляхетна ідея любові до людини, яка страждає, розкрита тут в образах, що вражають життєвою переконливістю. Обличчя старого напівсліпого батька й жест його рук виражають нескінченну доброту, а фігура сина в брудному руб'ї, який лине до батька,— щедре й глибоке каяття. Мабуть, жодне полотно Рембрандта не викликає стільки глибоких і жалісливих почуттів. Художник учив своїх глядачів любові й прощення.

Навіть у таких зображеннях, як міфологічні, Рембрандт не відходить від дійсності, уявляє собі грецьких богів і богинь у вигляді сучасних йому голландців (як, наприклад, у «Данаї»).

Щодо картин Рембрандта на релігійні теми, то, хоча у них він і залишається вірним реалістичному напряму й одягає фігури в костюми свого часу, у цих творах яскраво виражається тепле й побожне почуття, наприклад у зображеннях Христа та його послідовників («Зняття з хреста», 1634, Ермітаж; «Христос із учнями на шляху в Еммаус», 1648, Лувр; гравюри «Христос зціляє хворих»; «Поклоніння волхвів», 1657, Букінгемськ. пал., та ін.).

Рембрандт завжди приділяв велику увагу офорту та малюнку й незабаром став найбільшим майстром графічної техніки в Європі. Виконані ним у техніці офорта портрети й пейзажі, побутові й релігійні сцени відзначалися новизною художніх прийомів, глибоким психологізмом образів, багатством світлотіні, виразністю й лаконізмом ліній. До пас дійшло біля двох тисяч малюнків Рембрандта. Його численні гравюри відзначаються тими самими вартостями, що й картини: характерність малюнка, майстерне передання важких світлових ефектів - - визначальні якості Рембрандта як гравера.

Перелічити всі його картини й гравюри було б надзвичайно великою працею; достатньо сказати, що його творча думка проникала в усі сфери людського буття: портрети, сцени із сучасного життя, міфологічні, біблійні, євангельські та історичні сюжети — усе це цікавило художника.

Але, згідно з протестантським світоглядом, найбільше він любив теми з Біблії та Євангелія. З особливим інтересом і найчастіше він звертався до історії страждань Христа, які трактував у картинах і гравюрах, сповнених християнського почуття.

Твори Рембрандта високо цінуються любителями мистецтва; володіння ними становить гордість будь-якого музею; серед картинних галерей найбільш багатий ними Імператорський Ермітаж, у якому налічується 42 картини Рембрандта.

досягнення Стародавнього Китаю.

13. Фламандський та Голландський живопис

Ми знов повертаємося з вами в XVII ст. У цей час формується жанрова структура європейського живописного мистецтва. Поряд із міфологічним та біблійним жанром самостійне місце посідають історичний, побутовий жанри, портрет, пейзаж, натюрморт. З'являється нове коло соціальних тем і сюжетів. Майстрів приваблює тема трагічної долі людини, драматичні конфлікти. Основні художні напрями епохи — бароко, класицизм, реалізм.

Ми вже говорили з вами про те, що історія будь-якої країни відбивається в її художній творчості — це особливо відчутно в мистецтві Північних Нідерландів, що стали в 1579 р. незалежними від Іспанії. Тепер це Голландія (Нідерланди розділилися на Голландію та Фландрію (Бельгію); остання залишилася під Іспанією). Розквіт художньої творчості, пов'язаний зі здобуттям країною незалежності, може досягати різного рівня, але те, що відбулося в Голландії у XVII ст. (а це було золоте століття голландського мистецтва) — воістину надзвичайно.

Культура Голландії цього періоду перейнята пафосом соціального й духовного відновлення, і в полі зору художників — реальна життєва обстановка й природа, людський образ. Система жанрів у живописі відзначалася вражаючою розгалуженістю й розмаїттям.

У фламандському живописі були талановиті мариністи, художники архітектурних видів і натюрмортів. Живопис архітектурних видів як самостійний напрям сформувався в середині XVII ст. Одні художники зображували міські вулиці й площі, інші писали внутрішній вигляд церков і палаців. Крім того, XVII ст.— велике століття натюрморту в Голландії і вражає багатством цієї жанрової тематики.

Голландським живописцям властиве тонке відчуття кольору й світлотіні. Світло в їхніх картинах відіграє головну роль. Найбільшим художником свого часу став Рембрандт - - у його творчості голландський живопис XVII ст. досяг найбільшої вершини.

Фламандський живопис до початку XVII ст., в епоху його відділення від голландського, являв собою в основному наслідування італійських майстрів із домішкою грубого реалізму. Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) геній, що вдихнув нову енергію і став родоначальником блискучого, оригінального художнього стилю в живописі — бароко, який відзначається вільною композицією, широкою технікою, блискучим колоритом, що перейнятий рухом.

Проте не тільки історичні події та художні стилі накладають свій відбиток на творчість митця, а і його внутрішнє життя.

Видатний фламандський живописець Пітер Пауль Рубенс був рідкісним генієм, що мав усі чесноти, такі необхідні як для великих звершень у мистецтві, так і для успіху в суспільстві: потужний інтелект, невгамовну енергію, міцне здоров'я, приємну зовнішність, обдарованість, гармонійність і, на додаток, ясну голову для творчої та ділової активності. Рубенс був щасливим художником, що не знав сумнівів і розчарувань у своїй творчості. Підтвердженням цього служать його картини.

Найбільше він захоплювався податливою, пластичною красою людського тіла. Хоча йому подобався навколишній матеріальний світ, він весь був сповнений глибокої, що доводить до екзальтації, релігійної віри свого часу. Хоч би що він малював: біляву Венеру в оточенні німф або замислену Богоматір із дитиною на руках, яка випромінює світло, алегорію потужних фігур на хмарах, родючий пейзаж біля будинку, його творчість завжди була гімном, який славить красу нашого світу.

Пітер Пауль Рубенс. Біографія

Якби треба було одним словом схарактеризувати життя Пітера Пауля Рубенса, то цілком підійшло б слово «енергія». Більше 1000 картин художника — це монументальне досягнення. Але ж воно тільки одне з багатьох. Рубенс був вражаюче начитаною людиною, його інтереси поширювалися від філософії стоїків до вивчення рідкісних тем. У нього було достатньо таланту й чарівності, щоб спробувати себе в іншій справі—у галузі політики. Незважаючи на свою різноманітну діяльність, Рубенс завжди знаходив час для родини. Йому пощастило одружитися з двома гарними жінками, і він був люблячим і турботливим батьком для своїх вісьмох дітей. «У Рубенса було стільки талантів, — помітив один із його заступників, - що його вміння малювати варто віднести до найостаннішого».

Рубенс малював для того, щоб робити приємність. За допомогою свого мистецтва він намагався відобразити красу навколишнього світу, усього створеного на ньому. Далеко не всі художники, навіть великі, заслуговують честі називатись основоположниками нового стилю в живописі. Рубенс — виняток. Він став творцем живого й хвилюючого стилю художнього вираження — стилю бароко в живописі. Унікальні властивості цієї манери наочно продемонстровані в його ранній перехідній роботі «Святий Георгій, що вражає дракона». Жінка, яка стоїть ліворуч у застиглій нозі, виписана надзвичайно детально, що характерно для всіх попередників Рубенса. Але героїчна фігура лицаря, його кінь, який піднявся дибки, енергійні жести та яскраві барви демонструють новий інтерес, що виявляє Рубенс, до напористої дії, руху, емоцій.

Яскравий, пишний рубенсівський стиль характеризується зображенням великих важких фігур у стрімкому русі, вкрай збуджених емоційно зарядженою атмосферою. Різкі контрасти світла й тіні, теплі багаті барви, здається, наділяють його картини буйною енергією. Він писав грубуваті біблійні сцени, стрімке, захопливе полювання на тварин, дзвінкі ратні побоїща, приклади найвищого вияву релігійного духу — і все це робив з однаковою пристрастю до перенесення на полотно найвищої життєвої драми.

Ніхто не зображував людей і тварин у жорстокій сутичці так, як це робив Рубенс. Усі його попередники ретельно вивчали приручених звірів і малювали їх у сценах разом із людьми. Такі роботи звичайно мали одну мету - - продемонструвати знання анатомічної будови тварини й ґрунтувалися головним чином на біблійних або міфологічних розпо-відях. Уява Рубенса вивела його далеко за межі реальної історії, змушуючи створювати живий світ, у якому люди й звірі борються в стихійній сутичці. Його мисливські сцени характеризуються величезною напругою: пристрасті напружені вкрай, збуджені люди й тварини безстрашно, з люттю кидаються одне на одного.

На знаменитій картині «Полювання на гіпопотама» зображена просто неймовірна сутичка між крокодилом, розлютованим гіпопотамом, трьома гончаками, трьома кіньми й п'ятьма чоловіками. Уся композиція картини Рубенса майстерно зосереджена на фігурі гіпопотама. Вигин його спини переводить погляд глядача вгору. Там, у верхній частині картини, немов віялом розташувалися довгі кінські морди, піднялися руки мисливців, списи й мечі, що утворюють потужні діагоналі, які повертають погляд глядача в центр полотна — у центр сутички. Таким чином Рубенс досягає розмаїття форм на своїй картині, які, поєднуючись і зливаючись, посилюють драму, що розігрується на очах у глядача.

Ніде так виразно не відчувається веселий, сповнений здорового життя дух Рубенса, як у картинах, що зображують оголену жіночу натуру. Еротичні, як і личить бути всім «ню», але не вульгарні, оголені жіночі фігури свідчать про одержуване ним від життя задоволення. Цікаво, що цей найвеличніший релігійний художник свого часу був також ще й великим майстром жіночих форм. На його думку, тіло людини до останньої деталі такою ж мірою витвір Божий, як і життя будь-якого святого.

Рубенс малював пишних, повнотілих моделей не тільки тому, що вони краще відображали ідеали його часу, а ще й тому, що тіло з розкішною плоттю, з його складками, опуклостями й вигинами йому було куди цікавіше малювати. Рубенс зумів досягги незвичайних, найтонших нюансів за допомогою червоної, блакитної, білої та коричневої фарб для точного відтворення кольору плоті. Жінки в Рубенса, як говорили, здаються «створеними з молока й крові».

Два головні шедеври Рубенса в цій сфері «Викрадення дочок Левкіппа» і «Три грації». На першій картині міфологічні двоюрідні брати Кастор і Поллукс викрадають дочок короля Мессіни. Уся картина просякнута хвилюючою рухливістю, властивою для стилю бароко. Контрастні поверхні доведеного до блиску панцира, вовна й шкіра коней, шовкові тканини й жіноча оголена плоть пожвавлюють картину своєю майже відчутною текстурою. У самих фігурах точно виписана кожна ямочка плоті. Контрастом до цієї картини служить друга, на якій зображено спокійний танець служниць Венери. Вона відображає більш м'яку, більш рефлексивну манеру зрілого художника. Написана за рік до смерті, ця картина представляє нам ідеал рубенсівської жіночої краси, її композиція являє собою варіант розробленої греко-римськими скульпторами пози і використовувалася такими майстрами, як Рафаель і Боттічеллі. У Рубенса вона наділена енергією й силою, які художник звичайно витрачав на набагато складніші сюжети.

Однією з центральних тем, у якій Рубенс виявив себе найбільш яскраво й повнокровно, став релігійний і міфологічний живопис. Художник жив у той період, що історики зазвичай називають Контрреформацією, тому що він характеризувався відродженням римсько-католицької церкви; це був час гострих зіткнень, «полювання на відьом». По всій Європі тисячі людей (як чоловіків, так і жінок) закінчували своє життя на багаттях. Темперамент, властивий Рубенсу, змушував його звертати увагу на світлі сторони людського життя. Він черпав натхнення з язичницьких джерел, щоб надати нового масштабу відображенню християнських тем, і наділяв образи людською теплотою. Великий твір Рубенса «Зняття з хреста», створений ним у 37 років для Антверпеиського собору, продемонстрував зростаюче вміння художника володіти фарбами; його тонка чутливість до світла поступово перетворилася на головну рису живопису. Рубенс був великим майстром портретного живопису, за вісім років перебування в Італії він написав портрети багатьох аристократів, серед них найпершого свого заступника герцога Мантуанського. У 1609 р., після повернення в Антверпен, Рубенс став придворним жи-вописцем при іспанських правителях Нідерландів — ерцгерцога Альбер-та і його дружини Інфанти Ізабелли. Він написав портрети англійського короля, герцога Бекінгемського, графині Шрюсберійської, іспанського короля Філіппа IV, французьких королів Генріха IV і Людовика XIII, польського короля Владислава IV Вази та Марії Медичі.

Картини Рубенса впливали на різноманітних художників. Антуан Ватто, що народився через 44 роки після смерті Рубенса, палко любив його творчість і наприкінці життя з великим задоволенням писав про подарований йому невеликий оригінал Рубенса: «Із того моменту, як він опинився в мене в руках, я не знав ні хвилини спокою, а мої очі по-стійно верталися до мольберта, де я встановив його, немов у святилище для поклоніння».

Французький романтик Ежен Делакруа був уражений технікою, якою володів Рубенс, «буйністю його пензля», «силою, пристрастю, яскравістю й пишнотою». Делакруа захоплено вітав Рубенса, називаючи його «Гомером живопису».

Ренуар, що за майстерністю зображення оголеної жіночої натури вважається одним із художників, здатних зрівнятися з Рубенсом, також із замилуванням вивчав його техніку.

«Історія мистецтва не знає жодного прикладу настільки універсального таланту, такого потужного впливу, такого незаперечного, абсолютного авторитету, такого творчого тріумфу» — такими словами біограф Рубенса XIX ст. Макс Руузес підбив підсумок життя художника.

Рембрандт Харменс Ван Рейн (1606-1669). Біографія

Як це часто буває в історії мистецтва, незважаючи на свій унікальний талант, Рембрандт помер у бідності й самотності, забутим, нікому не потрібним майстром. Але чим далі біжить час, тим цінніша в очах людства спадщина художника. Можна без перебільшення сказати, що Рембрандт — один із найвидатніших художників в історії світового мистецтва. Багато хто назвав би його неперевершеним. Могила Рембрандта загубилася, але роботи його будуть жити у віках.

Рембрандт — типовий представник голландської школи живопису; у його творчості найбільш виразно відбилися тенденції цієї школи, твори надзвичайно талановитого митця є своєрідним синтезом усього північного живопису.

Картини Рембрандта мають геніальну композицію. Головна риса рембрандтівського колориту — відсутність барвистості: у жодній із його картин немає тих фарб, якими сяють роботи Рубенса.

Увага Рембрандта звернена в основному на передання гри світла й тіні. Він розподіляє світло таким чином, що головна за значенням особа чи група картини перебуває в найбільш сильному світлі, наприклад «Урок анатомії доктора Тюльпа». У ній світлові рефлекси від головної групи поширюються на найближчі до неї речі чи осіб, інші частини картини ніби тонуть у прозорому, глибокому напівмороку. Враження посилюється тим, що найбільше освітлені частини виписані ретельніше, інші трактовані широко й соковито.

Подивімося на картину, яку Рембрандт написав у період свого благополуччя. У знаменитому шедеврі — «Автопортрет із Саскією на колінах» (бл. 1635, Картинна галерея, Дрезден) — художник зобразив себе з молодою дружиною за святковим столом. Ніжні переливи золотавих тонів, потоки світла, що пронизують картину, передають радісний настрій молодого й успішного митця. Але троє його дітей померли в дитинстві, і тільки сина Тітуса, що народився в 1641 р., не спіткала така доля. Наступного року не стало Саскії. Проте саме в цю пору Рембрандт пише найвидатнішу свою картину «Нічна варта» (1642, Рейкс Мюзеум, Амстердам) і досягає вершин слави. У цій картині він по-новому вирішує традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета. Картина «Нічна варта» являє собою груповий портрет членів стрілецької гільдії й вирішена Рембрандтом як реальна сцена на вулиці. Він відмовився від прийнятого в той час статичного розташування всіх учасників, створивши сцену, наповнену рухом. Контрасти світла й тіні, емоційність живопису передають тривожність події. Картина набуває історичного характеру, оповідаючи про мужніх людей, які готові зі зброєю в руках відстоювати свободу й національну незалежність своєї Батьківщини.

З роками поглиблюється реалістична майстерність Рембрандта. Вітт відходить від зайвих подробиць і декоративних ефектів на користь більшої глибини та емоційної напруженості художнього образу. Значне місце у творчості художника починає займати камерний портрет. Рембрандт розкриває духовне життя людини, яке немов триває в часі й просторі. Це свого роду портрети-біографії. Такі, наприклад, «Портрет старої», «Хендрик'є біля вікна», «Тітус, що читає», портрети друзів художника, численні автопортрети (більше сотні олією і вугіллям). Із ніжністю виписана особа на картині «Вірсавія», безумовно, ця жінка — Хендрик'є.

Портрети Рембрандта реалістичні найвищою мірою, вони не тільки точно передають зовнішність, але й виражають внутрішні риси зображених осіб, їхній моральний стан, національність, рід діяльності. Останнє особливо яскраво підкреслюється аксесуарами, які художник добирає під професію представленого персонажа («Каліграф», Ермітаж; гаазь-кий «Урок анатомії»; амстердамська «Гільдія ткачів»).

Наприкінці творчого шляху Рембрандт пише грандіозне полотно «Повернення блудного сина» (близько 1668-1669, Ермітаж). Євангельську притчу про юнака, що пішов із дому, розтратив майно і жалюгідним, обірваним, приниженим повернувся до батька, художник наповнює глибоко людським змістом. Шляхетна ідея любові до людини, яка страждає, розкрита тут в образах, що вражають життєвою переконливістю. Обличчя старого напівсліпого батька й жест його рук виражають нескінченну доброту, а фігура сина в брудному руб'ї, який лине до батька,— щедре й глибоке каяття. Мабуть, жодне полотно Рембрандта не викликає стільки глибоких і жалісливих почуттів. Художник учив своїх глядачів любові й прощення.

Навіть у таких зображеннях, як міфологічні, Рембрандт не відходить від дійсності, уявляє собі грецьких богів і богинь у вигляді сучасних йому голландців (як, наприклад, у «Данаї»).

Щодо картин Рембрандта на релігійні теми, то, хоча у них він і залишається вірним реалістичному напряму й одягає фігури в костюми свого часу, у цих творах яскраво виражається тепле й побожне почуття, наприклад у зображеннях Христа та його послідовників («Зняття з хреста», 1634, Ермітаж; «Христос із учнями на шляху в Еммаус», 1648, Лувр; гравюри «Христос зціляє хворих»; «Поклоніння волхвів», 1657, Букінгемськ. пал., та ін.).

Рембрандт завжди приділяв велику увагу офорту та малюнку й незабаром став найбільшим майстром графічної техніки в Європі. Виконані ним у техніці офорта портрети й пейзажі, побутові й релігійні сцени відзначалися новизною художніх прийомів, глибоким психологізмом образів, багатством світлотіні, виразністю й лаконізмом ліній. До пас дійшло біля двох тисяч малюнків Рембрандта. Його численні гравюри відзначаються тими самими вартостями, що й картини: характерність малюнка, майстерне передання важких світлових ефектів - - визначальні якості Рембрандта як гравера.

Перелічити всі його картини й гравюри було б надзвичайно великою працею; достатньо сказати, що його творча думка проникала в усі сфери людського буття: портрети, сцени із сучасного життя, міфологічні, біблійні, євангельські та історичні сюжети — усе це цікавило художника.

Але, згідно з протестантським світоглядом, найбільше він любив теми з Біблії та Євангелія. З особливим інтересом і найчастіше він звертався до історії страждань Христа, які трактував у картинах і гравюрах, сповнених християнського почуття.

Твори Рембрандта високо цінуються любителями мистецтва; володіння ними становить гордість будь-якого музею; серед картинних галерей найбільш багатий ними Імператорський Ермітаж, у якому налічується 42 картини Рембрандта.

Поиск по сайту: