Особливості нагляду за розслідуванням кримінальних справ про злочини, а також суспільно-небезпечні діяння скоєні неповнолітніми

Нагляд за розслідуванням кримінальних справ про злочини, а також суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, здійснюється прокурором відповідно до вимог наказу Генерального прокурора України № 4/1 ГН від 20.04.04 “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство”.

При цьому прокурори мають звертати особливу увагу на додержання правових гарантій, передбачених кримінально-процесуальних законодавством для неповнолітніх, законність їх затримання.

Прокурор перевіряє, додержання вимог закону про те, щоб під час провадження попереднього слідства обов'язково з'ясовувалися: вік неповнолітнього (щоб запобігти притягненню до відповідальності осіб, які не досягни встановленого законом віку кримінальної відповідальності), стан його здоров'я та загального розвитку (для визначення ступеню осудності), характеристика особи, умови життя та виховання, обставини, які негативно впливають на підлітка, наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягли неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 433 КПК України). Прокурор має пред’являти суворі вимоги до неухильного виконання законів щодо вивчення особи неповнолітнього правопорушника, умов його виховання, виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину або суспільно-небезпечного діяння. Особливої уваги потребує виконання вимог закону щодо притягнення до відповідальності осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, батьків, діти яких вчинили діяння, що містять ознаки злочину, до досягнення віку кримінальної відповідальності (п. 6) наказу Генерального прокурора України № 6/1 гн від 15.04.04.

Якщо суспільно небезпечне діяння вчинила особа у віці від 11 років до настання віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, то слідчий виносить мотивовану постанову про припинення справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою надсилається прокурору, від якого залежить наступне направлення її на розгляд суду (ч. 1 ст. 7-3 КПК України).Якщо встановлено, що особа, яка вчинила у віці від 11 до 14 років діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним Кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і її необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду,вона може бути поміщена до приймальника-розподільника для неповнолітніх на строк до 30 діб (ч. 2 ст. 73 КПК України).

Що стосується підлітків, які досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, то вони, якщо злочини не мають великої небезпеки, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 9 КПК України прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій ст. 97 КК України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності. В такому випадку неповнолітньому, з додержанням вимог ст. 438 і 440 КПК України пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа надсилається до суду. Згідно ст. 105 КК України до неповнолітнього можуть бути застосовані таки види примусових заходів виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють, чи під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направленні неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Прокурор при здійсненні нагляду повинен вжити усі необхідні заходи до того, щоб органи розслідування забезпе­чили захист неповнолітнього обвинуваченого, враховуючи, що у справах щодо неповнолітніх відмова від захисника неприпустима (ч. 2 ст. 46 КПК України).

Особливо уважно повинен підходити прокурор до вирішення питання про можливість взяття під варту неповнолітнього, виходячи з того, що цей захід може застосовуватися до підлітків тільки у виключних випадках (ст. 434 КПК України).

Під час перевірки кримінальних справ прокурор також з'ясовує, чи додержана вимога ст.438 КПК України в частині пред'явлення обвинувачення неповнолітньому у присутності захисника. Це стосується і пред'явлення матеріалів справи неповнолітньому обвинуваченому (ст. 440 КПК України).

У відповідності зі ст. 35 Закону України «Про прокуратуру» проку­рор в судовому засіданні зобов'язаний вживати заходи до захисту інтересів дер­жави та суспільства, прав та законних інтересів неповнолітніх, причому.не тільки підсудних, а й потерпілих, свідків, інших учасників процесу, до усунень порушень закону, від кого б вони не виходили, у тому числі і від суду. Робить він це шляхом використання повноважень, закріплених у КПК України.

РОЗДІЛ VІІ. ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ.

§ І. Сутність та значення державного обвинувачення.

Конституція України визначила як одну із конституційних функцій прокуратури – підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції). Ця функція знайшла своє закріплення і в Законі України “Про прокуратуру” (ст. 5), а також у Кримінально-процесуальному кодексі (ст. 264 КПК). Державним обвинуваченням прийнято називати сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом висновку про винність підсудного. Характерно, що законодавець, говорячи про досудове слідство, застосовує термін “обвинувачення”, а термін “державне обвинувачення” вживається в тих випадках, коли йдеться про діяльність прокурора в суді.

В суді першої інстанції, де прокурор виконує функцію підтримання державного обвинувачення від імені держави, він користується процесуальним статусом сторони і виконує обов’язки з обґрунтування, доказування обвинувальної тези, або відмови від обвинувачення, якщо воно не підтвердилося. Таке становище прокурора випливає із положень КПК України.

Функція прокурора як обвинувача в суді першої інстанції є односторонньою на відміну від функції захисту. Адже прокурор в окремих випадках зобов’язаний відмовиться від обвинувачення, тоді як адвокат не вправі відмовитись від прийнятого на себе захисту; прокурор виконує державно-правову функцію, залишаючись представником прокурорської системи, і тому зобов’язаний реагувати на будь – які випадки порушення закону, в тому числі й на незаконне рішення (вирок), незалежно від того, чи відповідає це інтересам обвинуваченого або суперечить їм. Це положення закріплено у ст. 25 КПК України: “Прокурор зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вжити передбачених законом заходів по усуненню всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили ”.

Аналогічні обов’язки прокурора передбачено Законом “Про прокуратуру”: “Прокурор може вступити в справу у будь-якій стадії процесу… і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили”(ст. 35 Закону). Отже, прокурор зобов'язаний реагувати на незаконний вирок (постанову) суду, незалежно від того, чи відповідає це інтересам обвинуваченого чи їм суперечить.

Маючи певний процесуальний інтерес, кожна із сторін – обвинувачення та захист, володіє рівною з іншою стороною сукупністю прав щодо відстоювання своїх тверджень, які відображають цей інтерес. Таким чином, процесуальна рівноправність сторін є обов’язковою умовою дійсної змагальності сторін обвинувачення і захисту у суді (ст. 261 КПК).

Сторони обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач, та їх представники) і захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Мова йде не про рівність становища прокурора, підсудного або захисника, а про процесуальну рівноправність сторін обвинувачення та захисту, під яким розуміється рівність прав кожного із них в доказуванні та відстоюванні своїх стверджень. Таку позицію займає значна більшість науковців, у тому числі В. В. Долежан і Ю. Є.Полянський, на думку яких, прокурор, як учасник процесу, має принципово інші обов’язки, ніж інші учасники процесу, оскільки він, відповідно до ст. 22 КПК зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний, об’єктивний розгляд справи та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.[85] Аналогічні положення містяться і в ст. 34 Закону “Про прокуратуру”.

Що стосується контрольних судових інстанцій –апеляційної та касаційної, а також при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження, - то прокурор в них не підтримує державного обвинувачення, а висловлює свою позицію щодо законності та обґрунтованості оскарженого вироку, і тим самим сприяє суду у правильному вирішенні кримінальної справи.

Така ж роль прокурора і при розгляді судом питань, пов’язаних із виконанням вироку (ст. 411 КПК), де прокурор дає свій висновок.

Згідно ст. 264 КПК України участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків розгляду справ про злочини, передбачені ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження); ч. 1 ст. 126 КК (побої та мордування, які не спричинили тілесних ушкоджень) і ст. 356 (самоуправство), а також, відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Таким чином, у стадії судового розгляду кримінальних справ участь прокурора в якості державного обвинувача є обов’язковою по всіх справах публічного та приватно-публічного обвинувачення. Прокурори мають забезпечити обов’язкове підтримання державного обвинувачення та участь у судовому розгляді всіх кримінальних справ, направлених прокурором до суду (п.1.2 наказу Генерального прокурор України № 3 від 30.03.04 “Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ”).

У стадії судового розгляду, прокурор керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення (ст. 264 КПК). Поряд з цим, прокурор може відмовитись від підтримання державного обвинувачення, коли в результаті судового розгляду прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явлене підсудному обвинувачення (ч. 3 ст. 264 КПК). Прокурор також може звернутися до суду з пропозицією про виправдання підсудного або направлення справи на додаткове розслідування.

“Прокурор, який бере участь в розгляді справи у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі”(ст. 34 Закону). Отже, прокурор зобов’язаний прийняти усі передбачені законом заходи для постановлення судом законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

З метою успішного виконання зазначених завдань державні обвинувачі мають забезпечувати високий рівень підтримання державного обвинувачення в судах, об’єктивно і неупереджено оцінювати докази, виважено вирішувати питання про зміну обвинувачення чи відмову від обвинувачення, письмово фіксувати хід судових засідань, зібрані матеріали накопичувати у наглядових провадженнях (п. 4 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.04).

Запорукою успішного виконання функції підтримання державного обвинувачення у суді є ретельна підготовка прокурора до участі у судовому процесі.

Поиск по сайту: