Статус прокурорів зарубіжних країн

Правовий статус прокурорів у більшості випадків є похідним від місця, яке займає прокуратура в системі органів державної влади.

У державах СНД прокурорські працівники мають особливий правовий статус, відмінний (у певних моментах) від статусу як суддів, так й інших працівників правоохоронних органів і державного службовців узагалі. Крім загального законодавства про державну службу, цей статус і порядок проходження прокурорськими працівниками служби визначається законами про прокуратуру, положеннями про порядок проходження служби в органах прокуратури, іншими законодавчими актами (зокрема, законами про військову службу).

Особливості статусу прокурорських працівників стосуються насамперед їх підвищеного правового і соціального захисту. Для прокурорських працівників також установлений ряд обмежень, обсяг яких трохи більше, ніж для звичайних державних службовців. Закони про прокуратуру практично всіх держав СНД установлюють, що прокурор чи слідчий прокуратури не може займати ніяку виборчу посаду чи посаду іншого призначення, не може займатися підприємницькою, комерційною та іншою оплачуваною діяльністю, крім науковою, педагогічною і творчою, а також політичною діяльністю і входити до складу політичної партії (наприклад, Азербайджан, Таджикистан). Відповідно до Закону про прокуратуру Латвії прокурору не дозволяється поєднувати роботу в прокуратурі з діяльністю в органах правління чи ревізії банків, підприємницьких товариств чи підприємств або працювати за наймом (виключення складає наукова, педагогічна чи творча діяльність), а також одержувати від осіб додаткову плату за виконання своїх професійних обов'язків.

Сувора заборона займатися прокурорами політичною діяльністю прямо встановлена у законодавстві практично всіх постсоціалістичних держав. Зокрема, відповідно до Конституції Угорщини, прокурори не можуть бути членами партії і не вправі здійснювати політичну діяльність. У той же час у Польщі, хоча прокурорам заборонена політична діяльність, міністр юстиції (він же глава прокуратури) є політиком, який може бути не тільки членом партії, але партійним лідером.1

У континентальних державах Західної Європи, де прокурори діють при судах, їх статус найчастіше прирівнюється чи наближається до статусу суддів, хоча разом вони не складають єдину організацію. Подібність статусу підкреслюється об'єднанням прокурорів і суддів у професійне співтовариство, яке називається "магістратурою".2 Так, відповідно до Конституції Італії магістратура включає як суддів, так і прокурорів, що обираються за конкурсом і можуть вільно переходити від виконання функцій державного обвинувача до виконання функцій судді.3 У Франції посадові особи прокуратури також дуже близькі до суддівського корпусу (ті й інші називаються магістратами), тому що вони одержують однакову підготовку й у ході своєї кар'єри нерідко переходять, як і в Італії, із прокурорів у судді і назад. Однак статус магістратів у Департаменті прокуратури відрізняється від статусу суддів. Їх посади не постійні, і вони підлеглі міністру юстиції, у той час як судді призначаються Президентом Республіки після схвалення їх кандидатур Вищою судовою радою. Публічні прокурори призначаються Радою міністрів, без будь-якої участі Вищої судової ради.4 У Нідерландах прокурори разом із суддями складають "суддівський корпус". У Греції статус прокурорів і суддів однаковий, а обов'язки визначені в одному кодексі (Кодексі судового співробітництва і статусу судових працівників). Прокурори мають функціональну й особисту незалежність.5 У Німеччині прокурори, на відміну від суддів, вважаються цивільними (державними) службовцями і зобов'язані виконувати вказівки своїх начальників. Однак повноваження щодо формулювання таких вказівок дуже обмежені.1

У ході радикальних правових реформ у ряді колишніх соціалістичних країн також прийняте рішення наблизити статус прокурора до суддівського, що повинно сприяти посиленню незалежності інституту прокуратури. Так, у Румунії, відповідно до Закону про організацію суддівської справи 1992 р., професійний статус прокурорів характеризується стабільністю: прокурори призначаються відповідно до тієї ж процедури, що і судді; строк їх перебування на посаді не обмежений певним терміном.

У державах Латинської Америки прокурори володіють, як правило, самостійним статусом, що характеризується наявністю, з одного боку, значних гарантій, а з іншого боку — обмежень. Так, наприклад, у Бразилії основи статусу прокурорів закріплені конституційно. У відповідності зі ст. 128 Конституції закони Республіки і штатів повинні передбачати у відношенні членів Прокуратури наступні гарантії: а) одержання довічного призначення після двох років перебування на посаді; утрата посади тільки після остаточного і не підлягаючому оскарженню рішення суду; б) незмінюваність, крім як через державні інтереси, за допомогою рішення відповідного колегіального органа Генеральної Прокуратури, прийнятого двома третинами її членів із забезпеченням відповідної захисту; в) неможливість зниження заробітної платні. Ті ж закони повинні включати заборони на: а) одержання під будь-яким приводом винагород, відсотків чи судових витрат; б) юридичну практику; в) участь у комерційних компаніях; г) виконання, навіть у випадку тимчасового звільнення з посади, будь-яких суспільних обов’язків, за винятком викладацької діяльності; д) заняття політичною, партійною діяльністю, за винятком випадків, встановлених у законі.2

Значною своєрідністю відрізняється правовий статус посадових осіб, аналогічних прокурорським працівникам, у країнах англо-американської системи права. У числі його особливостей насамперед варто назвати відсутність певних заборон і обмежень, що передбачені для прокурорів в інших країнах. Так, правовій системі США невідомо правило деполітизації прокуратури. На відміну від професійних чиновників західноєвропейської прокуратури, американські атторнеї є активними політичними фігурами, що займають посади за допомогою виборчих кампаній, передвиборчих зборів. Крім того, місцевим атторнеям дозволено займатися адвокатською практикою. Законодавство лише деяких штатів забороняє атторнеям поєднувати свої посадові обов'язки з приватною адвокатською практикою. В Ірландії за Генеральним атторнеєм також зберігається право займатися приватною практикою.1

Законодавство більшості країн передбачає особливий порядок притягнення прокурорів (іноді й інших працівників прокуратури) до кримінальної відповідальності, а також елементи їхньої недоторканності.

Так, у законодавстві країн СНД і Балтії містяться, як правило, спеціальні статті, присвячені недоторканності прокурорських працівників. У більшості випадків під недоторканністю прокурорських працівників розуміється особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, провадження з кримінальних справ, особливий порядок застосування деяких слідчих і оперативних заходів, в тому числі арешт, затримання, обшук, прослуховування телефонних переговорів. Відповідні гарантії поширюються, як правило, на прокурорів (їх заступників, помічників) і слідчих прокуратури (Вірменія, Киргизія, Молдова, Росія, Узбекистан, Туркменістан), іноді також на стажерів прокуратури (Азербайджан, Грузія), радників прокуратури (Грузія). В Бєларусі гарантії недоторканності поширюються на всіх працівників прокуратури, які мають класний чин (військове звання), а також стажерів прокуратури, в Латвії — лише на прокурорів, в Казахстані — тільки на Генерального прокурора.2

В західних країнах наявність гарантій недоторканності прокурорів визначається значною мірою моделлю прокуратури. Там, де прокуратура розглядається як частина судової влади (незалежно від адміністративного підпорядкування), прокурори мають таку ж недоторканність, як і судді. Іноді недоторканність прокурорів прирівнюється до депутатської недоторканності. У Конституції Парагваю прямо зазначено, що прокурори мають ті ж обмеження й імунітет, що і судді. За Конституцією Болгарії судді, прокурори і слідчі користуються недоторканністю народних представників. Вища судова рада приймає у визначених законом випадках рішення про позбавлення недоторканності судді, прокурора чи слідчого. У Румунії, де прокуратура входить до складу Міністерства юстиції, прокурори як члени магістратури мають імунітет від кримінального переслідування. У Польщі прокурори також користуються імунітетом і не можуть переслідуватися судом чи в адміністративному порядку без згоди на те відповідного дисциплінарного комітету або бути затриманими без згоди свого керівництва. Конституція Югославії установлює, що Союзний прокурор користується недоторканністю, так само як і союзний депутат.1

Отже, у світі не існує єдиної моделі прокуратури як з організаційної, так і з функціональної точки зору. Це пов'язано не тільки з особливостями соціального і політичного устрою різних країн. Різноманіття пояснюється також тим, що подібні функції, що так об'єктивно необхідні в будь-якому сучасному суспільстві, можуть реалізовуватися через різні правові інститути і механізми відповідно до національних правових традицій.

[1] Конституція України. Науково-практичний коментар.Х:Права, К:Видавничий Дім «Ін Юре».-2003.-С.584

[2] Див,наприклад: Чиркин В.Е.Контрольная власть // Гос-во и право.-1993.-№ 4.-С.1016; Прокурорський нагляд в Україні:Підручник.-Х:1997.-С.5-15; Тацій В.Я., Грошевой Ю.М. Органи прокуратури Україні, Конституційне право України.-К:1999,-С.317-334

[3] ВВРУ, 1993, № 3,-Ст.17

[4] ВВРУ,-1991,-№ 53,-Ст.793

[5] Докладніше див: Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності.-К: Видавнича компанія «Воля».-2003.-448 С.

[6] В якості принципів маються на увазі основоположні начала, які визначають сутність та призначення прокурорської діяльності.

[7] Докладніше див.: Червякова О.Б. Забезпечення принципу гласності в діяльності органів прокуратури // Вісник прокуратури. – 2001.- №2.- С. 90-93

[8] Див.: п. 4 Наказу № 1 Генерального прокурора України від 19 січня 2004 р. «Про організацію роботи та контроль виконання в органах прокуратури України».

[9] До теперішнього часу текст присяги Верховною Радою України не затверджено

[10] Довідник прокурора.-С.45-49

[11] Там само.-С.175-180

[12] Довідник прокурора.-С.42-45

[13] Пленум Верховного Суду України в п.12 постанови № 9 від 1.11.96 р.”Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” вказав, що оскільки використання примусової праці заборонено 9ч.3 ст.43 Конституції), не можуть застосовуватися як такі, що суперечать Конституції правила КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення

[14] ВВРУ.1992, 13, ст.178

[15] ВВРУ.1992, № 3, ст.10

[16] ВВРУ.1992, № 15,ст.190

[17] ВВРУ.1994, № 4,ст.18

[18] ВВРУ.1991, № 21, ст.252

[19] ВВРУ,1993, № 45, ст.425

[20] ВВРУ.1991, № 14, ст.170

[21] ВВРУ.1992,№ 49, ст.669

[22] ВВРУ. 1995, № 17, ст.121

[23] ВВРУ.1992, № 34, ст.504

[24] ВВРУ, 2001, № 23, ст.118

[25] ВВРУ.1992, № 48, ст.650

[26] ВВРУ.!((((:, № 47, ст.256

[27] ВВРУ, 1991, № 33, ст.443

[28] ВВРУ, 1998, № 3-4, ст.15

[29] ВВРУ.2001, № 51-52, ст.265

[30] ВВРУ.1999, № 14, ст.81

[31] ВВРУ.1992, № 48, ст.660

[32] ВВРУ, 1997, № 17, ст.122

[33] ВВРУ.1992, № 24, ст.350

[34] ВВРУ, 1995, № 15, ст.99

[35] ВВРУ, 1991, № 47, ст.646

[36] ВВРУ, 1996, № 40, ст.186

[37] ВВРУ, 1994, № 1, ст.1

[38] ВВР УРСР, 1990, № 52, ст.650

[39] ВВРУ, 1995, № 32, ст.255

[40] ВВРУ, 1992, № 36, ст.529

[41] ВВРУ.1989, № 45, ст.631

[42] ВВРУ,1991, № 41, ст.546

[43] ВВРУ,1992, № 50, ст.678

[44] ВВРУ. 2002, № 14, ст.97

[45] ВВРУ, 1992, № 34, ст.502

[46] ВВРУ,1995, № 8, ст.54

[47] ВВРУ, 1995, № 24, ст.189

[48] ВВРУ,1994, № 17, ст.99

[49] ВВРУ,1994, № 36, ст.340

[50] ВВР УРСР, 1991, № 29, ст.377

[51] Виключення з цього складають випадки представництва в суді інтересів громадян та держави на підставі і в порядку визначеному ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру».

[52] Повноваження –сукупність прав та обов’язків, якими наділено відповідний орган для виконання покладених на нього завдань

[53] Відповідно до ст.62 Закону «Про банки і банківську діяльність»,інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається органам прокуратури України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу

[54] ВВРУ, 1995, № 34, ст.267

[55] ВВРУ,1992, № 34, СТ.504

[56] Економіко-правовий аналіз визначається як метод виявлення порушень закону, причин порушень та умов, що їм сприяють. Він полягає у вивченні взаємопов’язаних економічних та правових показників діяльності підприємств господарських організацій, стану додержання законності в певних галузях економіки, регіонах, господарюючих суб’єктах тощо. При цьому прокурор, маючи несприятливі економічні показники діяльності певних суб’єктів господарювання з великою долею вірогідності може прогнозувати наявність пов’язаних з ними порушень закону (отримання прибутку, сплата податків та зборів, поповнення бюджету, фондів, цільове використання бюджетних коштів, відсутність заборгованості по заробітній платі тощо). Крім методу економіко-правового аналізу прокурор також може використовувати метод соціально-правового аналізу, досліджувати процеси, які відбуваються в соціальній сфері і прогнозуючи з високою долею вірогідності можливі порушення закону (стан погашення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, допомоги тощо; стан забезпечення житлом громадян, які мають право на отримання житла у терміни, визначені законом – чорнобильці, інваліди ВОВ тощо).

[57] Перевірка – обслідування та вивчення окремих ділянок фінансово-господарської та іншої діяльності підприємств, установ та організацій або їх окремих підрозділів. Результати перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою

[58] Ревізія – метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, додержання законодавства з фінансових питань, достовірністю звітності та обліку, спосіб документального виявлення нестач, привласнень та розкрадань матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За наслідками ревізії складається акт (ст.2 Закону «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»).

[59] Під причиною розуміється явище, дія якого викликає, визначає, змінює, виробляє або тягне за собою явище, яке є наслідком. Наслідок, який породжується причиною, залежить від умов існування даного явища.

[60] Умова – те, від чого залежить дещо інше, обумовлене; істотній компонент комплексу об’єктів (речей,

їх стану, взаємодії), із наявності якого з необхідністю настає існування даного явища

[61] Якщо виявлені ознаки правопорушення, передбачені ч.2 ст.185-6, ст.185-8 КупАП, прокурор або уповноважена ним особа складає протокол про адміністративне правопорушення. Якщо прокурор виявив корупційне діяння, то він складає протокол відповідно до ч.2 ст.12 Закону «Про боротьбу з корупцією» та у триденний строк надсилає його з матеріалами перевірки до суду

[62] Докладніше див:Берензон А.Д.,Давыденко Л.М., Долежан В.В.,Кенжаев С.К.Анализ районным(городским)прокурором правонарушений непреступного характера.-Х:1981.

[63] Докладніше див: Коробейников Б.В.Методические основы работы прокурора по общему надзору.-М:1977,-С.22-36; Берензон А.Д., Мелкумов В.Г.Работа прокурора по общему надзору. Вопросы общей методики.М:1974, с.6-12 та ін.

[64] ВВРУ, 1997, № 24, ст.170

[65] Під актами розуміють владну дію, рішення які мають державно- владні ознаки, документально оформлені, вчинені на підставі закону в процесі управління, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення певних правових норм або індивідуально-визначених юридичних наслідків. За юридичними властивостями і за змістом акти управління поділяються на нормативні та індивідуальні. Перші видаються з метою регулювання однотипних управлінських відносин, містять певні правила поведінки – норми, розраховані на тривале застосування і адресовані невизначеному колу осіб. Індивідуальні акти органів місцевого самоврядування –більш поширений вид правових актів, в яких виражений конкретний юридично- владний припис, який стосується індивідуальної справи і певної особи.

[66] Відповідно до ст.59 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” рішення ради нормативного характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію. Ст.22 Закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» встановлює, що рішення органів місцевого самоврядування публікуються у друкованих ЗМІ Слід також враховувати положення ст.57 Конституції України про те, що нормативно-правові акти, які визначають права та обов’язки громадян, які не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є недійсними.

[67] Україна ратифікувала Пакт 19.10.73 р. Він набрав чинності 23.06.76р. – Див:Права людини.Основні міжнародно-правові документи.-К:Наукова думка.-1989.-С.39

[68] Треба мати на увазі, що відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про статус народного депутата України» (ВВРУ,1993, № 3, ст.17), депутатський запит розглядається керівниками органу місцевого самоврядування не пізніше, ніж у 15-денний строк, або в інший, встановлений Верховною радою України. Якщо запит не може бути розглянутий у цей строк через об’єктивні причини, термін його розгляду може бути продовжено до 1 місяця. Частина 2 ст.16 цього ж Закону встановлює, що депутатське звернення має бути розглянуто керівником органу місцевого самоврядування на протязі 10 днів. У разі неможливості з об’єктивних причин виконати вимоги закону у зазначений термін, його може бути продовжено до 1 місяця.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону «Про статус депутатів місцевих рад»(ВВРУ, 2002, № 40, ст.290),депутатське звернення розглядається керівником органу місцевого самоврядування у 10-денний строк, а якщо з об’єктивних причин це не можливо, термін розгляду може бути продовжено до 1 місяця.

Частина 4 ст.21 цього ж Закону встановлює, що депутатський запит розглядається керівником органу місцевого самоврядування у строк, встановлений радою. Загальний термін розгляду депутатського запиту не може перевищувати 1 місяця з дня його надходження.

[69] Частину 5 ст.23 Закону «Про інформацію» треба розуміти так, що кожна особа має право знайомитися із зібраною про неї інформацією в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах та організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.-п.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.10.97 р. у справі К.Устименка.-Юридичний вісник України.-1997.--№ 47.-С.3

[70] При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ст.37 Закону «Про інформацію», не підлягають наданню для ознайомлення офіційні документи, які містять в собі: інформацію, визнану у встановленому

порядку державною таємницею; конфіденційну інформацію; інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об’єктивний розгляд її справи тощо. Докладніше див.:Шевченко Є.Актуалні питання забезпечення прав громадян на звернення// Вісник прокуратури.-2002.-№ 1.-С.45-46

[71] Пункт 1 рішення Конституційного Суду України від 30.10.97 р. у справі громадянина К.Устименка.-Юридичний вісник України.-1997.-№ 47.-С.3

[72] Ст.6 Закону від 21.01.94 р.»Про державну таємницю»,ст.30 Закону «Про інформацію»

[73] Відповідно до ст.31 Конституції України, кожному громадянину гарантується таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ст.32 Конституції забороняє збирання, зберігання, використання та розповсюдження конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини

[74] Під іншою інформацією, застосування якої має обмежений характер, слід розуміти, наприклад, відомості, які стосуються лікарської таємниці (інформація про пацієнта на відміну від інформації для пацієнта); грошових внесків, прибутків від підприємницької діяльності; усиновлення (удочеріння) тощо

[75] Основними даними про особу громадянина (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров»я, а також адреса, дата та місце народження. - ч.2 ст.23 Закону «Про інформацію»,

[76] Докладніше див:Червякова О.Порушення права на інформацію //Вісник прокуратури.-2003.- № 8.-С.84-90

[77] ВВРУ, 2001, № 1, ст. 2.

[78] ГУ, 2003, № 239

[79] ОВЧ, 2003, № 51-52

[80] ВВРУ, 1996, № 21, ст. 84

[81] ВВРУ, 1998, № 32, ст. 215

[82] ВВРУ, 2002, № 20, ст. 134

[83] ВВРУ, 1995, № 6, ст. 35

[84] ВВРУ, 2000, № 27, ст. 211

[85] Див.: Долежан В. В., Полянський Ю. Є. Вимоги до прокурорів – обвинувачів у світі рекомендацій Ради

Європи \\Вістник прокуратури.-2003.-№12.-С.11.

[86] Див.: Маляренко В. Т., Вернідубов І. В. Прокурор у кримінальному судочинстві. – Київ, 2001. 0 С. 147.

[87] Див.: Молдаван В. В. Моральні засади діяльності прокурора //Сучасні проблеми держави та права.– К.,1990.С. 179.

[88] Див.: Сергеич П. С. Искусство речи в суде. – Т., Госиздат, 1961. – С. 305.

[89] Див.: Садовский И. М. Судебная речь прокурора //Прокурорский надзор в суде первой инстанции.-М., 1978.-

[90] Див.: Притика Д. М., Тітов М. І. Арбітражний процес. – Навч. пос. – Харків, 1999. – С. 76.

[91] Див.: Звіти про роботу прокурора. Розд. 2. Нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю за 1993-2002 р. Табл. 2. Нагляд за додержанням законності в діяльності органів внутрішніх справ. – Архів Генеральної прокуратури України.

[92] Див., напр.: Зеленецкий В.С., Финько В.Д., Белецкий А.З. Прокурорский надзор за исполнением законов органами внутренних дел при приеме, регистрации учете и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях: Учебн. пос. – М., 1988; Середа Г.П. Організаційно-правові аспекти прокурорського нагляду за додержанням законів при прийманні, реєстрації, перевірці та вирішенні заяв і повідомлень про злочини: Дис.... канд. юрид. наук. - Харків: НЮАУ ім. Я. Мудрого, 2000.

[93] Шумський П.В. Прокуратура України: Навч. посібник для студ юрид. ВУЗів і факультетів- К.: Вектурі.-1998.-С. 132, 236-237

[94] Маляренко В.Т., Вернідубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення.-К.: Юрінком-Інтер.-2001.- С. 26-27

[95] Прокурорский надзор в Российской Федерации: Учебн. //Под ред А. А. Чувилева.-М: Юристъ.-1999.-с. 191. Відповідно до ст. 99 КПК при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи про що повідомляють зацікавлених осіб і підприємства, установи, організації.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується або її представником (ст. 99-1 КПК).