Завдання прокурора при підготовці до судових дебатів

Після закінчення судового слідства розпочинається наступний етап судового розгляду справи – судові дебати, під час яких обвинувачення та захист дають оцінку дослідженим у судовому розгляді доказам, висловлюють доводи щодо підтвердження своєї позиції. Дебати складаються з промов прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника та підсудного (ст. 318 КПК).

Першим у судових дебатах виступає прокурор. Виконання завдань по підтриманню державного обвинувачення зобов’язує прокурора: а)довести обвинувачення, б)переконати суд у правильності позиції щодо винності підсудного по конкретному обвинуваченню; в)визначити міру покарання підсудному, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про його особу.

Щоб виконати вказані завдання, прокурор має особисто переконатися, що його позиція як державного обвинувача, ґрунтується на матеріалах судового слідства. Для цього йому необхідно детально проаналізувати усі матеріали, які були досліджені в судовому засіданні і дати відповіді на питання, які вирішуються судом при постановленні вироку (ст. 324 КПК): 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме; 6) який саме вид та міра покарання повинні бути призначені підсудному і чи повинен він відбувати покарання; 7) чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, що заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; 8)яка доля майна, що було описане для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; 9)яка доля речових доказів, зокрема грошей, цінностей та інших речей, надбаних злочинним шляхом.

Зазначені питання складають предмет судової промови прокурора.

Висловлено різні думки щодо того, як прокурору готуватися, за виразом П. Сергіїча (П. С. Пороховщикова), “до промови з пером в руці”[88]. Так окремі прокурори готують виступ повністю, інші – обмежуються письмовим планом та тезами виступу, треті ж – складають письмові нотатки у ході розгляду справи в суді. Навіть якщо звернутися до діяльності видатних ораторів і судових діячів минулого, одностайне вирішення цього питання відсутнє. Наприклад, А. Ф. Коні ніколи не писав своїх промов, але проголошував їх блискуче. У той же час він ніколи не виключав необхідності найретельнішої підготовки до проголошення промови. Навпаки, за його імпровізаційними виступами стояла величезна повсякденна праця, що дозволило йому піднятися до вершин ораторського мистецтва.

На вибір методу підготовки обвинувальної промови впливає багато чинників: складність та обсяг справи, кількість підсудних, досвід і ерудиція оратора. Проте в будь-якому разі необхідна ретельна попередня підготовка прокурора до участі у судових дебатах. Тому доцільно обвинувальну промову готувати у письмовому вигляді, не покладаючись легковажно на експромт.

Але якщо це не завжди можливо, то у будь-якому випадку вона має бути написана у вигляді детального і логічного міркування, кожна окрема частина якого викладається як складова цілого, з поєднанням між собою у загальне ціле.

Прокурор, який користується текстом як орієнтиром, зможе виголосити в суді промову вже не додержуючись тексту, вільно, оскільки він заздалегідь її продумав і записав.

Робота державного обвинувача над промовою поділяється на два етапи: 1) підготовка промови; 2) виголошення промови.

На першому етапі прокурор: а)вивчає та аналізує фактичний матеріал, правові норми, судову практику; б)композиційно-логічно оформлює зазначений матеріал; в) відпрацьовує мову та стиль промови.

На другому етапі прокурор виступає з промовою, яка відбиває його особисті властивості. Щоб обвинувальна промова досягла мети, прокурор має опанувати значним діапазоном професійних прийомів і навичок.

Зазначені етапи роботи державного обвинувача над промовою під час судових дебатів органічно пов’язані між собою і жоден з них не можна зневажати. Будь-який публічний виступ прокурора, в тому числі і в судових дебатах складається із сукупності мовних, інтонаційних, текстових, мімічних та інших засобів вираження. Доповнюючи одне одного, вони полегшують сприйняття промови присутніми у судовому засіданні, підсилюють її вплив на аудиторію.

§ 5. Структура та зміст промови прокурора в суді.

Кримінально-процесуальний закон не містить структуру обвинувальної промови прокурора, однак, з врахуванням предмету судових дебатів, можна визначити такі її складові: 1) вступ (оцінка громадської небезпеки скоєного злочину); 2)фабула справи –коротке викладення фактичних обставин справи; 3)аналіз і оцінка доказів досліджених в суді; 4)обґрунтування юридичної кваліфікації злочину; 5)характеристика особи підсудного (а за необхідності і потерпілого); 6)пропозиція щодо міри покарання і цивільного позову; 7)аналіз причин та умов, які сприяли скоєнню злочину та заходи, які потрібно вжити щодо їх усунення.

У вступній частині промови дається характеристика суспільної небезпеки скоєного злочину, оцінка заподіяної соціальної шкоди, з посиланням на конкретні обставини справи, яка розглядається.

Фактичні обставини справи мають викладатися коротко, чітко та об’єктивно з тим, щоб усім присутнім у залі було ясно, яке обвинувачення пред’явлене підсудному. Для розкриття цього питання, можуть використовуватись декілька підходів проте більш доцільним є викладення фактичних обставин справи спочатку за обвинувальним висновком, а потім з врахуванням того, що доведено у судовому засіданні.[89] Це дозволяє прокурору одразу перейти до аналізу доказів.

Аналіз і оцінка доказів досліджених у суді – це головна частина судової промови. Саме тут прокурору необхідно довести подію злочину і винність підсудного в його скоєні, переконати суд у обґрунтованості позиції прокурора. А це досягається ретельним проаналізуванням прокурором усіх доказів по справі, і його особистим переконанням у підтвердженні ними пред’явленого підсудному обвинувачення. По групових чи багатоепізодних справах, аналіз доказів рекомендується проводити за окремими епізодами або групою епізодів. Такий метод дозволяє скласти чітке уявлення про спосіб, характер і обсяг злочинної діяльності і визначати роль кожного з підсудних. При цьому прокурор при аналізі доказів за кожним епізодом чи їх групою має формулювати свої висновки, з тим, щоб промова державного обвинувача мала більш переконливий характер. Якщо ж матеріали судового слідства не переконують прокурора в доведеності обвинувачення, то він має відмовитися від обвинувачення (ст. 264 КПК). До цього його зобов’язує і положення ст. 36 Закону України “Про прокуратуру”: “У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний відмовитися від обвинувачення”.

Оцінка прокурором доказів має ґрунтуватися на нормах права та законах логіки, його внутрішньому переконанні з огляду всебічний, повний і об’єктивний розгляд всіх обставин справи у їх сукупності.

Обґрунтування юридичної кваліфікації злочину.

При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко викласти формулу інкрімінуємого злочину і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них.

У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику.

Характеристика особи підсудного є необхідною складовою обвинувальної промови і повинна бути заснована на матеріалах, які зібрані у справі і розглянуті під час судового слідства. Прокурор, звертаючись до морального обліку підсудного має пам’ятати, що його ще не визнано злочинцем. Тому доцільно аналізувати тільки такі факти біографії особи, які мають відношення до скоєного злочину.

Прокурор у своїй промові має додержуватись тактовності, не повинен глузувати з підсудного, уникати злорадності, пронизливого та знущального тону. В деяких випадках наявність окремих рис характеру особи сприяє встановленню мотивів злочину, а значить і його кваліфікації.

В цій частині промови також необхідно дати аналіз обставин, які обтяжують (ст. 67 КК) та пом’якшують (ст 66 КК) покарання, з огляду на те, що обтяжуючі обставини повинні бути зазначені в обвинувальному висновку і в деяких випадках є елементом обвинувачення.

В підсумку державний обвинувач у своїй промові має висловити своє міркування про вид та міру покарання, я ку він пропонує суду обрати до підсудного.

Якщо підсудний обвинувачується у скоєні декількох злочинів, то прокурор повинен вказати міру покарання, яку, на його думку, має застосувати суд до особи: за кожний злочин окремо, а потім, керуючись ст. 70 КК, визначити остаточне покарання (основне і додаткове) шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Прокурору найбільш доцільно пропозиції про міру покарання викладати у такій формі, як: “вважаю, правильним”, “думаю доцільним”, “буде справедливим” тощо.

Крім основної та додаткової мір покарання, прокурор, якщо закон передбачає конфіскацію майна, доводить суду свої міркування щодо можливості її застосування. За наявності підстав він також висловлює своє ставлення до цивільного позову, заявленого у справі.

У заключній частині промови у стислій формі містяться підсумки судового процесу і прокурор висловлює впевненість, що винесений судом справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку, стане уроком для всіх присутніх у залі, а також інших громадян, які схильні до вчинення правопорушень.

Поиск по сайту: