Психологічні маніпуляції масовою свідомістю під час президентських виборів 2010 року в Україні

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИМІР СУЧАСНОГО СВІТВОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

УДК 32.327.(327.7)

Долгова Э.А.

Національний авіаційний університет,Київ

Психологічні маніпуляції масовою свідомістю під час президентських виборів 2010 року в Україні

Вибори президента України 2010 року – це вибір між авторитаризмом і авторитаризмом. Слоган «наведу порядок» став лейтмотивом не тільки кампанії, а й суспільних очікувань. А отже, це будуть протестні вибори. Те, що для «лежачої» Росії видається фантастикою, – стло реальністю в нас. Україна – унікальна протестна країна, де понад 20% громадян займали руйнівну позицію «проти всіх». Європа не має аналогів цьому феномену. У цивілізованих умовах протестні вибори зазвичай вихлюпують до влади контр-еліту, яка має за честь «наводити порядок». В українських же обставинах протестні вибори породили так звану «сильну руку». Сильна рука – це одна з найпримітивніших і найменш затратних технологій, оскільки вона базується суто на риториці кандидата, а не його світогляді. Авторитаризм російського (напівсилового) зразка – це Юля Тимошенко. Авторитаризм білоруського (світоглядно обмеженого) зразка – це Віктор Янукович. Квазі-авторитаризм (вдавана імітація твердої політики) – це Яценюк. Вибір між цими трьома умовними (наголошую - умовними) взірцями «сильної руки» і є виборами президента України. Переміг найбільш артистичний, тобто найменш чесний.

Вибори президента відбулися під егідою поділу політиків на старих і нових. На боці старих – ресурси, влада і навики популізму. На боці нових – не менш популістична протестна риторика, однак оперта на очікування змін. Це були вибори між примусом і надією. Наступний президент стане діагнозом усієї країни: вибере вона перевірене болото чи терру інкогніту. Наразі стратегія «старих» зводиться до виборів без вибору. Якщо «нові» (типу Яценюк) не робитимуть дитячих помилок (типу чегеварівські білборди з арсенієм), то перемога – в їхніх руках. І це – чи не єдина хороша новина.

Вибори президента проходили на тлі економічного колапсу, що назрівав. Це – пряма передумова перемоги популізму як способу мислення. Легко встановлювані діагнози-ярлики і відповідно легкі рішення стали основним товаром у політичній конкуренції. Чим бідніший електорат, тим він дешевший. Прагматичні, економічно ерудовані кандидати виглядали нудними у порівнянні з ораторами-популістами. Перемагли не програми, а речитативи. Настав час типово лівих політиків, які апелюють до бідних і тяжіють до державної гегемонії в економіці (замість ринкової).

Науковий керівник – В.О.Чмельов, канидидат технічних наук,доцент

Поиск по сайту: