Правове регулювання дій приватних охоронців під час затримання правопорушників

У статті розглядаються такі моменти, як правова сутність затримання, методика його проведення, особливості передачі затриманого міліції і документування події.

У Верховній Раді перебуває на розгляді проект закону Про внесення змін до Закону України «Про охоронну діяльність», що передбачає доповнити статтю 12 правовими нормами, які забезпечують права і обов'язки приватного охоронця при охороні об'єкта. Депутат Р.Гудків справедливо вважає, що «якщо ми приймемо цей розділ в розумному варіанті, який влаштовує і охоронне співтовариство, і уряд, а також провідні міністерства і відомства, то це буде прорив. Якщо ні, то ми скочуємося на позиції початку нашого сторіччя».

Одним з прав приватного охоронця планується узаконити проведення затримання осіб, які проникли на об'єкт, що охороняється в порушення встановлених правил, а також які вчинили правопорушення на території охоронюваного об'єкта для негайної передачі зазначених осіб орган внутрішніх справ.

Здавалося б, ця норма вже присутня у статті 12, але при цьому Правове управління МВС дає негативний висновок, аргументуючи своє бачення наступним: «Правочинами на будь-якому об'єкті, визначеним п. 7, не можуть бути наділені працівники охоронно-розшукових структур, оскільки дані правочину - виключна компетенція правоохоронних органів».

Постараємося розібратися в сформованій правової колізії і розглянемо чинне правове регулювання питання затримання приватними охоронцями правопорушників на об'єкті охорони і тактико-спеціальні особливості передачі їх правоохоронним органам.

Досить часто в практичній діяльності доводиться стикатися з ситуаціями, коли співробітники приватних охоронних підприємств і служб безпеки юридичних осіб затримують громадян, які вчинили різні правопорушення. Нерідко ці дії дозволяють затримати злочинців, неодноразово здійснювали кримінальні злочини, розшукуються міліцією і залучених надалі до суду.

Проте мають місце випадки, коли дії приватного охоронця не тільки визнаються неправомірними, але і є достатньою підставою для проведення перевірки самих приватних охоронців і охоронного підприємства, служби безпеки за перевищення службових повноважень. Так, співробітники одного приватного охоронного підприємства Донецька без достатніх підстав затримали і обшукали покупницю магазину. Підставою для неправомірних дій співробітників з'явився прохід покупниці через зону торгівлі з особистої сумкою. Часто саме подібні дії є головною причиною звернення громадян в правоохоронні органи з скаргами на неправомірні дії приватних охоронців, про що пише генерал-майор міліції Л.Веденов у своїй статті в газеті «Факти» від 10.06.2012 р.

Аналіз різних ситуацій дозволяє зробити висновок про те, що приватні охоронці, керівники охоронних підприємств і служб безпеки не тільки не розуміють правову суть затримання, але і не володіють методикою його проведення, не знають тактико-спеціальних особливостей передачі затриманого міліції і документування події.

Затримання - у загальному випадку розглядається правознавцями як примусовий захід обмеження свободи об'єкта затримання.

Теорія права так же, як і практика, розрізняє поняття «затримання як процесуальна дія» і «затримання як дію фактичне». Громадяни можуть бути піддані заходів процесуального примусу (доставки, затримання, обшуку і т. д.) в адміністративному або в кримінальному порядку.

Під адміністративним затриманням розуміється дію, пов'язане з обмеженням свободи пересування об'єкта затримання і що виконується у відповідності з певною процедурою, передбаченою адміністративним законодавством.

В українському законодавстві розрізняють два види процесуального затримання: адміністративне затримання і затримання в рамках кримінальної діловодства. Причому обидва види процесуального затримання досить детально регламентовано.

У законодавстві (ст. 27.3 Кпап і чолі 12 КПК) визначено умови, за яких можна зробити дані затримання, порядок їх проведення і список осіб, уповноважених на проведення цих заходів.

Оскільки список осіб, які мають повноваження щодо здійснення затримання як процесуальної дії, строго визначений законодавством і не включає в себе співробітників приватних охоронних підприємств і служб безпеки, то можна зробити висновок про неможливість, з точки зору права, здійснення даними співробітниками затримання як процесуальної дії. І в цьому позиція Правового управління МВС обґрунтована і може бути прийнята.

Під фактичним затриманням розуміється обмеження свободи пересування громадянина - об'єкта затримання. Щодо фактичного затримання українське законодавство містить не так однозначно певні норми.

Перше, що необхідно враховувати при здійсненні затримання як фактичне дії, це норму, закріплену в ч.2 ст.22 Конституції України:

-арешт, взяття під варту і утримання під вартою допускаються тільки за судовим рішенням. До судового рішення особа не може бути піддана затримання на термін більше 48 годин.

І друге, приватний охоронець не може видавати себе за співробітника правоохоронних органів, проводити оперативно-слідчі дії, допит, огляд і вдаватися до дій, посягающим на права і обов'язки громадян, а також ставить під загрозу їх життя і здоров'я.

Правова регламентація підстав для здійснення фактичного затримання співробітниками ЧОП і СБ.

Правові норми, що визначають можливі підстави для здійснення фактичного затримання, можна розділити на дві складові: загальну спеціальну.

Цей поділ досить умовно і проводиться з урахуванням суб'єкта, який здійснює затримання, в нашому випадку - приватного охоронця.

Загальні норми визначають підстави для здійснення фактичного затримання правопорушника будь-яким громадянином. Такі норми містяться в ст. 38 і 39 КК.

Відмітна риса цих норм є те, що вони не уповноважують і не управомочивают громадянина на здійснення фактичного затримання, а лише гарантують йому, що його дії не будуть вважатися протиправними, якщо не будуть перевищені відповідні межі.

Ст. 38 КК дозволяє наносити шкоду особі, що вчинила злочин з метою його затримання і доставляння в органи внутрішніх справ. Існує справедливе, на наш погляд, думка про те, що здійснення громадянами фактичного затримання можливо тільки по відношенню до осіб вже яка вчинила злочин.

Однак ст. 39 КК надає можливість здійснювати фактичне затримання осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, і навіть осіб, взагалі не зробили ніяких протиправних діянь.

Дійсно, ч.1 ст. 39 КК стверджує:

«Не є злочином заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересів в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особистості і прав цієї особи або інших осіб, що охороняються законом, інтересам суспільства або держави, якщо ця небезпека не могла бути усунена іншими засобами і при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності».

Вчинення правопорушення створює небезпеку для охоронюваних законом інтересів, і, відповідно, припустимо заподіяти шкоду інтересам правопорушника з метою припинення правопорушення. Більш того, своєчасне і правильне розгляд справи про адміністративне правопорушення є природним громадським і державним інтересом, відповідно фактичне затримання як дію, що усуває небезпеку для цього інтересу, також цілком допустимо. Однак важливо враховувати необхідність недопущення перевищення меж крайньої необхідності.

Якщо для ряду правопорушень фактичне затримання відповідно до цієї статті не може бути застосоване, наприклад при порушенні авторських і суміжних прав, то для ряду правопорушень, наприклад: дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, стрільба з зброї в невідведених місцях і ін., застосування фактичного затримання громадянами видається цілком припустимим.

Застосування даної статті кримінального кодексу ускладнене застосуванням суддівського розсуду в досить широких межах, що при ще не судову практику, що склалася в даному питанні призводить до неоднозначність тлумачення цієї статті.

Крім того, згідно з текстом даної статті фактичне затримання громадянином може бути застосовано до осіб, які вчинили протиправних дій.

Наприклад, при скоєнні пограбування магазину громадянин (касир або охоронець) може заблокувати вихід з магазину з метою фактичного затримання злочинців при цьому у відвідувачів, які перебувають у магазині, свобода пересування буде обмежена, тобто вони також будуть фактично затримані. На відміну від загальних норм норми спеціального характеру, як правило, саме уповноважують певну категорію господарювання на здійснення фактичного затримання, зобов'язуючи інших громадян підкорятися вимогам уповноваженої особи.

Діяльність недержавних структур безпеки регламентується спеціальним Законом «Про охоронну діяльність», а в області публічного права - спеціальними нормами КК і Кпап.

У ст. 12 Закону «Про охоронну діяльність» зазначаються підстави, що дозволяють співробітникові недержавної охорони здійснення фактичного затримання: «Особа, яка вчинила протиправного посягання на охоронювані життя і здоров'я громадян або власність, може бути затримано охоронцем на місці правопорушення і повинно бути негайно передано до органу внутрішніх справ (міліції)».

Що міститься в нормі дозвіл не є повноваженням, оскільки в законодавстві відсутня відповідальність за невиконання вимог працівника недержавних структур безпеки та це є серйозним аргументом.

Дана формулювання по суті конкретизує положення ст.39 КК щодо охороняються у відповідності з договором інтересів. Таким чином, можна зробити висновок про те, що співробітники приватної охорони можуть здійснювати фактичне затримання тільки на тих же підставах, що і громадяни, які не мають якихось особливим статусом. При цьому необхідно враховувати, що об'єкт затримання здійснив протиправного посягання на охоронювані інтереси. Це злочинне посягання має бути реальним, завершеним і містити ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення.

Важливим моментом у даному випадку є вимога про негайну передачі затриманого до органу внутрішніх справ (міліції). На практиці приватний охоронець може виконати цю вимогу тільки одним способом: викликати співробітників міліції на місце затримання для доставлення затриманого в підрозділ міліції щодо територіальної приналежності. Правових основ для доставлення затриманого у відділення міліції або в спеціальні приміщення у приватного охоронця немає.

Приватний охоронець має право затримати особу, яка вчинила злочин на охоронюваному об'єкті, переслідуючи цим дві мети:

- припинення злочинних дій правопорушника;

- передачу його в правоохоронні органи.

Приймаючи рішення про затримання приватний охоронець зобов'язаний:

- з'ясувати причину затримання і правомірність цих дій;

- особистість затримуваного і можливі небезпечні наслідки в разі, якщо він не буде затриманий;

- оцінити можливості затримуваного по наданню опору, нанесення збитку і втечі, можливе озброєння;

- оцінити ймовірні ускладнення при затриманні, які можуть виникнути, якщо з боку затримуваного, його спільників і співчуваючих чинитимуть опір;

- підготувати службову зброю і спеціальні засоби до застосування тільки у випадках необхідної оборони і крайньої необхідності4

- визначити місце і привід для затримання (виходячи тактично з причини), підстави та умови застосування зброї і спеціальних засобів.

При затриманні приватний охоронець повинен пам'ятати, що:

- практичні прийоми затримання повинні строго відповідати законодавчим нормам;

- залежно від обставин, якщо при зовнішньому огляді одягу і речей затримуваного виявляються ознаки зброї, вибухових речовин, саморобних вибухових пристроїв або він їх демонструє для залякування охоронця, проводиться негайне (в більш зручний момент, коли можна отримати допомогу від інших охоронців, співробітників підприємства, громадян) їх вилучення для передачі в органи міліції. Вибухові пристрої й вибухові речовини залишаються на місці і не підлягають транспортуванню або будь-яким іншим дій з ними;

- дії затримуваного обмежуються про це негайно повідомляється в органи внутрішніх справ (міліції) щодо територіальної приналежності;

- можливе використання зброї і спеціальних засобів в строгій відповідності з чинним законодавством;

- після прибуття співробітників міліції приватний охоронець повинен записати не тільки їх дані з службових посвідчень, але й особисті дані всіх очевидців і свідків цієї події;

- керівник підприємства повинен протягом доби уточнити в територіальному відділенні міліції, внесені чи документи про доставлянні і затримання всі обставини, в т.ч. прізвище та ініціали охоронця, назва підприємства та охорони об'єкта, а також які прийняті до затриманому запобіжного.

Що робити, якщо наряд міліції не прибуває протягом необмеженого часу, а затриманий вимагає звільнити його негайно, так як у охоронця немає прав його затримувати?

Правило перше, якщо затриманий реально здійснив протиправні дії його в жодному разі не можна відпускати до прибуття наряду міліції. Спроби розжалобити, вмовити охоронця можуть свідчити додатковим доказом його провини.

Правило друге, виклик співробітників міліції краще всього проводити через службу 02, де фіксуються всі звернення громадян і надходить інформація.

Правило третє, при наданні правопорушником фізичного опору слід згідно з законом застосувати по відношенню до нього наручники або інші спеціальні засоби.

У будь-якому випадку необхідно дочекатися наряду міліції. При передачі затриманого необхідно попередити працівника міліції про необхідність включити в протокол затримання свої дані і мотиви затримання правопорушника.

При транспортуванні правопорушника у відділення міліції складається протокол про затримання. У протоколі повинні бути вказані: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я та по батькові працівника міліції, яка склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим.

На підставі наявних даних оперативний черговий приймає рішення за затриманому і залежно від обставин і причин затримання приймається рішення за даним фактом.

Правильно роблять ті керівники приватних охоронних підприємств, які в договори про спільні дії з територіальними органами міліції включають положення про порядок передачі затриманих осіб і документування фактів правопорушення на об'єктах охорони.

Діюча практика приватної охоронної діяльності не виробила єдиних нормативів і документів на оформлення дій приватних охоронців під час затримання правопорушників на охоронюваному об'єкті. Ці питання необхідно направити УЛРР для підготовки рекомендацій і нормативних документів, єдиних для всіх органів МВС.

Поиск по сайту: