Загальна теорія політичних партій

У політичній теорії є кілька визначень поняття «політична партія», що свідчить про багатогранність даного історичного і політичного феномена. Найбільшого поширення в науковій літературі набуло визначення політичної партії як сукупності осіб, ідеологічно та організа­ційно об’єднаних метою завоювання, утримання та використання держав­ної влади, а також для реалізації інтересів тих чи інших суспільних груп [11, с. 46; 16, с. 8].

На перший погляд поняття політичної партії є надзвичайно простим. Це поняття не викликає стільки непорозумінь і дискусій, як деякі інші поняття політичної науки. Це розуміння суті поняття політичної партії загалом полегшує її визначення. Однак, за детальнішого розгляду з’ясовується, що за простою і зрозумілою, на перший погляд, дефініцією насправді криється чимало запитань і суперечностей.

Деякі з них пов’язані з термінологією. Скажімо, не у всіх власних назвах партій ми можемо знайти саме слово «партія». Часто тут застосовуються дещо інші терміни, такі як «союз» (Союз демократичних сил), «рух» (Народний Рух України), «об’єднання» (Об’єднання в підтримку Республіки Франція), «конгрес» (Індійський національний конгрес) та інші. Є також партії, які у своїх назвах не мають жодних подібних термінів, наприклад, «Великий Ізраїль», «Вперед Італія!». Ці назви часто окреслюють політичні та програмні цілі, а іноді мають на меті приховати партійний характер організації.

Такі поняття, як «об’єднання», «рух», «конгрес», засвідчують загальнонародний, надпартійний характер угруповання. Однак, даючи характеристику зазначеним об’єднанням як певному соціальному феномену, не варто звертати уваги на їхню власну назву і навіть на їхню програмну декларацію. Зараховуючи те чи інше конкретне угруповання до політичних партій, треба виходити із певних об’єктивних ознак даної організації, які слугують базовими критеріями визначення поняття партії.

Пошук критеріїв, які визначають суть поняття політична партія, треба розпочати з семантичного розуміння слова «партія». Етимологічне слово «партія» походить від латинського іменника раrs, що означає частину більшого, або дієслова раrtіrе, що означає «ділити». Ще в давнину вживалося воно для визначення певного політичного угруповання. У такому значенні зустрічаємо його в працях Цицерона, Платона, Сократа, де говорилося про fakcji чи раrtіi, на противагу терміну аmісіtia. Під останньою розумілася спілка приятелів, шляхетне об’єднання, fakcja чи раrtіa була нешляхетним об’єднанням або об’єднанням навколо якогось роду [15, с. 24].

У римських джерелах знаходимо і розуміння поняття «партія» як об’єднання політиків навколо певного лідера (так звана партія Цезаря, Марія, Сулли), або об’єднання людей, які управляють державою (сенат), на відміну від решти людей. У Новий час цей термін приходить до європейського вжитку і спочатку означає окремий військовий підрозділ, групу військових [15, с. 40].

Вживання слова «партія» має означати, що в групі представлена лише частина соціальної спільноти, яка бореться за владу. Це є спробою відокремлення цієї групи людей від монолітної єдності – без огляду на те, що становить ця цілісність (парламент, правлячий клас чи цілий народ). Тому для партії в загальному вигляді характерна наявність двох критеріїв:

1) якісно відокремленої групи людей відносно інших членів суспільства чи суспільства взагалі;

2) внутрішній взаємозв’язок, партнерство, наявність об’єднавчого начала.

Поняття «політична партія» відрізняється за змістом від поняття «партія». Мова йде про об’єднання людей на певній ідейній основі на відповідних політичних принципах. Політична партія дбає про політичні цілі й використовує для цього політичні засоби. Головним завданням політичної партії, яка об’єднує людей навколо спільних ідейно-політичних принципів, є завоювання та використання політичної влади.

Н. Макіавеллі, Г. Моска, В. Парето, М. Вебер, А. Шумпетер, Дж. Бернхам виводять походження партії з понять «політика», «політична». Інші автори – Д. Юм, І-К. Блунчлі, А. Зігфрід, Р. Міхельс, М. Дюверже – вважають, що пояснення терміна треба шукати в загальному принципі «партійності», «партійного об’єднання» [15, с. 28-29].

У зв’язку з цим, проблема походження поняття партія достатньо дискусійна. Звичайно, вузько-лінгвістичний підхід далеко не достатній для вичерпного визначення такого складного феномену, яким є політичні партії. Дослідження політичних партій, які відіграють важливу роль у державно-політичній системі сучасних держав, є однією з найактуальніших проблем цілого ряду сучасних суспільних наук – філософії, державознавства, політології, соціології та суспільствознавства. І важко визначити, яка з них домінує у визначенні партій. При визначенні поняття партії доцільно виокремити такі науково-методологічні напрями, з погляду яких поняття партія може інтерпретуватися в різних сферах сучасних гуманітарних наук.

У філософсько-етичному розумінні встановлюють так зване органічне розуміння партії як природної форми об’єднання людей, яке відбувається на основі певних принципів і спрямоване на реалізацію певних цілей [16, с. 45].

У соціально-історичному аспекті партії можна розглядати як певний цілком стійкий структурний елемент соціальної системи, як колективну форму організації та інституалізації соціально-класової активності, як фактор формування і вираження громадської думки та ідеологічних установок різних соціальних груп. Для цього використовують категорії науки про суспільство чи зіставлення феномену партії з державою, що приводить до вилучення зі сфери розгляду державно-правових елементів політичних партій [16, с. 51].

У політологічному, державознавчому значенні партія визначається як елемент державно-політичної системи, щільно пов’язаної з державними та правовими інститутами [16, с. 54].

Поняття партії можна досліджувати також і з погляду правового її визначення. Відповідно, треба розмежовувати загальне державно-правове значення цього поняття і конкретне правове визначення поняття партії в законодавстві – перше набуває змісту в результаті розгляду партії в контексті її взаємодії з усією системою державних, суспільно-політичних і правових інститутів, друге є безпосереднім оформленням статусу партій у законі, формою конкретного нормативного відображення політичної партії як певного соціального явища в праві [9, с. 57].

Як будь-яка політико-правова категорія, поняття «партія» змістовно зумовлене об’єктивними закономірностями процесу історичного розвитку. Сама назва «партія», яка характеризує відокремлену політичну групу суспільства, з’явилася досить давно, тоді як сама політична партія, в сучасному її розумінні, виникла лише в середині XIX ст. Ця розбіжність між назвою та суттю політичної партії створює ряд труднощів при спробі визначення історичної еволюції партій.

У світовій літературі прийнято оперувати терміном «партія» для позначення політичних груп, прототипів майбутніх політичних партій з XVIII і XIX ст., незважаючи на те, що вони не були партіями у сучасному розумінні цього слова. На сучасному етапі політичні партії визнаються як інтегрований, складовий елемент конституційного ладу, їхня діяльність у більшості випадків врегульована в конституційно-правовому порядку [23, с. 51]. Усе це, безперечно, не можна зарахувати ні до більш ранніх політичних об’єднань – «протопартій» (відмінність від партій по вертикалі), ні до сучасних, але менш вагомих форм колективної політичної діяльності – «псевдо партій» (угруповань виборців, політичних комітетів сприяння групам тиску – відмінність від політичних партій по горизонталі). Отже, структура та межі парадигми партій, особливості сумісного трактування цього поняття залежать від історичних основ та обставин його фіксації.

Поняття політичної партії в політичних концепціях пройшло певну історичну еволюцію в контексті суспільно-політичного розвитку. Водночас еволюція визначалася певним розвитком самої політичної науки і, зокрема, станом вивчення партій.

Стосовно суті поняття «партія», то деякі автори вважають неможливим виокремлення якихось загальних критеріїв для їхньої характеристики за різних суспільних умов. Поняття партії, на їхній погляд, обов’язково передбачає врахування конкретної ситуації в конкретному суспільстві [12, с. 66].

Говорячи про теорію політичних партій, не можна обійти увагою і марксистський погляд на цю проблему, в основі якого лежить класовий підхід. Аналізуючи партії як політичні організації класів, марксистсько-ленінська теорія пов’язує їхнє виникнення і діяльність із поділом суспільства на антагоністичні класи і соціальні групи. Вже у «Маніфесті Комуністичної партії» засновники марксизму відзначали, що історія всіх суспільств є історією боротьби класів і що класова боротьба є боротьбою політичною і цим зумовлювалась важливість організації пролетаріату у власну політичну партію. Акцентуючись на класовому характері політичних партій, їх тісному зв’язку з інтересами класів та соціальних груп, В. Ленін підкреслював, що «класами керують звичайно і в більшості випадків, по крайній мірі в сучасних цивілізованих країнах, політичні партії» [5, с. 118].

Політичні партії, представляючи найактивнішу та найорганізованішу частину класу чи соціальної групи, виражають їхні інтереси, керують ними в класовій боротьбі, спрямовуючи їх зусилля на досягнення політичних цілей. Як носій класових інтересів, партія – це відносно стійке суспільно-політичне утворення, яке володіє специфічними, субстанційними ознаками. Вона також виражає відповідні довгострокові, суттєві зв’язки і відносини в суспільстві та державі.

Очевидно, що сучасна партійна теорія не володіє єдиною загальновизнаною методикою визначення предмета свого дослідження. Дослідники цього складного суспільного феномену пропонують цілий набір найрізноманітніших, часто суперечливих підходів до визначення суті, особливостей і призначення політичних партій.

Ставлення до такого суспільного явища як партія протягом історії змінювалось від позитивного до негативного і навпаки, і навіть сьогодні не дивлячись на наявність значної літератури, присвяченої партіям, єдності в розумінні їх сутності немає.

Поиск по сайту: