Століття

Століття

Із окупацією Криму Росією він став не тільки великим портом для міжнародної торгівлі, але й основним місцем відпочинку вищої російської знаті. На півострові почалося будівництво нових міст — Сімферополя і Севастополя. До Криму приїжджали на відпочинок і проживали тут вищі чини і титули держави Російської: Потьомкін, Воронцов, Юсупов, Олександр III і багато інших.

У 1853—1856 роках Крим знову стає ареною воєнних дій між Російською імперії та союзницькими військами Туреччини, Англії, Франції і Сардинського королівства. Незважаючи на поразку Росії у цій війні, за Паризьким миром територія півострова залишалася за Російською імперією. За цим же договором Росії було заборонено тримати флот на Чорному морі, проте вже 1872 року за результатами Лондонської конференції ця заборона була скасована.

1875 року в Крим була побудована перша залізниця, що зв'язала Севастополь з Харковим та Москвою, 1892 року була прокладена залізниця до Феодосії.

століття

У грудні 1917 року із розвалом Російської імперії у Криму повстала Кримська Народна Республіка, яка стала першою у світі мусульманською республікою. Проте вже протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося скинути республіканьску владу і захопити весь півострів. Остаточно радянська влада у Криму була встановлена 18 жовтня 1921 з проголошення Кримської АРСР у складі РСФРР.

Крим мав статус Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі РРФСР з жовтня 1921 року по червень 1945 року. При цьому слід зазначити, що рішенню про визначення автономного статусу Криму у складі РРФСР на початку 1920-х років передувала дискусія серед керівників кримських державних і партійних органів. Так, голова Севастопольського ревкому С.Крилов вважав за необхідне утворити в Криму область з губернським апаратом влади у складі РРФСР, оскільки більшість населення краю складали росіяни. ^[1]

Члени Керченського повітового комітету РКП (б) наполягали на включенні Криму у склад Української Радянської Республіки, «беручи до уваги географічне положення і економічні зв’язки». Визначні представники кримськотатарської інтелігенції, які працювали в радянських органах — А.Озенбашли, Б. Чобан-Заде, Хаттатов та інші — пропонували утворити Кримську автономну республіку, але надати їй права «повної автономії»: самостійні зносини з закордоном, ведення зовнішньої торгівлі та ін. ^[2]

Завершальна точка у визначені форми державного устрою Криму та включення його у склад РРФСР була поставлена спільною постановою ВЦВК та РНК «Про Автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки» прийнятою 18 жовтня 1921 року.

Перша Конституція автономії була затверджена 7 листопада 1921 року на І Всекримському установчому з’їзді Рад. Це був той період, коли щойно встановлена радянська влада прийняла курс на вирішення національних проблем, що дісталися їй від зруйнованої Російської імперії, шляхом створення національно-державних і національно-територіальних утворень різних рівнів. В цих утвореннях передбачалася можливість розвитку національних мов і культур, розширення представництва національних кадрів в управлінському апараті.

Подібна практика застосовувалася і в Криму. Так, у першому складі КримЦВКа з 50 його членів 18 були кримські татари (36%), РНК — з 15 членів 4 були кримськими татарами (26,6%). Кримськотатарська мова була визнана, поряд з російською, державною. Кримськотатарські державні елементи використовувалися в державній символіці республіки. В основу адміністративного поділу автономії був покладений національний принцип — в 1923 році було утворено 15 районів, у складі яких функціонували 345 сільських рад. До 1930 року на півострові було утворено 145 кримськотатарських сільрад і п’ять кримськотатарських районів. Одночасно були утворені 102 російських, 29 німецьких, 7 болгарських, 5 грецьких, одна вірменська, одна естонська і 54 змішані сільські ради. ^[3]

Однак, надіям кримських татар на національне відродження, яке вони пов’язували з утворенням автономії, не судилося збутися. З 1928 року в Криму, як і на територіях інших національних утворень СРСР, починає набирати обертів репресивна політика Москви, спрямована перш за все на знищення національної інтелігенції. 9 травня 1928 року був розстріляний за сфабрикованим звинуваченням голова КримЦВКа Велі Ібрагімов. ^[4]

Лише з 1928 по 1931 рік на підставі рішень ОДПУ, були розстріляні і відправлені у заслання біля 3,5 тисяч осіб, загалом відомі представники кримськотатарської інтелігенції.

Одночасно з політичним терором проводився і духовний геноцид кримськотатарського народу. Під гаслами боротьби з буржуазним націоналізмом в 1928 році були зібрані і спалені всі старовинні рукописи, а також численні нові книги, видані кримськотатарською мовою. Цей акт вандалізму більшовиків став заключним етапом так званої «культурної революції» серед тюркських народів СРСР. В Криму цим подіям передувала нав’язана Москвою реформа правопису кримськотатарської мови — перехід з арабської на латинізовану, а незабаром і на російський алфавіт. Кримські татари водночас опинилися відрізаними від своєї багатовікової літератури і пам’яток писемної культури. Дії влади були спрямовані на здійснення штучної русифікації корінного народу Криму. На практиці здійснювалося те, чого не могло добитися царське міністерство освіти: «зросійщення та злиття всіх інородців, які живуть в межах нашої вітчизни, з російським народом». ^[5]

Із входженням до Союзу РСР і до його розпаду Крим став так званим «партійним заповідником». У Криму відпочивали всі генсеки і міністри СРСР, проводилися важливі політичні міжнародні симпозіуми, конференції, з'їзди і саміти. Однією з найважливіших стала Ялтинська конференція, на якій лідери СРСР, США та Великобританії ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.

У 1941 році Крим опинився під владою гітлерівців, які розв'язали терор проти мирного населення, а 18 травня 1944 року із відвоюванням Криму радянськими військами весь кримськотатарський народ за наказом Сталіна був депортований з Криму. У злочині були задіяні 32 000 енкаведистів. Загалом депортовано 193 865 кримських татар, понад 30 тисяч загинули. Постраждали також і представники інших національностей, зокрема греки, болгари, німці. У 1945 році автономія була скасована, натомість аж до 1954 року існувала Кримська область.

Поиск по сайту: