 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ІV) новітній (ХХ-ХХІ ст.)
Політична карта
Політична карта — географічна карта = поділ світу на держави та залежні території з нанесенням існуючих кордонів = також позначені столиці держав та інші великі міста, найважливіші транспортні магістралі.
А)Держави — суверенні політичні утворення, що здійснюють владу на певній території та забезпечують в її межах господарську діяльність.
Столиця — головне місто держави — адміністративно - політичний центр країни, є місцем перебування найвищих органів державної влади, військових, судових та інших установ.
Кожна держава має свої атрибути: прапор, герб, гімн, мову, грошову одиницю.
державний кордон — вертикальна площина, що відокремлює державу від інших країн.
До складу території держави входять:
1) площа суходолу, що обмежена державним кордоном, включно з надрами, внутрішніми водами;
2)повітряний простір над державою.
3) територіальні води) - згідно з Конвенцією ООН з морського права власністю держави є — акваторія моря або океану, що прилягає до берега в межах 12 морських миль (22,2 км).
4)морські економічні зони - 40 % Світового океану поділено на завширшки понад 200морських миль (370,4 км) та на глибину шельфу до 500 м. У межах своєї морської економічної зони держава розвідує і розробляє мінеральні та біологічні ресурси, споруджує і використовує штучні острови, веде наукові дослідження.
спірні території, на які претендують декілька держав = «гарячі точки» = наслідок штучного проведення кордонів, які не враховують національних ознак = пов'язано з колоніальним минулим країн. Звідси беруть початок регіональні збройні конфлікти. Таких міждержавних сутичок трапляється в середньому по 10 на рік.
Б)Залежні території (колонії) — це країни, що перебувають під владою іноземних держав -метрополій.
Вони позбавлені політичного суверенітету й економічної самостійності. Управління ними здійснюється на основі спеціального режиму. Головне їх місто називають адміністративним центром. На політичній карті колонії позначені тим самим кольором, що й країна-метрополія, яка ними володіє.
Перетворення фіксує політична карта світу. Головною її властивістю є динамічність, тобто здатність постійно змінюватися.
| ТЕРИТОРІЯ КРАЇНИ | ||
| Територія суходолу, що обмежена державними кордонами | Територіальні води | |
| Повітряний простір над країною | Морські економічні зони |
Періоди та етапи формування політичноїкарти світу.
І) античний (до V ст.), ІІ) середньовічний (V-ХVст.),
ІІІ) колоніальний (XV — початок XX ст.)
ІV) новітній (ХХ-ХХІ ст.).
І) Античний період
Початком формування перших держав. Єгипет, Месопотамія, згодом — Стародавня Індія, Стародавній Китай, Стародавня Греція. Пізніше виникли нові імперії: Олександра Македонського, Римська імперія, що підкорили величезні території Середземномор'я.
ІІ)Середньовічний період
занепад та розпад величезних імперій у Європі. У VІІ-ІХ ст. Київська Русь. Феодальна роздробленость. Роздроблені європейські держави стали об'єктом загарбання арабів, монголів, норманів. Це змусило феодальні князівства об'єднуватися. Так, у Європі виникають нові могутні держави, які самі починають захоплювати великі території в різних частинах світу. Спочатку це були Іспанія і Португалія, а згодом — Англія і Франція.
ІІІ) Колоніальний п ер і о д
Відкриття у 1492 р. Христофором Колумбом Америки - період поділу світу на колоніальні імперії = виникають колонії Іспанії Португалії. Московська держава завойовує території Поволжя, Уралу, Західного Сибіру.
У ХVІІ-ХVІІІ ст. центром політичного та економічного життя в Європі стає Англія, створює найбільшу в історії людства Британську колоніальну імперію.
Франція починає колоніальні захоплення в Західній та Екваторіальній Африці, Індокитаї, Океанії.
У 1776 р. перші 13 англійських колоній проголошують незалежність нової держави — США,за 85 років існування США розширюють свою територію в 10 разів.
Іспанія і Португалія внаслідок національно-визвольної боротьби втрачають свої колонії в Латинській Америці.
У 1870-1871 рр. відбувається об'єднання феодальних мікродержав на території Німеччини та Італії. Зростає могутність Японії.
Територіально розширилася Російська Імперія. Протягом ХУІІ-ХІХ ст. росіяни освоюють увесь Сибір, Чукотку, Аляску, приєднують Україну, Казахстан, Середню Азію, Кавказ, Фінляндію, Польщу.
Новітній період
формування політичної карти світу почався з Першої світової війни і мав чотири етап
Перший етап = між Першою і Другою світовими війнами (1914-1939 рр.).
Німеччина та її союзники (Австро-Угорщина, Італія, Османська імперія) почали війну за колонії з Великою Британією, Францією, Росією, США, Японією. Перша світова війна завершилася поразкою Німеччини та її союзників. Німецькі колонії були поділені між країнами-переможницями. Основна їх частина відійшла до Великої Британії та Франції.
Розпалися Австро- Угорщина і Турецько-Османська імперія.
З їхніх окремих територій у 191 8- Югославія.
У 1917 р. відбулася революція в Російській імперії.У 1922 р. = СРСР. Польща й Фінляндія у 1918 р. вони були проголошені незалежними країнами.
Другий етап ( від початку Другої світової війни до середини 50-х рр. XX ст.)
Нову війну розпочинає Німеччина. Після поразки Німеччина втратила частину земель (Східна Прусія), які були передані Польщі та Радянському Союзу. Саму Німеччину було поділено на зони окупації. У 1949 р. в зоні окупації союзників (Великої Британії, Франції, США) було проголошено Федеративну Республіку Німеччини (ФРН), а в зоні окупації Радянського Союзу — Німецьку Демократичну Республіку (НДР), в якій установлено тоталітарний соціалістичний режим. Колишню столицю Німеччини також було поділено на зони окупації. Східна частина Берліна стала столицею НДР. Західний Берлін, окупований союзниками, набув особливого політичного статусу.
Після війни в Центральній Європі утворюється табір соціалістичних країн. До його складу увійшли: НДР, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Албанія.
На Близькому Сході в 1948 р. було створено державу Ізраїль.
Третій етап ( від середини 50-хдо кінця 80-х рр. XX ст.)
Руйнуванням величезних колоніальних імперій. Втрачають більшість своїх колоній Велика Британія і Франція. Позбуваються колоній також Нідерланди, Бельгія, Іспанія. На місці колишніх імперій
| ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ СВГГУ НОВІТНЬОГО ПЕРІОДУ | ||||||
| І ЕТАП (до 1939 р.) | II ЕТАП (1939 - середина 50-х. рр.) | III ЕТАП (середина 50-х. - середина 80-х. рр.) | IV ЕТАП (з середини 80-х. рр.) | |||
| 1)Переділ німецьких колоній 2)Розпад Австро -Угорщини (1918 р.) 3)Розпад Турецької Османської імперії 4)Створення Югославії (1918 р.) 5)Створення СРСР (1922 р.) | 1) Розкол Німеччини на ФРН, НДР,Західний Берлін (1949 р.) 2)Ліквідація Східної Прусії 3)Соціалістичний табір в Європі 4)Створення держави Ізраїль (1948 р.) | 1. Розпад Колоніальних імперій: - Великої Британії (50-60-ті рр.) - Франції (50-60-ті рр.) - Португалії (1974 р.) - рік Африки (1960 р.) | 1)Об'єднання Німеччини (1990 р.) 2)Об'єднання Ємену ( 1990 р.) 3)Розпад СРСР на 15 країн (1991 р.) 4)Розпад Чехословаччини (1993 р.) 5)Розпад Югославії на 6 країн (1991р., 2006 р.) 6)Продовження деколонізації: Намібія (1990 р.), Мікронезія (1991 р.), Сянган (Гонконг) (1997 р.), Аоминь (Макао) (1999 р), Східний Тімор (2002 р.) |
виникають понад 100 суверенних держав в Азії, Африці, Океанії. 1960 р. було проголошено Роком Африки = незалежність 17 африканських країн. Останньою розпалася Португальська колоніальна імперія — в 1974 р., після повалення в країні фашистського режиму.
Четвертий етап (кінець 80-х рр. XX ст. – нині)
Крах соціалістичної ідеї. Ряд країн, штучно розділених кордонами через ідеологічні розбіжності, об'єдналися.
У 1990 р. це відбулося з Німеччиною. Берлін у 1991 р. знову став єдиною столицею Німецької держави.
У 1990 р. дві арабські держави об'єдналися в єдину країну Ємен.
На початку 90-х рр. XX ст. розділилися на суверенні держави багатонаціональні країни, що були утворені на основі колишніх імперій.
У 1991 р. Радянський Союз розпався на 15 держав,
1993 р. Чехословаччина — на дві суверенні країни. У кілька етапів відбувався розпад Югославії. У 1991 р. на її теренах утворилися 5 держав.
У 2006 р. відбулося відокремлення Чорногорії від Сербії, а у 2008 р. автономний край Косово в односторонньому порядку проголосив про вихід зі складу Сербії. Його суверенітет визнали не всі держави світу.
Наприкінці XX — на початку XXI ст. тривають процеси деколонізації.
У 1990 р. звільнилася остання велика колонія в Африці — Намібія, що була окупована Південною Африкою.
У 1991 р. позбулися опіки США острови Мікронезії в Тихому океані. Тут виникло кілька суверенних держав.
Китаю було повернено Великою Британією на особливих правах Сянган (Гонконг) у 1997 р., а Португалією — Аоминь (Макао) у 1999 р.
У травні 2002 р. звільнився Східний Тімор, що майже ЗО років перебував під окупаційним режимом Індонезії.
Сучасна політична карта світу.
Сучасна політична карта світу = 240 держав та залежних територій. Кількість суверенних держав 194. Крім того, фактично незалежною країною є Тайвань, хоча за конституцією Китаю він вважається провінцією цієї держави.
40 залежних територій, які мають різний політичний статус. Переважно це невеликі острівні володіння. Залежні території мають
Велика Британія (зокрема Гібралтар, Фолклендські острови, Бермудські острови, острів Святої Слени),
Франція (Французька Полінезія, Нова Каледонія, Гвіана),
США (Пуерто-Ріко та деякі інші острови в Карибському морі та Океанії),
Данія (Гренландія),
Іспанія (міста Сеута і Мелілья на півночі Африки),
Нідерланди (Антильські острови та о-вАруба),
Австралія та Нова Зеландія (групи островів в Океанії).
Крім того, територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.
Залишаються окупованими Ізраїлем Палестинські території. Тут триває процес формування самоврядування в рамках мирного врегулювання на Близькому Сході.
Особливий статус має Антарктида. Згідно з договором від 1 жовтня 1959 р. вона є континентом нейтральним, без кордонів, де заборонена будь - яка господарська та військова діяльність.
Колонія — (лат. соlопіа — соlо — заселяю, живу) — країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної, економічної самостійності; управління нею здійснюється на підставі спеціального режиму.
Заморські території.
Формально вони мають ті самі органи влади, що й одиниці адміністративного поділу метрополії:
Протекторати
(лат. protector — захисник, покровитель). Це форма колоніальної залежності, що встановлюється нерівноправним договором, за яким держава-про-тектор здійснює зовнішні відносини і вирішує інші найважливіші питання політики протекторату.
Формально в Європі протекторатами є: Монако (протектор — Франція), Сан-Марино (протектор — Італія), Ліхтенштейн (протектор — Швейцарія).
Підопічні території.
Це залежні території, які керуються створеною після Другої світової війни системою міжнародної опіки за дорученням і від імені ООН. До одержання цими територіями незалежності, наприклад, Каролінські, Маршаллові Острови були під опікою США, частина Каролінських Островів — острови Палау — під опікою ООН. На даний час Маріанські Острови перебувають під опікою США.
Домініон
(англ. dominion — володіння, влада). Це самоврядні частини у складі Британської імперії, які визнали главою англійського короля (королеву): Канада з 1867 p., Австралія з 1901 p.. Нова Зеландія з 1907 p.. Південноафриканський Союз з 1910 р. Після утворення Британської Співдружності термін «домініон» вилучено з ужитку.
— кондомініум (лат. dominium — володіння) — співволодіння, спільне здійснення верховної влади над однією територією двома або кількома державами (наприклад, із 1899 по 1956 рік англо-єгипетським співволодінням був Судан).
Спірні території.
Це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 ділянок і територій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наявна гостра конфліктна ситуація. Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; нав'язані силою кордони (наприклад, колонізаторами); поділ території, на якій мешкає один народ або етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об'єктах (наприклад, в Африці, Південно-Західній Азії).
Основні спірні території об'єднують у такі групи:
1) території, які ООН визнає «де-юре» і вимагає надання їм незалежності:
— Палестина (частина території окупована Ізраїлем);
— Західна Сахара (окупована Марокко);
2) території, які існують «де-факто», але не визнаються ООН:
— Тайвань (Китай вважає цю країну невід'ємною своєю частиною і вимагає возз'єднання);
— о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і знаходиться в архіпелазі Коморських Островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);
— міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на півночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до складу своєї державної території);
3) фактично спірні території:
— Фолклендські (Мальвінські) Острови — предмет суперечки між Великою Британією й Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз'єднання зі своєю державною територією;
— штат Джамму і Кашмір — спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є «гарячою точкою» Азії;
Наявність спірних територій на планеті часто зумовлює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих «гарячих точок». Причинами їх появи також можуть бути
соціально-політичні протиріччя, ш;о мають національно- релігійне забарвлення (Ліван, Кіпр, Північна Ірландія—Ольстер, Туреччина, Іспанія, Росія та ін.),
боротьба внутріконтинентальних країн за вихід до моря тощо.
Антарктида і території на південь від 60° пд. ш. Існуючим договором про Антарктику від 01.12.1959 р. Антарктиду й Антарктику оголошено територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в цілях миру і науки.
Кількісні зміни полягають у таких явищах:
1) територіальні придбання або втрати внаслідок війн.
3) об'єднання або розпад держав. Тільки XX ст. ознаменувалося розпадом таких значних держав, як Австро-Угорщина, Російська імперія, Османська імперія, згодом — Радянського Союзу, Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, Чехо - Словаччини, Ефіопії та інших країн. За цей період відбулися такі значні події, як об'єднання Північного та Південного В'єтнаму в 1976 p., ФРН та НДР у 1990 p.. Єменської Народно-Демократичної Республіки та Єменської Арабської Республіки у 1993 р. та багато інших подій;
4) добровільні поступки або обмін між країнами ділянками суходолу — так звані цесії (англ. cession — передача, поступка) — передання всіх суверенних прав на певну територію однією державою іншій за угодою. Наприклад, за «Угодою між Польською Республікою та СРСР про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 р. до України відійшли землі, розміщені в трикутнику між Західним Бугом та його лівою притокою р. Солокією, замість території в районі Нижніх Устрик (південно-західна частина Львівщини);
5) акреції (англ. accretion — розростання, приріст, збільшення) — нарощування території. Наприклад, відвойовування суходолу у моря шляхом намивання території та створення так званих «сміттєвих островів» з утилізованих промислових та побутових відходів (Японія). Такі ділянки суходолу використовують під промислове та цивільне будівництво, створення зон відпочинку. Нідерланди за рахунок будівництва системи гідротехнічних споруд і дамб відокремили від моря майже 40 % своєї сучасної площі. Осушені землі — польдери (гол. polder — родючі низинні ділянки) — насичені морськими намулами, які містять багато цінних поживних речовин. Після рекультивації їх активно використовують у сільському господарстві.
Якісними змінами є:
1) історична зміна суспільно-економічної формації. Найпоширенішим прикладом є встановлення капіталістичних відносин на території деяких колоній Великої Британії внаслідок переселення туди емігрантів з Європи і штучного перенесення притаманних метрополії суспільно-економічних відносин. Завдяки цьому окремі території відразу перейшли від первісного суспільства до капіталізму;
2) отримання країнами політичного суверенітету. Найчастіше це було набуття суверенітету без змін кордонів. Так сталося з десятками колишніх колоніальних країн в Африці, Азії, Латинській Америці;
3) запровадження нових форм державного устрою та правління. Одним із варіантів цього було скасування монархічного ладу чи його встановлення. Так, Іспанія впродовж XX ст., тричі змінювала форму правління: від монархії у 1931 р. до республіки, з 1939 по 1975 роки формально була монархією, аз1975р. на трон офіційно зійшов король Хуан Карлос Бурбон, і країна стала конституційною монархією. Зазнавала змін форма державного устрою в Бельгії, яка, будучи унітарною державою, на початку 90-х років XX ст. стала федеративною;
4) утворення і розпад міждержавних політичних спілок і організацій. Наприклад, створення Ради Економічної Взаємодопомоги у 1949 р. та Гі розпад у 1991 р. внаслідок трансформації політичних, соціально-економічних систем у колишніх соціалістичних країнах;
5) поява і зникнення на планеті «гарячих точок» — осередків міждержавних та внутрідержавних конфліктів. Тільки на початку 90-х років XX ст. у світі їх було десятки. Особливо на територіях багатонаціональних країн колишнього соціалістичного табору, де їх розпад або перехід до нових суспільно-економічних форм існування супроводжувався появою численних зон напруженості, зумовлених релігійними, національно-етнічними або територіальними чинниками;
6) зміна столиць. Це досить поширені явища, які мають різноманітні економічні, політичні передумови. Наприклад, протягом XX ст. було перенесено столиці багатьох країн:
— Росія — із Санкт-Петербурга до Москви;
— Туреччина — із Стамбула до Анкари;
— Бразилія — із Ріо-де-Жанейро до Бразиліа;
— Пакистан — із Карачі до Ісламабада;
— Нігерія — із Лагоса до Абуджі;
— Танзанія — із Дар-ес-Салама до Додоми;
— Казахстан — із Алмати до Астани;
— ФРН — із Бонна до Берліна тощо.
Планують перенести свої столиці Аргентина, Перу, Шрі-Ланка, Таїланд. Головними причинами перенесення столиць здебільшого є: перенаселеність столичних міст і пов'язані з цим екологічні, транспортні проблеми; особливості зайнятості населення; подорожчання земель під забудівлю тощо; намагання уряду збалансувати розвиток внутрішніх, часто відсталих у соціально-економічному плані районів, для яких поява столичного міста буде своєрідним поштовхом до подальшого розвитку;
7) зміна назв держав, столиць і населених пунктів. уряди країн — колишніх колоній після отримання незалежності нерідко намагаються «стерти із пам'яті» назви міст чи провінцій, які були надані їм колоніальними урядами метрополій і не мають нічого спільного з історією, традиціями і культурою місцевого населення. Велика хвиля перейменувань охопила терени колишніх соціалістичних країн на початку 90-х років XX ст., коли багатьом населеним пунктам, столицям та адміністративно-територіальним одиницям було повернуто первинні історичні назви. Прикладом перейменування держав є: Бірма - М'янма, Берег Слонової Кістки -» Кот-д'Івуар, Острови Зеленого мису -> Кабо-Верде, Кампучія -> Камбоджа, Заїр -> Демократична Республіка Конго, Молдавія - Молдова та ін.
Наприкінці XX — на початку XXI ст. кількісних змін на політичній карті світу відбувається дедалі менше, а якісні набувають більшого значення, що передусім пов'язане з посиленням інтеграційних процесів.
2) Типологія країн
1. Політичні системи = залежить від політичного режиму, що виникає як наслідок взаємодії держави ісуспільства за певних історичних умов.
Політичний режим визначає конкретні форми того, як уряд керує державою, контролює й управляє процесами в суспільстві; це спосіб врядування …
А) Демократія
А) Демократія – політична організація суспільства, що характеризується участю в управлінні державними справами. … - це правова держава.
Всі люди в ній вільні та рівні, їхні права і свободи визначаються нормами Декларації прав людини. Джерелом влади є народ, який бере участь у формуванні органів державної влади і управлінні своєю країною шляхом волевиявлення у процедурах виборів, референдумів.
Державна влада поділяється на
1)законодавчу;
2) виконавчу;
Поиск по сайту: