Властивості організації

Перші властивості виявляються вже у визначенні організа­цій як об'єктивних, суб'єктивних або змішаних процесів і сис­тем. Так, визначенням суб'єктивної організації виокремлюєть­ся властивість цілеспрямованості.

Цілеспрямованість — орієнтація організації на постанов­ку та досягнення бажаного, можливого й необхідного стану. Цілеспрямо­ваність суб'єктивної організації відображає цільову природу її виникнення, структуру дерева цілей, закладену в основі вио­кремлення та побудови процесів, підпроцесів і циклів відповід­но до стратегічних, тактичних, оперативних, локальних й час­ткових цілей, їх підпорядкування загальній меті циклу, оцін­ку ефективності його здійснення за ступенем її досягнення.

Застосування принципу перманентності визначення мети стає одним з чинників формування, становлення і розвитку відповідної властивості суб'єктивної організації. Власне пер­манентність (властивість організації, яка характеризує без­перервне, постійне, здійснення чогось, що продовжується) як одна з важливих характеристик організації визначається вже самою процесуальною природою її побудови і функціонування, місцем і роллю складової розвитку в моделі її представлення та закріплюється вирішальним значенням у забезпеченні кінце­вої результативності організації. Проте властивість перманен­тності вказує на постійний розвиток як об'єктивної, так і суб'єктивної організації, що здійснюється незалежно від ба­жання суб'єкта.

Властивістю, яка структурно формує організацію, є дискре­тність (переривчастість, виокремленість складових організа­ції), що відображає поелементний, поетапний підхід до її про­ектування, формування, функціонування, сприйняття та пред­ставлення.

Періодичне повторення об'єктивно сталої або цілеспрямо­вано сформованої послідовності перетворень у будь-якій орга­нізації представляє таку її конструкційну особливість, як цик­лічність (періодичне повторення певної послідовності).

Саме циклічність передбачає, обумовлює та розкриває влас­тивість реверсивності (повернення до повторення початкового стану) організації як процесу. Сутність її полягає у поверненні до попередніх дій. При цьому необхідно усвідомити, що йдеть­ся не про можливість "...двічі увійти в одну і ту саму річку", а про необхідність оптимізації й повторення пройденого на ос­нові цілеспрямованого або випадкового повернення до попе­реднього. Тут адекватне розуміння властивості реверсивності відкриває конструктивні можливості підвищення ефектив­ності сприйняття, оцінки та управління процесом організації на основі повторення, адаптації та застосування штатних, ти­пових, аналогічних рішень, наприклад за алгоритмом "цикл в циклі". Реверсивність спочатку використовувалася людиною в процесі аналізу того, що відбулося, виправлення допущеного, коректування того, що відбувається. Це зробило використання цієї властивості особливо важливим в організації дослідниць­ких та оперативних дій людини.

Здійснюючись у часі, будь-яка організація як процес на­самперед характеризується такою його властивістю, як опера­тивність (швидкість, своєчасність). Причому під оператив­ністю мається на увазі не стільки швидкість, скільки адапта­ція, відповідність, синхронізація ритмів, темпів, швидкості здійснення процесу організації динамічним характеристикам розвитку ситуації, оперативно необхідним умовам досягнення запланованого результату. Оперативність процесу зумовлює необхідність своєчасного та адекватного врахування організа­ційних змін. Таку характеристику часто називають мобільніс­тю, м'якістю, активністю, але найточніше її сутність розкри­ває поняття гнучкість (здатність організації до адаптації, мо­дернізації, реформації). Гнучкість організації значною мірою визначає її здатність до пристосування, переорієнтації, зміни. Вона відіграє важливу коректуючу роль у конкретній організа­ції як для процесів, так і для систем. Одним із важливих конструктивних проявів потенціалу реверсивності та ресурсу гнучкості організації є така її влас­тивість, як ротаційність (переміщення циклічною траєкто­рією), що розуміється як можливість взаємної перестановки, заміни складових процесу в ході його здійснення. Ротаційність становить могутній ресурс регенерації, реорганізації, рефор­мування організаційних відносин між складовими на основі аналізу їх альтернативного функціонування після проведення взаємного, послідовного або зустрічного заміщення. Цілі та умови формування і мобілізації цього ресурсу досить різно­манітні, від необхідності зіставлення та перевірки ходу і ре­зультатів процесу до проведення експерименту або інновації, але значення властивості ротаційності в процесі організації незмінно велике.

Найрізноманітніші форми відносин і взаємодії між індиві­дуумами властиві переважній більшості процесів та систем су­часного світу. Цю характеристику, зокрема, розкриває корпо­ративність (схильність до групової асоціації та кооперації), що відображає соціальну природу і характер відповідних орга­нізацій цивілізації. Причому навіть об'єктивна організація сьогодні так чи інакше використовується та розвивається в умовах корпоративної взаємодії соціуму, що накладає на ці процеси суттєвий відбиток. У реальному житті прагматичне розуміння та застосування терміна "організація" спочатку відповідає встановленню зв'яз­ків між елементами або системами у процесі їх взаємодії. У цьо­му сенсі комунікаційність (здатність, схильність до взаємо­зв'язку) як властивість організації відображає її структурно-процедурну основу, ресурс побудови та розвитку необхідних можливостей реалізації певних схем, процедур, моделей кон­фігурації, її орієнтацію на встановлення взаємозв'язку. Певною мірою саме комунікація, будучи основним ре­сурсом, провідником організації, визначає необхідну різно­манітність її формування, функціонування і розвитку.

Потенціал різноманітності організації значною мірою зу­мовлює становлення та розвиток такої ЇЇ властивості, як композиційність (можливість побудови адекватної організації шляхом цілеспрямованого складання її з елементів). Відобра­жаючи дію відповідного закону, композиційність обумовлює розкриття та реалізацію потенціалу різноманітності архітек­тоніки і здійснення найширшого спектру моделей цілеспрямо­ваної реалізації зв'язків складових організації. Композицій­ність дає змогу послідовно удосконалювати змістову різнома­нітність у проектування, побудову і модернізацію організацій­ної структури управління. Вона забезпечує ефективне досяг­нення або відображення цілеспрямованості структури, формує її концепцію, домінанту, ієрархію побудовою конкретної ком­позиції елементів і зв'язків організації.

Вивчення, тиражування, поширення способів та моделей побудови і здійснення організації передбачає її адаптацію до конкретних цілей, ресурсів і умов. Цей процес спирається на таку характерну та істотну властивість організації, як комбінаторність (потенціал, ресурс можливих способів з'єднання), що відображає потенційні можливості розробки застосування різних варіантів побудови та здійснення процесів і систем ор­ганізації з уже відомих і використовуваних модулів. Разом зтим вона визначає стійку здатність складових ефективної ор­ганізації формувати різноманітні комбінації взаємозв'язків залежно від реальних умов та чинників.

На практиці властивості комунікаційності, композиційності і комбінаторності організації найчастіше визначають перспективу організаційних змін, їх зміст, спрямованість і ефективність.

Однак найважливішим інноваційним ресурсом організації є її селективність (здатність організації до вдосконалення шляхом відбору, закріплення і розвитку необхідних якостей). Селективність організації становить дослідження, вибір, ос­воєння, закріплення, вдосконалення і розвиток позитивного потенціалу, що забезпечує досягнення бажаного синергетич­ного ефекту. І якщо в суб'єктивній і змішаній організаціях це стає однією з її цільових якостей, то в об'єктивній організації властивість селективності є фундаментальною, реалізовую­чись у процесі природного відбору, що забезпечує її поступаль­ний розвиток. При цьому суб'єктивна реалізація потенціалу селекції багато в чому спирається на принципи розвитку об'єктивного відбору, що відображає загальність цієї властиво­сті організації.

Так, властивість організації поступово формувати та за­кріплювати нові якості, ставати ресурсом самовдосконалення, визначається як інгресивність (поступове формування органі­зацією нових якостей її складових). Цей потенціал організації не просто розширює, але й істотно розвиває її селективність, оскільки ґрунтується не тільки на відборі, але і, в першу чергу, на цільовому синтезі принципово нових здатностей складових організації, обумовлених змінами зовнішніх та внутрішніх умов її формування, функціонування і розвитку.

Здатність до внутрішнього об'єднання якостей елементів у процесі самоорганізації є потенціалом, що послідовно розви­вається і використовується, визначаючи кон'югованість (здат­ність до внутрішнього обміну та об'єднання якостей елементів і організацій). Ця властивість розкриває виключно перспек­тивні ресурси внутрішнього вдосконалення та розвитку органі­зацій. На її основі формуються, функціонують і розвиваються усі сучасні системи та процеси самоорганізації, кооперації, са­моврядування, самовдосконалення та вільного розвитку ор­ганізацій в ринкових умовах. Кон'югованість стає основним конструктивним ресурсом побудови та здійснення оригіналь­них моделей еволюційних перетворень соціально-економічних систем.

Наростаюча здатність організацій до активної, безпосеред­ньої та опосередкованої взаємної комутації й адаптації елемен­тів та систем у межах самоорганізації визначається як кореляційність (здатність до активізації взаємозв'язку). Ця влас­тивість є основою формування широкої виробничої кооперації, інтерактивної ринкової взаємодії, вільного створення і розвит­ку взаємодії на тлі загального конкурентного середовища.

У соціально-економічних організаціях широко використо­вується здатність елементів до активізації, адаптації та мобілі­зації максимального функціонального потенціалу в умовах са­моорганізації, що забезпечує досягнення оперативної та ло­кальної мети. Ця властивість називається егресивністю (до­сягнення максимального рівня реалізації якостей організації). Вона забезпечує максимальну віддачу кожного елементу та всієї організації в цілому, що є стратегічним орієнтиром, який визначає можливості її подальшого вдосконалення та розвитку.

Ефект блискавичного цілеспрямованого формування (запо­зичення) і застосування нових якостей організації, що є основ­ним інноваційним ресурсом індивідуума, визначається як емерджентність (оперативна мобілізація нових якостей). Ця властивість, як і егресивність, насамперед використовується соціально-економічними організаціями, що натрапляють на різноманітні кризові ситуації. На її використанні так чи інак­ше ґрунтується більшість програм виведення організацій з кризи шляхом диверсифікації, конверсії, освоєння нових сег­ментів ринку.

У цілому склад і взаємозв'язок сукупності властивостей ор­ганізації, що визначають та розкривають її системний потен­ціал, можуть бути представлені таким чином (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Властивості організації

Мильнер Б. 3

М 60 Теория организации: Учебник. – 2-е изд., перераб. И доп. –

Поиск по сайту: