Загальні поняття конфліктів

Важливою умовою активізації людського фактора у військовому се­редовищі є здорова морально-психоло­гічна атмосфера в підрозділах. Цілком природно, що в будь-якому підрозділі формується військовий колектив зі своїми, лише йому притаманними особ­ливостями і рисами, бо в спільній діяльності беруть участь люди, різні за професійною підготовкою, життєвим досвідом, характером, темпераментом тощо. Ці відмінності накладають свій відбиток на думки та настрої, що приводить до протиборства, яке суп­роводжується емоційною збудливіс­тю, психічною напругою, порушенням звичного перебігу життєдіяльності.

Одним із різновидів напруги, про­тиріч між людьми є конфлікти.

Конфлікт (від лат. conflictus - зіт­кнення) розглядається в психології як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів чи суб'єктів взає­модії.

В основі будь-якого конфлікту ле­жить ситуація, коли позиції сторін з якогось приводу протилежні щодо ме­ти й засобів її досягнення за даних умов, їхні інтереси, бажання, захоп­лення не лише не збігаються, а й принципово різні.

Тому знання природи конфліктів, причин їх виникнення, динаміки роз­витку, впливу на особистість і колек­тив допоможе військовослужбовцям своєчасно розпізнавати та попереджу­вати їх у процесі військової діяльності.

Професійна діяльність, а також пра­цездатність, здоров'я людини залежать від її настрою, емоційного стану, на які значний вплив справляє характер міжособистісних відносин у колективі.

Протиріччя, що виникають між людьми, призводять до конфліктів то­ді, коли вони порушують соціальний статус групи (колективу) або особис­тості, матеріальні, духовні інтереси людей, їх престиж, моральну гідність тощо.

Конфлікти в колективах мо­жуть виникати з таких причин:

1. Недоліки в організації діяль­ності.

2. Недостатня підготовленість, малий досвід окремих керівників колективів, невміння керувати людьми або певними видами їх діяльності.

3. Невідповідність стилю ке­рівництва рівню зрілості колекти­ву, групи.

4. Наявність в окремих групах, колективах дезорганізаторів, его­їстів, кар'єристів тощо.

5. Відсутність свідомої дисцип­ліни в малих, великих групах.

6. Особливості характеру окре­мих членів колективу, груп, що межують із хворобливістю (прис­кіпливість, заздрість, грубість, схильність до чуток, пліток).

7. Недостатня моральна вихо­ваність окремих осіб, що виража­ється в нечесності, черствості.

8. Взаємне нерозуміння або не­бажання зрозуміти один одного (невірна реакція на критичні зау­важення, сприйняття їх як підрив авторитету).

9. Протиріччя суспільних і гру­пових інтересів та інші.

Конфлікти поділяють на діло­ві й емоційні. За формою проявлення вони можуть виступати як внутрішньоособистісні та міжособистісні. За масштабами розрізняють масштабні (коли конфлікт охоплює всіх, хто знаходиться в його зоні) і парні конфлікти (між двома особами або групами). Конфлікти можуть бути також короткотривалими і затяжни­ми.

Внутріособистісний конфлікт вик­ликається яким-небудь внутрішньоособистісним протиріччям. Наприклад, протиріччям між особистим бажанням і об'єктивними можливостями особис­тості, боротьбою мотивів, сумнівами, забобонами та ін.

Зовнішня проблемна ситуація та­кож може спричинити внутрішньоособистісний конфлікт, в разі невідповід­ностей труднощів зовнішніх завдань і внутрішніх можливостей людини.

Стан психологічної напруги люди­ни є передумовою, умовою або резуль­татом виникнення внутрішньоособистісного конфлікту, а також конфлікту між людьми. При виконанні складної діяльності існує об'єктивна необхід­ність в тому, щоб людина знаходилась в напруженні до такої міри, яка забез­печує необхідну активізацію її психі­ки. Якщо ця напруга оптимальна, вона забезпечує контроль над ситуацією і супроводжується позитивними емоці­ями. Якщо ж напруга надмірна, то контроль над ситуацією втрачається, що супроводжується негативними емо­ціями і сприяє виникненню внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту.

Кожний індивід має психологічні особливості. Але люди все ж змушені спілкуватися в силу дії об'єктивних законів життя, виробництва, для задоволення різного роду потреб. Навіть тоді, коли людині щось “не подобається”, коли вона “не бажає”, дана обста­вина певним чином може вплинути на виникнення, перебіг і розв'язання міжособистісних конфліктів.

Міжособистісні конфлікти про­являються, головним чином, в процесі безпосереднього спілкування особис­тості з іншими. Вони означають зіт­кнення (протиборство) особистостей внаслідок розбіжності або несуміснос­ті їх потреб, мотивів, цілей, засад, принципів, поглядів, поведінки.

Конфлікт є спробою виходу з про­тиріч, які зачіпають стійкі соціальні інтереси, позиції, зв'язки особистості. Якщо протиріччя не вдається, або не­можливо розв'язати, конфлікти загос­трюються, що може вилитись в неа­декватні вчинки або спричинити неврози в його учасників.

Міжособистісний конфлікт, як пра­вило, не виникає миттєво, йому пере­дують скриті соціально-психологічні процеси. Це є конфліктна ситуація, яка несе в собі сукупність психологіч­них і соціальних передумов, що викли­кають конфлікт.

Виникнення, перебіг і розв'язання міжособистісного конфлікту залежить не тільки внаслідок розбіжності або несумісності потреб мотивів, засад, поглядів, поведінки людей, але й від способів їх попередження: Для війсь­кових колективів, з урахуванням специфіки їх діяльності, однією із харак­терних сфер виникнення конфліктів можуть бути відносини між особистіс­тю і групою. У даному разі можна виділити такі причини виникнен­ня конфліктів:

- невірна реакція людини на вплив оточення чи навпаки;

- невірна система вимог людини до оточення, середовища або завищена її оцінка власних можливостей і прав;

- завищення оцінки можливостей людини її оточення, розбіжності цих мож­ливостей з очікуваннями оточення;

- неточне сприйняття і розуміння об­становки.

Конфлікти можуть виникнути в процесі спілкування двох осіб. Кожна, з них у спілкуванні безперервно спосте­рігає, оцінює партнера за зовнішнім виглядом (поведінкою, жестами, мовою тощо), за змістом особистості (її внутрішнім світом, ролевим уявленням тощо), за якістю діяльності (воїн-відмінник, класний спеціаліст...). Ду­же важливе місце в їх спілкуванні займають ролеві уявлення, а також взаємний вплив, вплив з боку оточен­ня. В процесі спілкування в кожного складається певна думка про другого.

Якщо в ході бесіди сторони не встановлять відносини, які забезпечують зняття виниклого між ними проти­річчя (не порушуючи ролевих уявлень, соціального статусу, найближчих і перспективних цілей тощо), то настане конфліктна ситуація, яка мо­же бути знята, розв'язана, залагод­жена, відвернена прийняттям необхід­них виховних або організаційних захо­дів. Інакше конфлікт неминучий, тоб­то конфліктна ситуація переросте в конфлікт.

Як бачимо, конфлікт є раціональ­ним, емоційним і вольовим актом, що розгортається в процесі спілкування людей. Він включає оцінку, пережи­вання, певні вольові дії або реакції.

Залежно від характеру протиріч, розбіжностей розрізняють такі рівні вольового саморегулювання конфлік­ту:

а) простий поведінковий акт;

б) складний вольовий акт;

в) особливо значимий вольовий акт.

Вольове само­регулювання в конфліктній ситуації може бути одно або двостороннім. В останньому випадку досягається більш швидке і надійне подолання конфлікту.

Аналіз життєдіяльності прикордонних підрозділів дозволяє виді­лити такі протиріччя, які часто обумовлюють виникнення кон­фліктних ситуацій:

1. Протиріччя між військовослуж­бовцями у сфері офіційних і неофіцій­них відносин.

2. Зіткнення особистих і суспіль­них інтересів, мотивів, цілей.

3. Взаємне перенесення ділових конфліктів у структуру й динаміку міжособистісних відносин або в систе­му їх ролей.

4. Протиріччя між консервативни­ми і прогресивними поглядами.

Найбільш характерними озна­ками конфліктних ситуацій у війсь­кових колективах можуть бути:

1. Факти ухилення від виконання вказівок, розпоряджень начальників.

2. Невдоволення на адресу співслужбовців взаємне або одностороннє, обра­за, завдана словом або фізично.

3. Негативні судження про життя, діяльність посадових осіб.

4. Різка зміна ставлення до служ­би, співслужбовців.

5. Замкнутість, пригніченість окре­мих військовослужбовців.

6. Факти приниження гідності лю­дини в офіційних і неофіційних обста­винах.

Конфлікти дуже різноманітні за характером. Вони різняться за:

змістом: ділові, комунікативні, мо­ральні, побутові;

масштабом: широкі й локальні;

тривалістю: короткочасні, затяжні, одиничні й регулярні;

силою впливу на конфліктуючих: сильні, слабкі;

формою прояву: внутрішні й зов­нішні, організовані й неорганізовані;

джерелом виникнення: об'єктивні й суб'єктивні, істинні й несправжні, в результаті навіювання і самонавію­вання;

наслідками: позитивні й негативні.

Динаміку розвитку і розв'язан­ня конфлікту структурно можна представити як такі взаємопов'яза­ні етапи:

1. Виникнення конфліктної ситуа­ції між взаємодіючими людьми, група­ми, колективами.

2. Подальше посилення взаємної напруги.

3. Виникнення умов, які створю­ють конфлікт.

4. Настання, вибух самого конфлік­ту.

5. Розв'язання конфлікту або ус­кладнення конфліктної ситуації.

Перехід від одного етапу до другого може бути швидкий, а може тривати довго. Це залежить від індивідуально-психологічних особливостей взаємо­діючих особистостей, значимості пе­реслідування ними цілей, конкретної ситуації.

З метою попередження можливих конфліктних явищ у військовому ко­лективі всім посадовим особам необхідно постій­но враховувати та вивчати міжособистісні відносини підлеглих. Це дасть змогу прогнозувати відносини у війсь­ковому колективі й впливати на формування згуртованості особового скла­ду підрозділу.

Виникненню конфліктів у війсь­кових колективах сприяють та­кож соціально-психологічні обста­вини:

неврівноваженість характеру окре­мих осіб, їхнє невміння володіти собою і своїми діями, роздратованість, хво­робливе сприйняття слів, зауважень тощо;

недисциплінованість і недобросо­вісність окремих військовослужбовців під час служби;

наявність окремих недоліків в ха­рактерах керівників і членів керова­них ними колективів;

зверхність окремих військовослуж­бовців, байдужість до людських праг­нень і потреб, зневага до них;

невірні уявлення окремих військо­вослужбовців про свою роль у колек­тиві.

Умовами, які певним чином впливають на виникнення міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів у підрозділах, можуть бути:

негативні традиції, що штучно збе­рігаються в підрозділах, вносяться ок­ремими військовослужбовцями і нав'яз­ливо ними культивуються;

недоліки в організації служби і по­буту військовослужбовців і членів їхніх сімей;

наявність і переважання нестатутних відносин між окремими військо­вослужбовцями по “вертикалі”, “гори­зонталі”, “діагоналі”;

недовіра начальника до підлеглих або підміна підлеглих при виконанні ними своїх обов'язків;

упереджене ставлення начальника до підлеглого й навпаки.

Таким чином, з урахуванням джерел і умов виникнення міжособистісних конфліктів у військових колективах, можна їх класифікувати за:

спрямованістю: суспільні або ідео­логічні, професійні, побутові;

мотивами: позитивно спрямовані, негативно спрямовані;

наслідками: позитивні, негатив­ні;

ролевими уявленнями конфліктую­чих: внутріннєві, міжрольові;

емоційною силою впливу на учас­ників конфлікту: сильні, слабкі;

масштабом впливу: широкі, локаль­ні;

тривалістю перебігу; короткочасні, затяжні, разові, регулярні;

формою прояву: внутрішні, зовніш­ні, організовані, неорганізовані, спон­танні, заплановані;

джерелом виникнення: об'єктивні, суб'єктивні.

Таким чином, відсутність конфліктів у підрозділі свідчить про високу згуртованість війсь­кового колективу.

Поиск по сайту: