Горизонти технічної цивілізації

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX — ПОЧАТКУ XX ст.

ПРОМИСЛОВА РЕВОЛЮЦІЯ НА ЗАХОДІ. РЕАЛІЗМ І СУБ’ЄКТИВІЗМ

Горизонти технічної цивілізації

В середині XIX ст. промислова революція поширилась на увесь Європейський континент. Про потужність індустріального піднесення свідчить стрибок у енергетиці: світове виробництво кам’яного вугілля зросло з 1850 р. по 1910 р. в 13 разів, виробництво енергії в світі зросло особливо разюче між 1870 та 1910 р. — з 1,1 млрд кВт/год. до 9,4 млрд кВт/год. Джерелом енергії на 90 відсотків було вугілля; основою енергетики XIX ст. залишалася парова машина на вугільному паливі. В кінці століття близько половини кораблів у найбільших морських державах становили ще парусні судна, але поступово флот перейшов на мазут, а в дев’яностих роках були вже й електростанції, і дизельний двигун. Паралельно із зростанням видобутку вугілля змінюється обличчя європейської металургії. Розвиток металургії безпосередньо впливав і на будівництво: дедалі ширше застосовувались металеві конструкції, особливо наочно переваги металу над традиційними матеріалами виявлялися в будівництві мостів. Заводські металеві знаряддя стають доступними селянству, вже в кінці століття в селі з’являються косарки, жатки, молотарки, а потім трактори і комбайни.

Зростання індустріальної потужності країн Заходу передусім відбилося на організації життя, на інфраструктурі й способах зв’язку господарських територій в єдине ціле. Будівництво деяких залізниць мало /382/ характер стратегічних сенсацій: такими є магістраль Схід — Захід у США, Транссибірська магістраль у Росії, магістраль Каїр — Мис Доброї Надії в Британській імперії. Але дійсно колосального значення для Європи набула мережа залізниць, які з’єднали між собою скромні містечка глибокої провінції з великими культурно-господарськими центрами. Телеграф працював і удосконалювався вже давно, а з кінця 70-х років почав поширюватися телефонний зв’язок. Одночасно розпочалася ера електричної лампочки. В останнє десятиріччя XIX ст. новий переворот у технічній культурі Європи роблять електрика, хімія й нова будівельна техніка. Геніальний Едісон у своїх майстернях, які стали потім основою знаменитої «Дженерал електрік», розробляє всю техніку електроосвітлення від патрона і запобіжника до першої електростанції постійного струму (1882 р.). На той час вже була розв’язана проблема електропередач на великі відстані. На вулицях Берліна з’являються у 80-х роках перші трамваї, а в 1897 р. Дізель реалізував свою давню ідею двигуна внутрішнього згорання. Дизельний двигун починає історію автомобіля, трактора, комбайна, а згодом і літака. Вивчення електромагнітних коливань приводить до цілком несподіваного технічного результату: 1897 р. Гульєрмо Марконі запатентував радіо (патент на аналогічний і одночасний винахід О.С. Попов узяв пізніше, 1901 р., коли Марконі вже здійснював радіопередачу через океан).

А найбільш зримим став якісний стрибок у техніці будівництва, пов’язаний з винаходом бетону, залізобетону, збірних конструкцій, цементу. Європа не мала потреби в американських хмарочосах, але масштаби і характер конструкцій у зв’язку з нечуваними запасами міцності перевищували фантазію.

У XIX ст. тільки починався той інтерес до науки, що пізніше виніс на шпальти газет повідомлення й нариси про її найбільш сенсаційні досягнення. Чи не найхарактернішим з цього погляду фактом є поява наукової фантастики, причому у вигляді не різного роду соціальних утопій, а науково-технічних прогнозів. Цей жанр відкрив Жюль Берн у шістдесяті-сімдесяті роки, і повісті про неймовірні (як правило, досить швидко здійснені) винаходи читались з таким же захопленням, як незадовго до того — повісті про мандрівки і відкриття нових земель. Історія наукових відкриттів уявлялась продовженням великих відкриттів й завоювань епохи Колумбових каравел; Ґ. Фреґе в кінці століття писав, що математик відкриває нові числа і закони так само, як географ — нові землі. Згадаємо, що і епохальний твір Ч. Дарвіна «Походження видів» (1859 р.) був нібито завершенням «Подорожі навколо світу на кораблі «Бігл».

Наші знання про Всесвіт у XIX — на початку XX ст. фактично обмежувалися Сонячною системою. Світ далеких зірок залишався поза можливостями спостереження. Розвиток техніки астрономічних досліджень дозволив описати зоряний світ приблизно тільки після 1914 року. А до того наука лише постулювала, що закони механіки Ньютона діють у всьому безмежному просторі.

Неначе колосальна біла пляма простягався в уявленні науки безконечний в ширину і в глибину простір, який треба було лише /383/ «наповнити» зірками, сузір’ями, молекулами, атомами. Залишалася загадка походження життя й походження людини, але й вона, здавалось, відступала перед теорією Дарвіна. Звичайно, всі розуміли, що так само, як про походження Сонячної системи ми можемо говорити лише гіпотезами, так і походження видів, походження Homo sapiens в тому числі, — це ще перший загальний начерк еволюції. Поки що. Але колосальний вплив Дарвіна якраз у тому й полягав, що утверджувалася ідея еволюції, розвитку, поступу. Поступу не тільки в природі, а й у людському суспільстві і в людському пізнанні.

Не тільки в науці — в усій культурі діє переконання: якщо приступити до справи без передсудів, безсторонньо, без упереджень, без заданих наперед припущень, спиратися лише на перевірені факти, то поступово вималюється правильна картина і заповняться всі білі плями. Терміни «позитивізм», «реалізм», «матеріалізм», «об’єктивізм» тощо пов’язані з конкретними філософськими течіями, школами, напрямами з їх специфічними уявленнями, термінологією, колом інтересів. Мабуть, їх усі об’єднувало одне: пануючі в XIX ст. ідейні течії були проти суб’єктивізму, проти спроб уже на початку дослідження сформулювати наперед задані загальні суб’єктивні уявлення.

Щоправда, небезпеки чатували безстороннє пізнання тоді, коли, здавалось, найґрунтовніші результати одержано на підставі мінімуму припущень. Найнебезпечнішою виявлялась ідея безконечності й неперервності. Чи атом — це шматок матерії? Якщо так, то його можна поділити хоча би навпіл, але тоді й кожну половинку так само, і так далі необмежено! Але чи розділений атом до безконечності, чи його тільки можна ділити? Що значить — розділений до безконечності, актуально безконечний?

Таємниця, що стояла за подібними питаннями, подекуди змушувала визнавати, що принаймні в деяких пунктах наш розум заходить у безвихідь. Зрештою, наука XIX ст. дуже впевнено оперувала безконечностями, а з 70-х років розвивається математична теорія множин, яка, здавалось, цілком управлялася з подібними проблемами на рівні строго логічних доказів. Так чи інакше реалізм і позитивізм у різних пропорціях могли сполучатися з дозою здорового агностицизму, з визнанням безсилля нашого розуму перед деякими великими й вічними загадками. Але скепсис не змінював головної спрямованості наукового оптимізму: чим менше попередніх припущень і передсудів, чим біліша пляма, тим краще заповнювати її рисунками, що загалом складають карту величезної неосвоєної території, яка називається Всесвіт.

Цей загальний дух прогресу, що спирається на неупереджене пізнання, знаходив вияв у всьому просторі культури.

Архітектура особливо виразно демонструє еклектизм — псевдоісторичну мішанину різних елементів, зрештою, не позбавлену сьогодні певної привабливості попри ту нещадну критику, якій її піддавали за безпринципність покоління теоретиків. Цими пишними й життєрадісними спорудами забудовано центри європейських столиць і великих міст, бо в другій половині століття повсюдно в Європі руйнують старі оборонні вали, безжально нищать старі середньовічні /384/ вулички, прокладаючи нові широкі вулиці й засаджені деревами бульвари. Нові будівельні матеріали й техніка будівництва могли вже в другій половині століття різко змінити вигляд міст, але нові елементи приховуються на перших порах за старими звичними конструкціями. Характерним прикладом може бути читальний зал Паризької бібліотеки св. Женев’єви, закінчений якраз 1850 р., і дещо пізніша будова Національної бібліотеки в Парижі (автор обох будов — Анрі Лябруст); використані тут тонкі чавунні колони заховані в цеглу й імітують корінфський стиль.

З науковими конструкціями архітектурні, мистецькі, літературні явища мають дещо спільне: демонструється відсутність апріорної, упередженої, наперед заданої позиції. В цьому розумінні і дух «позитивної науки», і літературний реалізм щось об’єднує з еклектизмом. Архітектурний еклектизм відмовляється від тієї загальної ідеї, яка визначала майбутню цілісність твору в готиці чи бароко, Він іде не від чіткого формального стилістичного задуму, а від змісту. Прикраси в якому завгодно стилі будуть залучені до конструкції потім, незалежно від характеру і задуму самої споруди.

Цією ж відсутністю сталевої настанови (чи принаймні прагненням уникнути апріорних настанов) характеризується реалістичний літературний твір. На відміну від класицизму, що спирався на архаїчні культурні зразки, від романтизму, який шукав основу для зразка в надчасовому національному дусі, реалізм ґрунтується на сьогоднішньому повсякденному житті, і в ньому якраз бачить той зразок, ту парадигму, які мають визначити стилістичні риси твору. Щонайбільше реалістичний твір може дозволити собі щось не надто висвітлювати, аби не бути непристойним, і щось трошки підкреслювати, аби не бути безідейним.

Друга половина XIX ст. породила велику літературу і велике мистецтво реалістичного напряму. Слабким місцем цих культурних творів була відсутність чіткої межі між літератур рою і публіцистикою, легкість, з якою твір мистецтва перетворювався на ілюстрації до певної ідеології. В кінці століття виявляється неспроможність цієї, так би мовити, «програми неупередженості». В мистецтві дедалі сильнішою стає тенденція не ховати свої художні настанови, а знайти і виявити нове художнє «Я», що визначило б власне бачення світу. В науці виявляється обмеженість традиційного бачення світу, його власна і своєрідна суб’єктивна упередженість. Критика Ернстом Махом наївно-об’єктивістських засад механіки була симптомом близької кризи.

Сенсаційні для природознавства відкриття, які по-новому змусили замислитися про те, що ж вносить дослідник у хід і наслідки пізнання, мали всі передумови в XIX ст., але прогриміли тільки в XX столітті. В художній же культурі і в архітектурно-будівничій справі це відбувалося, починаючи з третьої чверті XIX століття.

Художнім відкриттям суб’єктивності став насамперед французький імпресіонізм (ітгеззіоп — враження). Мистецтво миттєвості перевертало увесь естетичний світ, вносило нові чітко виражені від початку художні настанови. В цьому розумінні витончений естетизм малярства і музики мав дещо спільне з функціональною естетикою в будівничому /385/ мистецтві. Первістком нового архітектурного мислення став побудований для Лондонської всесвітньої виставки Д. Пекстоном павільйон «Кришталевий палац», в якому вперше широко застосовано збірні конструкції і скло, і все це було відкрито виявлене, а не приховане.

Нові технічні можливості здійснюються при будівництві вокзалів, універмагів, виставочних залів тощо; при будівництві великих індустріальних споруд широко використовується все нове, але там не думають про естетику. Міжнародна виставка 1889 р. відзначена побудовою Ейфелевої вежі, яка своєю естетикою відкритих сталевих конструкцій кидала виклик старому Парижу.

90-ті роки XIX — перше десятиліття XX ст. — період утвердження й розквіту нового художнього стилю з виявленою цілісною естетикою, який одержав у Франції назву «arts nouveaux» («нові мистецтва»), в Німеччині та Австрії — «Jugendstiel» («молодий стиль») або «Sezession» («відділення», «відокремлення»; так називали себе мистецькі об’єднання цього напряму), а загальноприйнятою стала назва «модерн». Естетика й філософія модерну вносила той суб’єктивний елемент до розуміння світу, який в чомусь повертав Європу від раціоналістичного реалізму до романтизму.

Поиск по сайту: