ІІ. Виникненння Польської держави

«Chronica magna seu longa polonorum seu lechitarum» або «Великопольська хроніка» - один з найбільш великих творів древнопольскої хронографії. Вона являє собою величезну хроніку-компіляцію, в якій не тільки використані праці попередніх авторів, а й доданий значний новий матеріал. Складена з безлічі матеріалів, серед яких хроніки, аннали, документальні записи, житія святих, лицарські повісті, усні перекази, Велико-польська хроніка увібрала в себе і два основоположних твори попередніх історіографів Польщі: хроніку Галла Аноніма, що викладає історію династії Болеслава Кривоустого до 1113 г., і твір Вінцентія Кадлубка, в якому історія Польщі доведена до 1202 Можливо, хроніка Галла не була серед документів, якими безпосередньо користувався творець Великопольського пам'ятника. Але вона увійшла до твір Вінцентія Кадлубка, що став головним джерелом для автора хроніки. Сам автор невідомий.

Хроніст Великої Польщі не тільки продовжив працю магістра Вінцентія з 1202 до 1273, Але і включив до нього нові відомості, почерпнуті з інших джерел. Висвітлюючи події в 13., Він використовував головним чином дані польських анналів. В основному це матеріал великопольських рочніків познаньокого і гнезненського капітулів, частково запозичені малопольські рочнікі (рочнік краківського капітулу). Досить імовірно, що хроніст звертався до недійшовшого до нас домініканського рочніка. Безсумнівні зв'язки Великопольській хроніки з хронікою так званого Дежви (14 ст.)[6].

У хроніці описуються події від розселення слов'ян на території Польщі до 1273 (розповідь обривається на повідомленні про одруження юного Пшемислава II).

Насамперед в хроніці наводиться розтлумачення назв. Оскільки поляків називають також і лехітами, слід дізнатися, чому їх називають цим ім'ям. У стародавніх книгах пишуть, що Паннонія є матір'ю і прародителькою всіх слов'янських народів, «Пан» (Pan) ж, відповідно до тлумачення греків і слов'ян, це той, хто всім володіє. І згідно з цим «Пан» по-слов'янському означає «великий пан» (maior dominus), хоча по-слов'янськи за великої відмінності у мовах можна застосувати й інше слово, наприклад «пан» (Gospodzyn), ксьондз (Xandz) таки більше, ніж Пан, ватажок (princeps) і верховний король. Всі панове називаються «Пан», вожді ж війська називаються «воєводами» (woyeuody); ці паннонци, названі так від «Пан», як кажуть, ведуть своє походження від Яна, нащадка Яфета. З них першим, як стверджують, був цей могутній Німрод, який вперше став підкорювати людей, своїх братів і підкоряти своєму пануванню.

Отже, від цих паннонців народилися три брати, сини Пана, владики паннонців, з яких перший мав ім'я Лех, другий - Рус, третій - Чех[7]. Ці троє, помноживши в роді, володіли трьома королівствами: лехітів, русів і чехів, званих також богемці, з них найвищою владою і пануванням у всій імперії завжди володіли лехіти, як це випливає з хронік і з їх території. Мови слов’янські беруть початок від одного батька Слава, звідки і слов'яни (Slavs). Вони й досі не перестають користуватися цим ім'ям, наприклад Томіслав, Станіслав, Яніслав, Венцеслав та ін Стверджують, що від цього ж Слава стався Німрод. Німрод по-слов'янському означає «Немежа» (Nemerza), що і розуміється по-слов'янськи як «не мир» (nоn pax) чи «не вимірює світу» (nоn mеnsurans pacem), від якого почалося серед людей рабство, в той час як перш у всіх була непорушна свобода. Спершу він нерозважливо намагався підпорядкувати своїй владі своїх братів; зухвалість його нерозсудливості накликала закон рабства не тільки на його братів з роду слов'ян, але також і на весь світ.

Виходячи з вищесказаного, можна назвати чотири держави слов'ян, а саме паннонцев, лехітов, росіян і чехів чи богемців.

Поиск по сайту: