М. Львів-58, а/с 8555

О. Франц Шмідбергер

ГОДИННИКОВІ БОМБИ

ІІ ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ

Вірні Богу, скалі Петровій, св. Традиції

греко-католицької Церкви та Україні"

Друкується за виданням:

ks. Franz Schmidberger

“Bomby regarove Soboru Watykanskiego ІІ”

Wydawnictwo Pallotinum

Poznan - Warzawa 1980

Переклад з польської.

Київ, 1991 р.

(Скорочено)

Якщо Ви бажаєте поділитись враженнями від книжки, то просимо надсилати листи за адресою:

м. Львів-58, а/с 8555

о. Франц Шмідбергер Тема лекції: “ГОДИННИКОВІ БОМБИ II ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ”

Коли говоримо про цю тему, треба повернутися трохи назад і проаналізувати період II Світової війни не тільки з огляду на нападників, але й на Європу, на стан Церкви.

Живемо тепер після понтифікату Папи Пія XII і робимо велике зусилля, щоб відновити Церкву після кризи яку принесла II Світова війна, щоб наново приступити до відбудови і поширити місійну діяльність. Церква переживає застій. Покликання не збільшуються, а навпаки, зменшують. Багато священиків, навіть єпископів, прагнуть утвердити своє "я". Бачачи себе в центрі одурманення прогресом світу, котрий вірить в спасіння через матеріальне багатство, духовним людям не залишається іншого виходу, як влаштуватися якось в тому модерному світі. Та, це була історична помилка.

Позитивний розв'язок мав полягати у тому, щоб в цій ситуації навернутися до святості, наповняти новим життям організації, установи, закладені Христом та Його послідовниками — це подружжя і родина, школи, монаші згромадження, семінарії, а передусім саме священство. Потрібно було зміцнити апостольство в Церкві з’ясувати, як сучасні християнські осередки можна використати для проповідування християнської віри. Але вибрано цілком інший шлях. Через надмірну самокритику, через питання про власне коріння, почало губитися усвідомлення особистої місії. Зачинателем цього стає Гомс Бальтазар, котрий вже на поч. 50-х років домагався знищення бастіону. Він мав на увазі католицькі інституції зокрема, і католицьку догматику в цілому. Сучасна екзегеза також спричинилася до того, щоб похитнути віру в Церкві. Вона була запроваджена протестанським раціоналістом Бульманом і розповсюджена в духовних семінаріях серед професорату й священства. Карл Рахнер розпочав свою справу знищення Церкви, сповіщаючи про "анонімного Христа". Він стверджував, що кожен є Христом, незалежно від того, чи він це усвідомлює, чи ні. Мова йшла про реформу Церкви, але вона не зачепила мислення і сердець віруючих, тобто внутрішнього навернення і віднайдення ідеалу розп'ятого і воскреслого Ісуса. Це була реформа структур, інституцій, котрі Господь залишив Своїй Церкві.

Папа Іван XXIII кинув таке гасло: "Aggiornamento", тобто пристосування до змін середовища.

Доносо Кортес, великий іспанський філософ 20 століття, ствердив, що сьогодення обтяжене двома блудами: перший стосується Бога, другий — людини. Перший акцентує на сумнівній присутності Бога в цьому світі. Він замінює християнський, біблійний образ Бога на такого Бога, який не переймається проблемами людства, залишаючи світ розвиватися самостійно. В результаті цього ставиться під сумнів абсолютність, суверенність і неповторність Бога: тому що Його присутність в світі і Його панування над світом випливають з Його Божої істоти. З цього виникає наступний обман. Якщо Бог є тільки абстракнною ідеєю, що не втручається в життя людини й людства, тоді Бог не міг стати чоловіком, відтак не було б Церкви, Жертви, Найсвятіших Тайн і Христового вчення — все це тільки культурні надбання.

Другий блуд, на думку Доноса Кортеса, стосується людини. "Людина, — говорить він, — не є обтяжена первородним гріхом, вона народилася чистою і тому не потребує спасіння, а тільки виховання і розвитку закладених в ній добрих рис".

Це приводить до забуття про Хрест Христовий, а св. Жертва Літургії, як його продовження, не сприймається як покута. Людина не потребує покути, самозречення, умертвлення чи самопосвяти. Кожна людина за своєю природою є доброю, приємною, податливою і ввічливою. Тому Руссо, називаючи цивілізацію і культуру чинниками, що псують людину, кидає гасло: "Назад до природи".

Ця думка мала широкий резонанс у філософії, а передусім у сучасній теології. У сфері виховання це спричинило занепад поняття про авторитет, боротьбу з поганими нахилами, гріхом і злом, кари і спасіння. Це веде до безмежної, беззастережної віри в поступ, що передбачає універсальну можливість порозуміння і єдності між людьми. З цього випливає, що рай на землі може існувати, отже людина має присвятити цій ілюзії всі свої сили.

За таких обставин відбувся II Ватиканський Собор, котрий став найбільшим нещастям цього століття. Він, фактично, санкціонував всі ці прояви модернізму, лібералізму, вільної моралі, тобто "приписав", включив до внутрішнього життя Церкви.

Коли придивитися ближче до цієї події, неможливо стриматися, щоб не оскаржити Собор в трьох великих гріхах.

Перший гріх — це відкинення однозначного тракту­вання правди і осудження помилки — тобто зорганізування чистого пастирського собору.

Другий гріх — головний, стосується прийняття двозначних положень, котрі допускають різні тлумачення. Інтерпретатори цього Собору, склавши присягу так званій "Феніш Аліан", про яку можна прочитати в усім відомій книжці П. Ральфа Вільтгена (Рейн впадає до Тибру), свідомо впровадили до Собору двозначні формулювання і поняття, щоб згодом, після закінчення Собору, виводити з них однозначні твердження задля власної користі.

Третій гріх — смертельний, полягає у тому, що до соборних документів включено вислови, котрі підштов­хують до єресі. Передусім це таких п'ять Соборних доку­ментів:

1. Декрет про екуменізм "Unitatis redintegratio"

2. Догматична Конституція про Церкву "Lumen gentium", де значна частина тексту викликає великі сумніви.

3. Декларація про стосунки Церкви з нехристиянськими ми релігіями "Nostra aetate"

4. Декларація про релігійну свободу "Dignitatis humae"

5. Душпастирська Конституція при Церкву в сучасному світі "Gaumdium et spes"

Проаналізуймо ці документи:

Поиск по сайту: