Догматична Конституція Церкви

Тепер перейдемо до документа "Lumen gentium", тобто до так званої догматичної Конституції Церкви. У 8 пункті говориться, що Церква Христова встановлена і зорганізова­на в цьому світі як спільнота, яка перебуває в Католицькій Церкві. Це коротке слово "перебуває" — без сумніву, є одним з найнебезпечніших формулювань всього Собору. Вислів цей дуже близький до суті. Це формулювання вказує нате, що Церква Бога може бути ідеологічно відділена від Церкви Католицької. Що існують дві різні одиниці — Церква Христова і Церква Католицька, котрі випадково співпадають. Церква Христова реалізується в Церкві Католицькій, перебуває в ній, знаходить свою форму вираження.

Реформатори впровадили слово "перебуває" в соборні тексти, позаяк в перших проектах стверджувалося про абсолютну ідентичність "est Ecclesia catholica", натомість наприкінці Собору було перекручено з особистою користю.

Церква, отже, у своєму поступі може виступати в інших релігійних спільнотах, або принаймні може ділити свою істоту з іншими релігійними спільнотами. Це ж остаточно наштовхує на висновок, що релігії різняться між собою тільки кількісно; всі вони більш-менш є об'явами Бога і дорогами до спасіння.

Це дієслово "перебувати" фігурує в новому канонічному праві кан. 204, пар.2, де говориться, що Церква Божа перебуває в Католицькій Церкві. Цей малий приклад ілюструє, як найновіше Канонічне право 1983 р. намагається застосувати постанову Собору.

Молодий теолог Й. Роткранз у книзі під назвою "Кардинальні помилки Ганса Урса фон Бальтазара" подає ґрунтовний аналіз різних справ недавно померлих єзуїтів і присвячує дієслову "перебуває" значну частину книги. Згідно з його спостереженнями більшість сучасних теологів, починаючи від Карла Рахнера до Й. Рацінгера, розуміють це формулювання як "має" свою конкретну екзистенціальну форму вираження. Словом, Церква Божа може виявлятися через інші релігійні спільноти, і таким чином заперечується абсолютизм Церкви, абсолютність Ісуса Христа, Бога, а це вже порушення і Заповіді Божої.

В 2 посланні св. Павла до Солунян (Co. 2, 10-11) читаємо:

"Позаяк вони не прийняли любові правди, щоб їм спастися. І тому Бог посилає їм силу, яка зводить їх вірити неправді, щоб засуджені були всі ті, які не увірували в правду, а милуються з несправедливості".

Тут мова йде про теперішній суд Бога над світом. Це засліплення провідників Церкви, а також мужів стану, закам'янілість їхніх сердець і, як результат, відступлення народів від Бога. “ Не прийняли вони правди любові,” — говорить Апостол; а правда завжди є одна, абсолютна, вона понад часом, понад модою і проблемами сьогодення Вона є покликом окремих, що приймають її з усіма наслідками і втілюють. Сповідувати її абсолютність, виголошувати її права — це перший обов'язок католиків і християн. Хто цього обов'язку не виконує, той заперечує втілену правду, якою є Господь наш Іcyс Христос. Він стає схожим на Пилата, який, поставивши Христа і Варраву на одному рівні, дав лицям вибирати.

3. Декларація про стосунки Церкви з нехристиян­ськими релігіями

Третім документом Собору, який діє як годинникова бомба, є Декларація про стосунки Церкви з нехристиянськими релігіями "Nostra aetate" Без сумніву, ці системи охоплюють цілий ряд природних прав, філософії, життєвої мудрості; зберегли вони також тут і всюди елемент з Божого об'явлення, котре Бог довірив Адамові та Єні в день сотворення. Прийняли вони також елементи об'явленої релігії, як ось іслам прийняв віру в єдиного Boгa. Але при такому вимушеному різноманітному розважанні треба сказати, що релігії радше утримують людей перед правдою, перед розп'ятим і воскреслим Христом, аніж до них ведуть. Це не шлях до спасіння путі, а система опору Духові Святому. Вони не звільняють людину, але тримають її в кайданах омани, в темноті невірства, а часто в пристрастях і аморальності, Приміром, у стократ важче, практично неможливо навернути до Церкви магометанина, ніж поганина з Африки.

В "Nostra aetate" передусім звертається увага на чотири найбільша поширені релігії, а саме: індуїзм, буддизм, іслам, іудаїзм.

Стосовно індуїзмі сказано: "Люди досліджують і виражають божественну таємницю через безмірне різноманіття міфів і проникливу філософську концепцію, вони шукають визволення від мук нашої екзистенції або в різних формах аскетичного життя, або в глибшій медитації, або в милуючім і довірливім прибіжищі до Бога."

Досить бодай раз поїхати до Індії, щоб виявити оманливість цієї декларації. Під час однієї з подорожей до Індії я розмовляв в Бомбеї з о. Маквіо, котрий вже 60 років був там місіонерем. Він сказав: "В індуїзмі нема милосердя і співчуття" Серед індусів чимало заможних, що могли б дати "щось" ближнім, які потерпають у бідності. Ця відсутність любові до ближнього с коренем самого індуїзму, котрий навчає, що душа, залишивши тіло, може оселитися в інше. Саме перевтілення це інша форма життя, приміром, и постаті щура або миші. Це перенесення душі триває так довго, поки вона перестане нести свій тягар провин і може спочити спокійно. Якщо ж тепер допомогти бідному, то це перешкоджатиме в удосконаленні його карми і продов­житься таким чином подорож його душі. Тому індуси не чинять діл милосердя. Найбільш вражаючим в Індії є не споглядання страшних злиднів, бруду і нужди, а те, що самі індуси незворушно, без найменшого зацікавлення чи то співчуття проходять повз і, очевидно, вважають нормальним те, що люди живуть на вулицях і на вулицях вмирають.

Попри те віддають шану корові, символу плідності. Убити корову — святотатство.

Документи ж Собору твердять, що індуси з любов'ю і довірою прибігають до Бога. До якого Бога? Чи отці Собору не знають, що індуїзм це що завгодно, тільки не віра в одного Бога? А сповнені ненависті обличчя виражають навіть зовсім інше, ніж довіру і любов?

Буддизм в різних своїх формах визнає основну недостатність цього змінного світу і показує дорогу, якою люди духом побожні можуть або осягнути духовні визволення, або дійти власними силами чи з допомогою до найвищого освячення.

Саме це закидаємо буддизмові, що вірить в само спасіння і тим самим радикально протистоїть християнству. Ми католики, визнаємо абсолютну потребу в Спасителі: говоримо про вільний дар ласки зовсім по-іншому ніж про буддизм. Його основною ціллю є осягнення нервани, стану нічевості, в той час, як християнство ставить собі за ціль дійти до найвищої чесноти, до любові, від любові власної до Пресвятої Тройці. Таким чином це два відмінні світи, які протирічать один одному.

Найстрашніше в індуїзмі і буддизмі це відсутність різниці між Сотворителем і створінням, між Богом і світом.

Бог - це природа, природа — Богом, так навчають пантеїстичні релігії. Вони не відмежовуються від християнства, тільки пробують його відтворити у своєму монізмі, як вираз одної релігійності.

В Японії, наприклад, існує більше членів окремих релігій, аніж населення цілої країни, тому що багато людей одночасно належать до кількох релігій.

Що ж дивного, незадовго екуменічні теологи виявлять певну спорідненість з тими релігіями.

Не можна заперечити, що через ілюзорне утвердження двозначності й хибні рішення Собору здобуто в Європі право існування для азіатських релігій. Азіатські ідеології щораз більше просочуються до Європи, до давнього християнського заходу, і реінкарнація (перевтілення), і сатанинський рух "New Age" ширяться, як пожежа. Цей останній проникає у всі інституції, як державні, так і суспільні, маючи своїх агентів, які засідають в ONZ. Снуються над землею, звіщаючи смерть християнству і пришестя нехристиянської ери. Безперечно, що за такий розвиток ситуації не можна звинуватити тільки Собор, але це частково його вина. Останніми роками до Індії виїхало багато молодих людей, щоб прилучитися до гуру або до Америки, щоб віддавати честь бхагавонові, щоб через нього позбавити особистості, поневолити і перекривити. Тим часом ми не повинні на них злословити тому, що II Ватиканський Собор вчить, що Католицька Церква не має закидів всьому, що в тих релігіях є правдиве і святе.

Що говорить Собор про іслам? Церква ставиться з пова­гою також до магометан, які віддають честь одному Богові, живому і самоіснуючому, милосердному і всемогучому Сотворителю Неба і землі, котрий промовив до людей.

Таке визнання релігії, котрій наші отці неодноразово протистояли в найбільших битвах, наражаючись насмерть, тому що вона поставила собі за ціль підпорядкувати землю вогнем і мечем півмісяця. Німецькі єпископи зробили відповідний висновок з тих слів Собору: закликали священиків відступити Церковні споруди для поширення культу ісламу. Сам Рим щороку посилає до мусульманів побажання щастя, благословення і спасіння Божого з нагоди початку їхнього посту: (рамадан).

В Римі сам бурмістр подарував мусульманам 30000 м. кв. землі для заснування ісламського центру, передусім на побудову найбільшої мечеті за межами арабського світу.

Вдамося до подальшого огляду ісламу згідно з документами Собору.

Навіть скритим Його постановам цілим серцем стара­ються підпорядкуватися так, як Авраам Богові, до котрого віра ісламу охоче нав'язує. Ісусові, Котрого не визнають справді за Бога, віддають честь, як пророкові і почитають дівицтво Його Матері Марії, не раз побожно її взиваючи. Чекають Судного дня, коли Бог посправедливості буде судити всіх людей. Через це цінують життя моральне і віддають Богові шану через молитву, милостиню і піст.

Очевидно, в цьому тексті нічого не сказано про боротьбу півмісяця проти Пресвятої Тройці, проти божественності Христа: не згадується про заклики Корану знищити християн, оминається також багатоженство, або цілком тілесне поняття спасіння: людина є тим щасливіша в небі, чим більше має жінок.

Що не вдалося ісламові зробити в XVI і XVII ст. за допомогою зброї, те сьогодні в післясоборній ері він осягає без особливих зусиль. Іслам заполонив Європу. Францію займають араби, Німеччину — турки, Англію і Скандинавію — пакистанці. В Англії, наприклад, що два місяці відкривають мечеть.

Якщо ж справді маємо ставитися з повагою до мусуль­манів та їхньої віри, тоді не зрозуміло, чому наші попе­редники 7 жовтня 1571р. під Лепанто перегородили дорогу турецькому флоту і почали криваву боротьбу; або чому 12 вересня 1683р. в Кахленберзі біля Відня розігралася не набагато менша битва, а Папа Інокентій XI сам зібрав всі зусилля, щоб згромадити християнську армію таким чином перешкодити небезпеці. Наші предки видно були нерозумними. Треба було їм трактувати іслам "тільки з пошаною", зрозуміти, що той "віддає честь одному Богу", "живому і самоіснуючому", "милосердному і всемогут­ньому", і це сприяло б екуменізмові.

Що говорить Собор про іудаїзм? Для німців це, без сумніву, делікатна тема. Тому обмежуся тільки теологічним оглядом.

Увесь Старий Завіт — це настанови Бога до приготування приходу Месії. Вибрав Бог народ серед народів, і дав йому своє об'явлення, своє право і обітницю, що з цього народу вийде очікуваний Спаситель. Коли ж цей Спаситель прийшов, Його обраний народ не прийняв: "Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли" (Йо. 1,11).

Під час смерті Христа на Хресті роздерлася завіса святині, повалився Старий Завіт, з пробитого боку Спасителя народилися всі народи, культури, раси і різні суспільства. Але жиди наших часів не тільки не є нашими старшими братами у вірі, як ствердив Папа під час свого візиту до синагоги в Римі 1986р., вони радше співвинні у розп'ятті Бога доти, поки не визнають Божество Христа і Хрест. Але II Ватиканський Собор стверджує, що за події, пов'язані з терпіннями Христа, не можуть бути звинувачені всі без винятку: ані жиди, що тоді жили, ані ті, що живуть сьогодні.

Та чи відповідає це науці першого Папи, св. Петра, котрий волав до усіх жидів без винятку: "Творця життя вбили" (Ді. З, 15) Віруючі жиди Старого Завіту Авраам, Ісаак, Яків — вони наші старші брати у вірі, а ми, християни, їх духовні сини, тому що віримо в Месію, котрий зійшов на землю і живе у Своїй Церкві серед нас, в прихід Якого вірили Авраам, Ісаак, Яків і котрого з тугою чекали.

Зі смутком дивимося на Папу, який входить до жидівської синагоги. Із сумом дивимося на Папу, що скликає до Асижа різні релігійні спільноти на спільну молитву за мир. До якого Бога зводиться ця молитва? До богів індуїзму і буддизму, які утотожнюються з самими створінями? Чи у Аллаха, який є яскравим запереченням живої Тройці? Наш Бог — це розп'ятий і воскреслий Ісус, Бог в Пресвятій Тройці. Не маємо нікого іншого. Папа повинен погодити раз і назавжди таке: чи надає він молитвам інших релігій позитивної вартості? Або що одне й теж, чи існує інший Богочоловік Ісус Христос і заснована ним Церква? Пам'ятаймо, що в цьому випадку не дозволимо собі оцінювати молитву поодинокої душі, спасенна сила якої є відома тільки Богові, але оцінім молитву інших релігій як таких.

Не зрозуміло, про який мир хочемо молитися разом з іншими релігіями, знаючи, що справжній мир якого, власне, світ й не дає, дав Ісус Своїм учням. Цей мир полягає у виєднанні ласки для душі, відпущенні первородного гріха усього людства і гріхів особистих. З цього випливає мир суспільний, мир політичний, мир між народами.

Там, де царює Господь наш Ісус Христос, де керує, де готує гідно душі до Неба, де родини, школи, лікарні, місця праці, суди, парламенти запросили Його і прийняли як приятеля і господаря, там панує мир Христовий в державі Христа. Марна справа шукати деінде миру. Тому сьогодні є такими важливими, можливо більше, ніж будь-коли, слова пророка Єремії: "Мир, мир", а тим часом нема миру" (Єр. 6, 14).

Наскільки сильним є згубний дух скинення з престола Господа нашого Ісуса Христа, як заполонив він думки і серця вірних. В Шрі-Ланці говорили мені мої приятелі, що місцевий священик в неділю перед моїм приїздом тлумачив цілій парафії, яка налічувала 600-700 чоловік, що в майбутньому будемо змушені віддавати честь божкам давніх часів як богам, бо скоро буде існувати вже тільки одна єдина світова релігія, і ті що в минулому проливали кров за віру, були, вочевидь, несповна розуму.

Поиск по сайту: