Державотворчі процеси Запорізького козацтва. Конституція П.Орлика

Запорізька козацька республіка. Запорізька Січ була продовжувачем державотворчої традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-Волинського та Київського князівств. Безперечно, Запорізька Січ не була державою в повному розумінні цього слова, але мала стільки виражених ознак державності, що її цілком справедливо називають козацькою республікою.

Виникнення Запорозької Січі – громадсько-політичної та військової організації українського козацтва, яка склалася в пониззі Дніпра наприкінці ХV – поч. ХVІ ст., пов’язане, з одного боку, посиленням гніту польських і литовських феодалів, які, колонізуючи землі Київщини, Переяславщини, Канівщини, підкоряли собі місцеве населення, яке, рятуючись від поневолення, втікало вниз по Дніпру; а з другого – у зв’язку з потребою Подніпров’я та всієї України боронитися від набігів з Криму татарських орд. Це змушувало козаків (вільних людей) об’єднуватися, створювати укріплення – городки, засіки („січі”) і зі зброєю в руках захищати свою свободу, відбивати навали татарських набігів. З часом розрізнені січі об’єдналися в єдину військово-політичну організацію, що одержала назву Запорізька Січ.

Вищим, так би мовити, законодавчим органом влади Запорозької Січі була загальна рада (коло), брати в якій мали право всі без винятку козаки. На ній вирішували всі найважливіші питання Січі: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питань війни та миру, ведення переговорів з іншими країнами, розподіл земельних угідь тощо. Нерідко козацька рада виступала як вища судова інстанція. За традицією козацькі ради, як правило, збиралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини.

Вища виконавча влада на Січі належала Кошу в особі кошового отамана. Обраний загальною військовою радою Кіш, керуючись її рішенням, втілював в життя основні напрями політики Запорізької Січі в межах її „вольностей”.

Республіканська форма правління, участь широких кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських і суспільних питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм. У інших суспільних формах і при тій історичній ситуації (оточення ворогами) Січ вижити не змогла б. Життєдіяльність її забезпе-чувалась відносною внутрішньою стабільністю та громадською злагодою.

Нове державне утворення, створене вперше у вітчизняній історії простим народом, докорінно відрізнялося від більшості тогочасних держав. У Запорізькій Січі не було ані феодальної власності на землю, ані кріпацтва, ані поділу людей на стани. Замість феодального примусу, що панував на волості, на Січі, за ініціативою самих козаків, утвердився принцип використання найманої праці, що безпосередньо сприяло розвитку більш прогресивних буржуазних відносин. Було започатковано той державний організм, який згодом знайшов свій подальший розвиток і найбільш повне державне виявлення в наступну історичну добу – період Хмельниччини.

Рада також прийняла своєрідні статті — "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького", згодом названі "Конституцією Орлика", які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ, що складався з преамбули й 16 параграфів, ніколи не був утілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі демократичних конституцій, став свідченням існування передової української суспільно-політичної думки: 1) Україна обох боків Дніпра (по р. Случ) мала бути вільною від чужого панування; 2) гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників, які обиралися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького; 3) виборність усіх посадових осіб з наступним затвердженням їх гетьманом; 4) недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; 5) строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана; 6) ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; 7) православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви за формального підпорядкування константинопольському патріархові тощо.

Поиск по сайту: