Політичні ідеї Київської Русі

Центральне місце в суспільно-політичній думці Київської Русі належить проблемі князя та князівської влади. Як і багато інших державних інститутів ранньок-ласового суспільства, князівська влада формувалася з органів військової демократії. У процесі еволюції військово-політичних союзів VI—IX ст. складалися умови для перетворення племінних вождів на носіїв державно-політичної влади, формувалися відповідні функціональні обов'язки. Серед них важливе значення мали військове керівництво, організація збройних походів проти ворогів.

У системі політичної влади князя вагома роль належала судовій діяльності, основне вістря якої було спрямоване на придушення класового невдоволення, а також на регуляцію правових відносин між громадянами. За свідченням тогочасних документів, найвищою судовою інстанцією в країні був князь.

У системі політичних поглядів руської феодальної держави, формуванні владних відносин важливе місце належало представницьким установам, що мали глибокі демократичні традиції. У Київській Русі, як і в багатьох інших феодальних державах, існували відповідні структури: князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори тощо. Серед них найвпливовішою можна вважати князівську раду, становлення якої було результатом компромісу міцної державної структури з відживаючими, ще з періоду воєнної демократії, установами.

Структурою, що справляла помітний вплив на функціонування князівської влади, відносини між князем і «людьми», широкими масами селян і міським населенням, було віче. Воно прийшло із сивої давнини родоплемінного суспільства.

Здійснюючи своє особисте право, народ, що сходився на віче, брав безпосередню участь в обговоренні й розв'язанні важливих для держави питань. Кожен учасник віча нічим не був обмежений у своїх міркуваннях і висловлюваннях. Без народного бажання віче ніколи не могло відбутися, коли б навіть скликав його князь. Компетенція віча надзвичайно широка: цей верховний орган влади міст і земель вирішував питання війни та миру, фінансів, обговорював закони, мав право «закликати князів, ставити їх на володіння, виганяти тих, які не влаштовували громаду. Звичайно, всі ці ситуації регулювалися не лише бажанням народного зібрання, а й правилами, законами, що діяли як у містах, так і в сільській місцевості, відкриваючи широкі можливості самоврядуванню. В старих городах— зазначає літописець — були старі перекази й звички, які обмежували владу князя. Тогочасні жителі вважали «владу князя нижчою своєї вічової влади».

Отже, незважаючи на авторитет і громадську вагу князя, існування віча в добу Київської Русі обмежувало князівську владу, робило її інституцією, покликаною оберігати інтереси суспільства.

У системі регуляції політичних відносин руської феодальної держави важливе місце належало церкві. Церква й держава — дві могутні організації, що мали спільні економічні та політичні інтереси, й це робило їх союзниками.

В умовах існування могутньої ранньофеодальної держави — Київської Русі, яка займала гідне місце серед цивілізованих європейських народів, політичні ідеї виступали могутнім чинником державотворення, регуляції суспільно-політичних відносин.

Поиск по сайту: