Касетний скандал» і його політичні наслідки

Восени 2000 р. в Україні відбулися події, які змінили розстановку партійно-політичних сил, ознаменувавши початок нового етапу гострої політичної боротьби, в яку, крім політиків, почало втягуватися все більше і більше пересічних громадян.

Усе почалося із зникнення 16 вересня популярного опозиційного журна­ліста, засновника Інтернет-видання «Українська правда» (тоді це була новинка в інформаційному полі) Георгія Гонгадзе. 2 листопада в лісі непо­далік села Тараща Київської області було знайдено тіло без голови, яке, за припущенням, належало Г. Гонгадзе.

28 листопада лідер СПУ О. Мороз у своєму виступі у Верховній Раді на­звав Президента JI. Кучму замовником убивства, міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка - виконавцем злочинного наказу. В кулуарах Верховної Ради О. Мороз ознайомив журналістів з фрагментами аудіозаписів розмов у пре­зидентському кабінеті, які зробив офіцер охорони (пізніше дізналися, що це майор М. Мельниченко). Ці фрагменти, на думку О. Мороза, свідчили про причетність до зникнення журналіста найвищих посадових осіб держави.

12 грудня 2000 р. у Верховній Раді було продемонстровано першу части­ну відеозапису свідчень М. Мельниченка, де він особисто повідомив, що протягом року записував розмови у кабінеті Л. Кучми. Після другої демон­страції аудіозаписів 14 грудня парламент відправив у відставку міністра Ю. Кравченка.

«Касетний скандал» викликав акцію «Україна без Кучми», до якої долу­чилися 14 партій та 7 громадських об'єднань. На майдані Незалежності було встановлено наметове містечко «Зона, вільна від Кучми». Координато­рами акції стали В. Чемерис і Ю. Луценко. Після новорічних свят акція про­довжилася. У лютому 2001 р. опозиціонери створили Фронт національного порятунку, який проголосив своєю метою усунення Л. Кучми від влади і перехід до парламентської республіки.

Лідером Фронту стала Юлія Тимошенко - молодий політик, яка ще недавно була віце-прем'єром, контролювала питання функціонування паливно-енергетичного комплексу і була звільнена з посади Л. Кучмою. Серед її прихильників поширювалася думка, що Ю. Тимошенко усунули за спроби навести порядок у нафто-газовому і вугільному господарстві, яке контролювали близькі до президента фінансово-промислові групи. Проти неї прокуратура висунула серйозні звинувачення. 13 лютого Ю. Тимошенко була заарештована. У відповідь 25 лютого 2001 р. на Хрещатику на очах учасників п'ятитисячного мітингу опозиція організувала «народний трибу­нал» над Л. Кучмою.

Після цього влада пішла в контрнаступ. 1 березня міліція із застосуванням сили демонтувала наметове містечко в центрі Києва. 9 березня відбулися жорстокі сутички міліції з демонстрантами біля пам'ятника Т. Шевченку у Києві. Потім події перекинулися до будівлі президентської адміністрації, під стінами якої відбулася бійка з міліцією. Демонстрантів розігнали, було проведено численні арешти.

Хоча акція «Україна без Кучми» зазнала поразки, криза не припинилася. Президент Л. Кучма та його оточення своєю невиваженою політикою про­вокували її продовження. 26 квітня 2001 р. парламент голосами пропрези- дентських фракцій, підтриманих комуністами, відправив у відставку уряд В. Ющенка. Прем'єр-міністром став близький до президентського оточення А. Кінах. Тим самим влада створила політичну фігуру, яка була здатна об'єднати опозицію. Адже у частини населення за В. Ющенком закріпилася репутація реформатора, якого відсторонили від влади великі капіталісти - прихильники Л. Кучми (олігархи) і комуністи. Він запам'ятався українцям як політик, за участі якого вводилася гривня - один з важливих символів державності. За В. Ющенком не було великих статків, він не був пов'язаний з олігархічними кланами і, що особливо важливо, у масовій свідомості сприймався як людина високоморальна. Така оцінка щодо українських по­літиків була, скоріше, виключенням, ніж правилом.

Іншою центральною фігурою опозиції, обриси якої викристалізовували­ся під час акції «Україна без Кучми», була Ю. Тимошенко.

Поиск по сайту: