Президентські вибори 2004 р. Конституційна реформа

Тим часом в країні почалася підготовка до президентської виборчої кампанії 2004 року. Опозиція не висунула єдиного кандидата: компартія була представлена П. Симоненком, соціалісти - О. Морозом. Але шансів на перемогу у них було мало. Головним претендентом від опозиції розглядався В. Ющенко. Його підтримував блок «Сила народу», який складався з пар­тій, що загартувалися в політичній боротьбі 2000-2003 років. У нього був найбільший серед усіх опозиційних кандидатів рейтинг.

Що ж до провладного кандидата, то ним довгий час вважався Л. Кучма. Правда, Конституція України передбачала лише два президентських термі­ни, останній з яких закінчувався 2004 р. Але Конституційний Суд знайшов «підстави», щоб дозволити балотуватися йому і в 2004 р. Проте рейтинг Л. Кучми впав до критичного мінімуму, і йому нічого не залишалося, як від­мовитися від спроб укотре обійняти президентську посаду.

18 лютого 2004 р. представники парламентської більшості підписали угоду про створення коаліції для проведення конституційної реформи і ви­сунення єдиного кандидата на майбутніх президентських виборах. Ним став Прем'єр-міністр В. Янукович. Л. Кучма не поспішав у «політичне не­буття»: готувався новий варіант реформи, в результаті якої повноваження Прем'єр-міністра, на посаду якого (на думку представників опозиції) наці­лювався Президент, значно розширювалися.

Загальна кількість зареєстрованих кандидатів на посаду Президента ста­новила 23, переважна більшість з яких були «технічними», головне завдання яких полягало у дискредитації і зниженні рейтингу реальних претендентів.

Президент Л. Кучма на початку виборчої кампанії пророкував, що наступні вибори будуть «найбруднішими» за весь період незалежності. Це висловлювання Президента, від якого чекали гарантій законності, не додало авторитету владі й стало додатковим стимулом для мобілізації опозиції. її представники підозрювали, що весь «бруд» буде вилитий на противників провладного кандидата, і всі перипетії виборчого марафону розглядалися під цим кутом зору.

Кампанія головного кандидата від опозиції В. Ющенка супроводжува­лася багатьма загадковими епізодами, які зривали або істотно змінювали плани її організаторів. Найсуттєвішим з цих епізодів було отруєння В. Ющенка сильнодіючою речовиною - діоксином, після якого кандидат два тижні лікувався за кордоном.

Перший тур президентських виборів відбувся 31 жовтня. Опитування авторитетних соціологічних служб, які проводилися біля виборчих дільниць («екзитпол»), показали істотну перевагу В. Ющенка, але офіційні результати, оприлюднені в останній відведений для цього законом термін - 10 листопада, дали майже рівні показники: за В. Ющенка - 39,87 %, за В. Януковича - 39,32 %. Соціаліст О. Мороз набрав 5,81 %, за комуніста П. Симоненка проголосувало менше 5 % виборців. Опозиція негайно оголосила про фальсифікацію владою результатів волевиявлення народу і почала готуватися до протестних акцій.

У період між двома турами напруга в суспільстві досягла максимуму: штаби обох кандидатів переконували виборців, що у разі перемоги їх проти­вника неминуча національна катастрофа. Більше можливостей спілкуватися з виборцями залишалося у «біло-блакитних», менше - у «помаранчевих» (так називали прихильників В. Януковича і В. Ющенка за кольором їх пар­тійних символів).

21 листопада 2004 р. відбувся другий тур президентських виборів. За да­ними консорціуму соціологічних служб «Національний екзитпол» за В. Ющенка проголосувало 52,9 % виборців, за В. Януковича - 44,2 %. Але всі чекали на повідомлення Центральної виборчої комісії (ЦБК). Але виявилося, що сервер, який повинен був подавати інформацію в автоматичному режимі, вийшов з ладу.

О другій годині ночі 22 листопада В. Ющенко зустрівся в приміщені ЦВК з її головою С. Ківаловим, після чого у виступі по ТВ кандидат оголосив, що вибори фальсифікуються, і закликав громадян до протестів. Уранці 22 лис­топада В. Ющенко заявив про свою перемогу і про масові фальсифікації, які оцінив як державний переворот. Після цього майдан Незалежності почали заповнювати маси протестантів. Через деякий час були поставлені намети, стало зрозуміло, що протестна акція буде довготривалою.

24 листопада голова ЦВК оголосив офіційні результати виборів: за В. Януковича проголосувало 49,46 %, за В. Ющенка - 46, 61 %. Президентом було оголошено В. Януковича.

Результати виборів не визнали США і Канада, а за ними - провідні євро­пейські держави. Політичне напруження в країні наростало. Майдан Неза­лежності був заповнений мітингувальниками, свої «майдани» почали з'являтися у багатьох містах України. В Києві було заблоковано головні державні установи - Будинок Уряду, президентську адміністрацію, а потім і парламент. З іншого боку, йшла інтенсивна мобілізація прихильників В. Януковича. Стало очевидно: або буде застосована сила, яка супроводжуватиметься крово­пролиттям, або сторони спробують урегу­лювати конфлікт за столом переговорів. Вистачило виваженості й мудрості по­чати переговорний процес (круглий стіл), у якому, крім сторін конфлікту, брали участь міжнародні посередники. В Украї­ні й за кордоном почали говорити про «помаранчеву революцію».

Одночасно у процес вирішення кон­флікту включився парламент і Верхо­вний Суд України. 1 грудня Верховна Рада відправила у відставку уряд, а З грудня після драматичних дебатів сто­рін, що транслювалися по телебаченню, Верховний Суд ухвалив: «Визнати дії Центральної виборчої комісії зі вста­новлення результатів повторного голосування по виборах Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними». Рішення ЦВК про результати другого туру 21 листопада 2004 р. скасовувалися, і було ухвалено провести повторне голосування 26 грудня 2004 р.

6 грудня відбувся заключний (третій) круглий стіл, на якому розгляда­лися питання про забезпечення виконання ухвал Конституційного Суду. Зокрема, обговорювалися: зміни в законі про вибори, зміна складу ЦВК, конституційна реформа. Відповідні рішення повинна була прийняти Вер­ховна Рада за поданням Президента.

Суть змін у законі про вибори полягала в забороні голосувати по відкріп­ним талонам і голосувати вдома. Опозиція вважала, що саме ці способи голосування призвели до масових фальсифікацій. Затвердження нового складу ЦВК пояснювалося тим, що старий не виконав свого обов'язку зі встановлення результатів голосування.

Нарешті, суть третього питання - про політичну реформу - полягала у перерозподілі влади між Президентом, парламентом і Кабінетом Міністрів таким чином, щоб перетворити Україну з президентсько-парламентської республіки, якою вона була при Л. Кучмі, на парламентсько-президентську. Ініціаторами внесення на обговорення цього питання були О. Мороз, Л. Кучма і В. Янукович. У кожного з них були свої мотиви, але їх об'єднувало прагнення, враховуючи перспективу перемоги В. Ющенка, ослабити пре­зидентську владу і посилити повноваження Прем'єр-міністра. В. Ющенко не хотів цієї реформи, але змушений був погодитися на неї, щоб відкрити шлях до повторного голосування, яке приводило його до президентства. Щоправда, йому вдалося відстрочити набуття чинності закону і залишити за Президентом вагоміші повноваження.

Спікер парламенту В. Литвин запропонував голосувати усі три закони «пакетом», тобто одночасно. Шлях для повторного голосування був відкритий.Повторне голосування принесло перемогу В. Ющенку. Він одержав 51,99 % голосів, а В. Янукович - 44,2 %. 23 січня 2005 р. у Верховній Раді України та на майдані Незалежності В. Ющенко склав присягу Президента України.

Поиск по сайту: