АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Парламентські вибори 2006 p

Читайте также:
  1. Вибори 1998-1999 рр.
  2. Вибори до Верховної Ради 2002 р.
  3. Парламентські вибори 1998 р. за змішаною системою
  4. Політичні комунікації і вибори. Комунікативна основа виборчої кампанії.
  5. Президентські вибори 2004 р. Конституційна реформа
  6. Президентські вибори 2010 р. Скасування конституційної реформи
  7. Т-1. Вибори та демократія. Сутність сучасних політичних виборів.

Початок президентства В. Ющенка характеризувався складною політико-психологічною ситуацією в країні. Прихильники «помаранчевих» були в стані ейфорії і щиро вірили, що все дуже скоро зміниться на краще. Зі свого боку «біло-блакитні» боляче переживали поразку свого лідера. В цій ситуації новій владі необхідно було швидко розробити і почати реалізацію зрозумілої всьому суспільству стратегії розвитку країни, в якій знайшлося б місце усім соціальним верствам, всім регіонам України, і Сходу, і Заходу. Як виявилося, цього не було зроблено. Передвиборні гасла - боротьба з ко­рупцією, соціальний захист, євроінтеграція - не були зведені в життєздатну систему дій. Президента підтримували сили різної політичної орієнтації, причому ряд політиків і підприємців приєднався до В. Ющенка з кон'юн­ктурних міркувань, сподіваючись покращити шляхом наближення до влади своє економічне становище. В президентській команді не було єдності і в поглядах на майбутнє.

Як наслідок, спроби боротьби з корупцією виявилися невдалими. Нато­мість, корупція почала проникати в найближче оточення В. Ющенка. Розслі­дування «справи Гонгадзе», всупереч завірянням президента, не було завершено. Не виконувалися інші обіцянки, що поступово викликало незадоволення серед прихильників «помаранчевих».

Першим Прем'єр-міністром в часи президентства В. Ющенка була Ю. Тимошенко, лідер партії «Батьківщина», яка під час виборів входила в коаліцію «Сила народу». З перших днів її уряду довелося здійснювати масштабні соціальні виплати, на які не вистачало коштів. Відповідно до гасла передвиборної кампанії - «Багатий поділиться з бідними» вирішили взяти у тих, у кого вони були. Податок з підприємств почали збирати «авансом», у ра­хунок наступного року. Додаткові виплати були адресовані малозабезпеченим верствам населення, які використали їх для закупівлі харчових продуктів і то­варів повсякденного вжитку. Результатом цьо­го стало зростання цін і підвищення інфляції.

Взагалі політика Ю. Тимошенко була спрямована на обмеження крупного бізнесу, контроль над цінами, спроби переглянути наслідки приватизації часів президентства Л. Кучми. Наводилися різні дані про кіль­кість підприємств, які планувалося поверну­ти державі, а згодом перепродати, - від ЗО до 3000. Частині суспільства це сподобалося, але приватний капітал і зарубіжні інвестори були в паніці. Ділитися з бідними багаті в такий спосіб відмовлялися. Замість економічних важелів впливу на економічну ситуацію Прем'єр-міністр схилялася до управління в ручному режимі. Ділова активність згортала­ся. Це негативно позначилося на економічних показниках. Наприкінці літа 2005 р. стосунки Прем'єр-міністра і Президента, в якого були інші, суто ліберальні погляди на економічну політику, загострилися.

На початку вересня 2005 р. в прези­дентській команді спалахнув скандал. Одна її частина звинуватила іншу, наближену до Президента, у створенні в оточенні В. Ющенка обстановки «то­тальної корупції». Ю. Тимошенко встала на бік критиків і 8 серпня була відправ­лена у відставку. Було проведено ряд перестановок у президентському ото­ченні. Це поклало початок розпаду «помаранчевої» коаліції. Ю. Тимошенко не пішла в опозицію, але стала небезпеч­ним конкурентом В. Ющенка.

Новим Прем'єр-міністром став Юрій Єхануров, який прагнув вести з В. Ющен­ком узгоджену політику, хоча це не за­безпечило ні економічної, ні політичної стабільності. Скандали в оточенні Пре­зидента, непослідовність у кадровій політиці, відсутність змін на краще призвели до швидкого падіння авторитету нової влади. Особливо яскраво це продемонстрували парламентські вибори 2006 р.

Вперше вибори проводилися за пропорційною (партійною) системою. Очікувалося, що це зменшить можливості застосування адмінресурсу (бо не буде так званих незалежних мажоритарщиків, на яких, зазвичай, «тиснула» влада). Але з'явилися інші ризики. Виборець, голосуючи за обрану партію, знав лише вузьке коло її лідерів і не мав уявлення про весь список - конкретних депутатів, яких приведе лідер у парламент. А саме «прохідні» місця в списках стали предметом інтенсивних торгів під час передвиборної кампанії.

У парламентських виборах 2006 р. брали участь 45 партій. Колишній «помаранчевий» табір був розколотий. Пропрезидентські сили виступали у складі блоку «Наша Україна» і розраховували на перемогу. Його головним конкурентом став блок Юлії Тимошенко (БЮТ), який спекулював на темі: «Хороший президент - погане оточення». Ряд дрібних партій, які раніше входили до блоку «Наша Україна», - «Реформи і порядок», Партія захисни­ків Вітчизни, Українська народна партія, «Пора» та інші створили невеликі блоки з надією самостійно пройти до парламенту.

На виборах до Верховної Ради, які відбулися 26 березня 2006 p., перемо­гла Партія Регіонів. Вона завоювала відносну більшість - 32,14 % і 186 депу­татських місць. На другому місці виявився Блок Юлії Тимошенко - 22,29 % голосів виборців і 129 депутатських мандатів. Блок «Наша Україна» опи­нився на третьому місці з 13,95 % голосів і 81 депутатським мандатом. За соціалістів голосували 5,7 % виборців, а за комуністів 3,7 % - найнижчий результат за роки незалежності.

Після підрахунку голосів між БЮТ, «Нашою Україною» і Соцпартією було укладено угоду про створення в новому парламенті демократичної коаліції. На звичний для себе пост Голови Верховної Ради претендував О. Мороз - лідер найменшої в коаліції Соціалістичної партії. Ю. Тимошенко заявила, що вважає цілком обґрунтованим для себе претендувати на пост Прем'єр-міністра в коаліційному уряді. Почалися тривалі та виснажливі переговори, в ході яких з'явилися нові претенденти на ці посади з табору

Президента. Врешті, політичні опо­ненти скористалися ситуацією: після залаштункових переговорів була до­сягнута домовленість про створення так званої антикризової коаліції, яка включала Партію Регіонів, соціаліс­тів і комуністів. На посаду Голови Верховної Ради було проведено О. Мороза, а Прем'єр-міністром став В. Янукович. БЮТ і «Наша Україна» стали в опозицію до парламентської більшості й уряду В. Януковича.

Здобувши контроль над парламен­том і урядом, коаліція розгорнула активну діяльність, спрямовану на створення у Верховній Раді конституційної більшості в 300 голосів, щоб ві­дібрати у В. Ющенка можливості блокувати рішення парламенту. Це можна було зробити за рахунок «перебіжчиків» з «Нашої України» і БЮТ. Ці на­міри, які почали втілюватися в конкретні дії, викликали гостру реакцію Президента, в результаті чого після кількох невдалих спроб парламент було розпущено і оголошено нові вибори.

Позачергові вибори до Верховної Ради відбулися ЗО вересня 2007 р. Про­хідний бар'єр в 3 % подолали Партія Регіонів - 34,4 % голосів виборців, Блок Юлії Тимошенко - ЗО, 7 %, президентський блок «Наша Україна - Народна Самооборона» (НУ-НС) - 14,15 %, Комуністична партія - 5,4 % і Блок Лит­вина - 4,0 %. Було утворено коаліцію БЮТ і НУНС.

Головою Верховної Ради 4 грудня 2007 р. обрали депутата від фракції «Наша Україна - Народна Самооборона», у недавньому минулому міністра закордонних справ України Арсенія Яценюка. Після довгих вагань 6 грудня

2007 р. Президент вніс кандидатуру Ю. Тимошенко на пост Прем'єр-міністра України. В парламенті з другої спроби за неї проголосувало 226 депутатів.

Але виробити спільну політичну лінію двом «помаранчевим» лідерам не вдалося і цього разу. Конфлікт між ними то стихав, то розгорявся знову. З уряду поступово витіснялися міністри, які працювали в ньому за квотою Президента. У 2008 р. союз БЮТ і НУНС фактично розпався. Легітимна парламентська більшість фактично зникла, хоча юридично розпад не було оформлено. Тому-то Ю. Тимошенко у відставку не пішла. Цри владі вона утрималася в результаті приєднання до коаліції В. Литвина, який 9 грудня

2008 р. після відставки А. Яценюка обійняв посаду Голови Верховної Ради.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)