Декларація про релігійну свободу

Четверта велика годинникова бомба, котра була прикручена до II Ватиканського Собору — це релігійна свобода. Це означає звільнення від церковного впливу держав і суспільств. В масовій свідомості, засвідчений в конституціях, в парламентах, в судах, в школах, в лікарнях, на фабриках всі релігії мають рівні права; жодна не може бути обмежена ані заборонена доти, поки не виявиться небезпечною для загалу. І це природне право, закорінене в гідності особи людської. До того ж, як стверджують, держава є некомпетентною у релігійних справах; вона не може самостійно виявити, яка релігія є істинна. Зі сторони Церкви йде повчання суспільного агностицизму (недоступності для пізнання). Подаємо текст II Ватиканського Собору:

Ватиканський Собор засвідчує, що людська особа має право на релігійну свободу. Така свобода полягає у тому, що будь-яка людина не повинна зазнавати примусу зі сторони чи то поодиноких людей, чи то масових спільнот, чи будь-якої іншої влади. Відтак в релігійних справах нікого не можуть примусити чинити проти власного сумління, ані не перешкоджати діяти згідно з власним сумлінням індивідуально або разом з іншими у відповідній сфері. Також засвідчуємо, що право на релігійну свободу є, очевидно, закорінене у самій гідності людської особи, яку пізнаємо через об'явлене слово Боже і самим розумом.

Те, що людину не можна примушувати і не може бути жодного примусу щодо прийняття певних релігій, є абсолютно зрозумілим, і Церква постійно цього навчає (Пр. Канон. 1351, СІС 1917). Але ж чим іншим є перешкоджати людям на суспільному грунті за допомогою місійної діяльності, визнавати їх блудні переконання на масових маніфестаціях, зводити будинки для вшанування фальшивого культу. Позаяк Ісус Христос є єдиним Богом, а Його Хрест — єдине джерело спасіння, треба надати статус винятковості в суспільстві.

Відкинення релігійної свободи стане міцною охороною для душ, які, в протилежному випадку постійно наражаються на пропаганду сект і нехристиянських релігій і залишаються здебільшого без опіки.

В Південній Америці, як гриби після дощу, всюди виростають колонії свідків Єгови, адвентистів, мормонів і подібних сект.

Твердженню вільнодумців Церкви про те, що держава повинна займати нейтральну позицію у справах релігії, протиставимо два вислови св. Павла: "А Він є перший від усього і все Ним стоїть" (Кор. 1, 17) — все, зверхність і порядок суспільний в Ньому існує. "Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!" (1 Кор. 15, 25). Він повинен царювати! Бо на сьогодні верховенство вже в Ньому не існує, тому й упадаємо, тому й безбожна орда кричить: "Не хочемо, щоби Цей царював над нами"(Лк. 19, 17), тому вже не визнається, що нема в жодному іншому спасіння (Ді. 4, 12), тому йдемо від кризи до кризи в політиці, економіці, вихованні, в соціальній галузі, в моральній сфері, в мистецтві і т.д. Ісус Христос вже не царює. Він має право лише співіснувати поруч з Буддою, Магометом й іншими праведниками сект; але Він вже не цар умів і сердець.

Усі Папи до Пія XII рішучо відкидали таке богохульство супроти Господа нашого Ісуса Христа. Папа Пій IX в енцикліці "Quanta сurа" релігійну свободу називає хибною думкою і наукою, котру через апостольський обов'язок і турботу про святу віру і правдиву науку, про спасіння душ, силою своєї апостольської влади відкидає, забороняє і осуджує. Він водночас прагне, щоб всі сили Католицької Церкви цю науку відкинули, заборонили і осудили. В згаданому вже документі осуджуються такі дві помилки, котрі стосуються релігійної свободи:

Твердження 77: "В наш час мова вже не йде про те, щоб визнавати католицьку релігію єдиною державною релігією, виключаючи інші віровизнання".

Твердження 78: "Тому гідне похвали узаконене передбачення в католицьких країнах, згідно з яким емігранти можуть публічно практикувати свої власні релігії, які б вони не були".

Поряд з релігійною свободою з'явилося поняття вільного сумління, визнання, конкретизування якого безнастанно домагаються так звані християнські меншини. Нічого дивного, що віруючі, покладаючись на своє сумління, протестують проти виголошеної енцикліки "Humanae vitae" або проти обрання деяких єпископів! Хто сіє вітер, пожне бурю. Хто підкладає годинникову бомбу, той знає, що одного дня вона вибухне.

Поиск по сайту: