Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі

Документ "Gaudium et spes" з історичної точки зору і з точки зору суспільного впливу є найбільш шкідливим серед інших документів Собору. Він проголошує, зсилаючись на констатування фактів, необмежений, вільний ура — оптимізм, створення раю на землі за допомогою техніки, знань і прогресу.

Досить прочитати відповідні фрагменти, щоб в тому переконатися. В 5 пункті сказано: "Сьогоднішній стан порушення умів і відміна засобів життя в'яжуться з ширшою переміною відношень, наслідком якої в формуванні думки набирають зростаючого значення математичні і природничі науки, а також ці, котрі трактують про саму людину, а в галузі дій випливаючі з попередніх технічні вміння. Ця наукова настанова по-іншому формує ніж давній характер культури і спосіб мислення. Технічні досягнення ідуть так далеко, що змінюють вигляд землі, і вже є спроби покорити позаземний простір".

Хіба Папа Павло VI з нагоди приземлення на Місяць 1969р. не благословив людину: "Хай буде слава людині, цареві землі і князю всесвіту"?

Дальше в тексті Собору говориться:

"Людський розум розширює своє панування також над часом: сягає в минуле — дорогою історичного пізнання, а в майбутнє — вмінням передбачати і планувати. Науки біологічні, психологічні і суспільні, які розвиваються, тільки допомагають людині краще пізнати саму себе та й підтримують її в тому, щоб, застосовуючи технічні методи, безпосередньо впливати па життя суспільств. Одночасно людський рід щораз більше думає про попередження і підпорядкування собі власного демографічного росту".

Чи протестуючі проти "Humanae vitae" і прихильники таблеток не мають рації стосовно такої позиції Собору? Але перейдемо далі до тексту:

"Сама історія так швидко приспішує свій хід, що поодинокі люди заледве встигають йти, не відстаючи. Доля людської суспільності уніфікується і вже не розсіюється на якісь малі історії. (Коментар тут виявляє безсенсовність колективізму). Так людський рід переходить від статичного розуміння порядку речей до більш динамічного і еволюційного".

Тут пробиваються цілком однозначні думки Тіярда де Шардена. Як відомо, він є високо оцінений кардиналом Ратцінгером, а також теологом Каролем Войтилою. який приклав свої руки до опрацювання цього соборного тексту. Але все йде до кращого: людина стане царем і ціллю матеріалізму. В 12 пункті написано:

Згідно з узгодженим поглядом віруючих і невіруючих, всі речі, які на землі, потрібно спрямовувати до людини, яка є і осередком і вершиною всього.

Наш старий катехизм говорить дещо інше. Вже на перше питання: "Для чого живемо на землі?" є відповідь: "Живемо на землі для того, щоб пізнати Бога, Його любити, Йому служити, а колись навіки злучитися з Ним". Так говорить й св. Ігнатій Лойола: "Людина є створена для того, щоб прославляти Бога, Господа нашого, Його почитати і Йому служити і так рятувати свою душу".

В пункті 57 читаємо, що християни повинні "співпра­цювати з усіма людьми задля будування гуманнішого сві­ту". Але ж Св. Дух через апостола Павла застерігає нас, щоб не запрягалися в одне ярмо з невірними?

Що спільного між світлом та темрявою? Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним?"(2 Кор. 6, 14)

В 62 пункті ще раз пропонується вірним не тільки зовнішня але й внутрішня співпраця з світом:

Нехай вірні живуть в найтіснішій єдності з іншими людьми свого часу і стараються якнайдосконаліше зрозуміти їх спосіб мислення і почування, які відображаються в їх духовній культурі.

Коментар: Ким є ця людина нашого часу? Вона є мислячою, позбавленою моральних засад, матеріалістичною людиною XX століття. Вже давно її збагнули і, дякуючи цьому усвідомленню, відкидаємо до кінця її правило "не хочу служити".

Нехай поєднують найновіші винаходи сучасних наук з християнськими звичаями і з доктринами Церкви так, щоб релігійна культура і благородність духа йшли у парі з пізнанням наук і технічних винаходів, щоб завдяки цьому могли все оцінити і пояснити в християнському дусі.

Коментар: Якщо тільки на підставі нового світогляду, сучасних наук, найновіших винаходів можна все оцінити і пояснити в повному християнському дусі, то невже ж наші предки, котрі не знали як сісти на Місяць, або що таке комп'ютер, були релігійними невігласами? Чи таємниця Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії була взагалі можлива в передіндустріальному суспільстві?

Серед техніки, природничих наук і математики людина завжди залишиться істотою, цілком залежною від Бога, окрім того й ураженою первородним гріхом, і потребуватиме спасіння, яке не може осягнути сама і яке, без сумніву, не принесе їй техніка.

"Приземлення на Місяцю, — говорить отець Мільх, — має не більше спільного з християнською таємницею Відкуплення, аніж комар на моєму абажурі". В тому самому пункті 62 читаємо:

В душпастирстві треба визнавати і застосовувати активно не тільки вчення теологічні, але також досягнення світських наук, особливо психології та соціології так, щоб вірних провадити до чистого і досконалого життя віри.

Чи тут не є вже запрограмована заміна сповідника психологом. Кардинал Ратцінгер особисто визнав у своїй книжці "Теологічна наука про основи" (він був префектом Святої Конгрегації в справах віри), що "Gaudium et spes" 22 є антидокументом, проголошує те, що за понтифікату Пія X було засуджено.

Єпископ Риму може і повинен погодитися та сприйняти поступ, лібералізм і сучасну цивілізацію.

Саме це стверджує "Gaudium et spes".

Віруючі повинні залишатися в тісному контакті з людьми всіх ідеологій і течій, старатися зрозуміти їх лібералізм та помилки і таким чином дійти до "зрілого" християнства!

Доносо Кортес в листі до кардинала Форнарі пише, що згадувані на початку дві помилки щодо Бога і людей можна звести до одного:

Не слід легковажити, ані порушувати ієрархічного і незмінного порядку, який Бог запровадив серед всього сотворіння. Цей порядок надає право ієрархічної першості всього того, що є наприродним, над тим, що є природним, тобто першість віри над розумом, ласки над вчинками людини, Божого Провидіння над волею людини і Церкви над державою — одним словом, першість Бога над людиною.

Внаслідок ігнорування або порушення людьми в Церкві встановленого Богом порядку сотворіння і відкуплення спостерігається згасання духу боротьби в таборі католиків та послаблення волі й рішучості. Бракує в Церкві радості, запалу, захоплення, готовності до жертви за Божі справи і перемогу Царя християн. Бракує переконання, що Божа ласка перемінює душу, що Христос є Спаситель світу. І що більше ніде не можна знайти спасіння.

Католицька Церква що налічує понад 800 млн. людей, на сьогодні вже не є тією армією Бога, добре організованою і сформованою, а лише виснаженою громадою слабких, заспаних дезертирів, яким байдуже до Спасителя.

Один з найкращих кардиналів Курії сказав "Що обходить архиєпископа Лефевра справа Церкви? Залишімо це Папі. Якщо Папа прямує до пекла, дозвольмо Йому іти до пекла!"

6. Ще раз "Lumen gentium"

Повернімося ще раз до Конституції "Lumen gentium", про яку вже йшла мова. В ній є два пункти, які можуть мати негативні наслідки.

Перший, що Церква Христова перебуває в Католицькій Церкві. Другий стосується влади над Церквою. Згідно з І Ватиканським Собором (187 — 1871) ця влада належала тільки Папі. Подаємо відповідний канон:

"Якщо хтось говоритиме, що Єпископ Риму посідає тільки місце наглядача і має престол керівника, а не повної і найвищої влади над усією Церквою, не тільки у справах віри і моралі, але і в тому, що стосується карності і керування Вселенською Церквою, або говорить, що він має тільки якусь частину влади, а не повноту цієї найвищої влади, або гир ця влада не є звичною і безпосередньою щодо всіх окремо взятих Церков чи пастирів і вірних — того буде виключено зі спільноти вірних" (Dez. 831).

Натомість, в "Lumen gentium" вчать, що в Церкві існує два авторитети, зокрема авторитет Папи, з одного боку (це ще наразі триває), з другого боку, авторитет єпископів разом з Папою. Цей авторитет єпископів з Папою був відчутний під час соборів, але, як свідчить досвід, він був обмежений до цього періоду. Тепер же став домінувати. Відбуваються конференції єпископів як співкерівників. Без сумніву, вони могли все вирішувати тільки погодивши з Папою; але після Собору вони наголошують на праві співрішення і співкерівництва. Такий чином руйнується монархія і прокладається дорога для створення національних Церков. Конференції єпископів США, Франції, Німеччини і Швейцарії відриваються щораз більше від Риму і простують своєю власною дорогою. Якось Папа відвідав Швейцарію, де його привітали єпископи як свого співтовариша з помісної Церкви в Римі.

Папа Павло VI ймовірно в останній момент усвідомив намір реформаторів, які прагнули з двозначного тексту Собору зробити однозначні висновки з метою демократи­зації і розкладу Церкви. Тому наказав, щоб до попереднього тексту Собору додати "Nota praevia", яка стала складовою частиною всього соборного документа. На жаль, цим доповненням часто нехтують.

Цей розподіл верховної влади дуже шкодить суспільству.

Руйнування авторитету Папи, без сумніву, веде до руйнування авторитету в державі, в школі, в родині. Позаяк Церква визначає напрям і випромінює ласку на все суспільство. Те, що відбувається з нею, відбивається на суспільстві. Тому не дивуймося, що з кінця 60-х по різних країнах прокотилася хвиля супроти авторитетів.

Поиск по сайту: