Поняття суспільних благ

Для того, щоб більше зрозуміти поняття "суспільних благ" треба згадати, що окремий товар, призначений для індивідуального споживання, має ту істотну ознаку, що він є ділимим, тобто складається з численних дрібних одиниць, які може придбати кожний споживач. На цей товар поширюється також принцип "виключення": той, хто не може, або не бажає платити за товар, не отримує від нього ніякої користі або вигод.
Існує, однак, велика група товарів і послуг колективного користування, тобто таких, в споживанні яких беруть участь всі громадяни даного суспільства або велика їх кількість (скажімо, мешканці певного міста, регіону чи селища). Йдеться про так звані "суспільні блага", відмітними рисами яких є їхня "неділимість" і непоширення на них принципу "виключення". Коли такий товар вже виготовлений, виробник не може позбавити кого-небудь можливості ним користуватися, навіть тим, хто за це нічого не сплатив. "Суспільними благами" національної оборони, охорони громадського порядку, державного управління, єдиної енергетичної системи, національної мережі комунікацій і таким іншим користується кожний член даного суспільства. Є в цьому користуванні, безумовно, і певний регіональний або груповий аспект. Якщо, скажімо, національна оборона поширюється на все населення країни, республіканський парламент обслуговує всіх громадян республіки, то місцеві органи влади вже надають свої послуги переважно мешканцям даного району чи регіону, а міський водопровід постачає воду в основному міському населенню.
Таким чином, головне призначення "суспільних благ" - задовольняти ті потреби населення, які не можуть бути задоволені і надані, так би мовити, індивідуально. Тут треба вказати ще на одну особливість "суспільного товару" порівняно з "приватним": він дістається споживачам приблизно порівну. Армія чи поліція не може захищати одного чи групу громадян у більшій мірі, аніж інших.
Оскільки механізм ринку дозволяє людям задовольняти лише ті потреби, які виражаються через індивідуальний попит, надання населенню громадських благ (товарів і послуг колективного призначення) стає важливою функцією держави в соціальній економіці.
Щодо виробництва, відтворення і надання "суспільних благ" в соціальній економіці складається ситуація, яка суттєво відрізняється від традиційних економічних відносин на ринкових засадах. "Суспільні блага" не можуть продаватися на ринках, оскільки вони мають специфічні властивості виробничого характеру і пропозиції, або ж споживання й попиту на них. Зрозуміло, що в реальному житті навряд чи існує якесь благо, котре має усі ці особливості в сукупності, а тому межа між благами індивідуального і суспільного користування досить рухома, а іноді ледь помітна.
Поняття "суспільного блага" досить розпливчасте. Оскільки потенційні споживачі отримують користь від суспільного товару, незалежно від того чи платили вони за нього, чи ні, важко виявити їх споживчі уподобання та інтенсивність використання блага. Так, майже неможливо обрахувати межі інтенсивності використання парку, в якому одночасно перебуває велика кількість людей. Оскільки споживачі добровільно не платять за користування суспільним благом, виходить, що показників ринкового попиту на такі блага або не існує, або вони суттєво занижені. Тому попит на такі блага не створює доходу, достатнього, щоб покрити витрати виробництва, хоча колективна вигода від цього блага може дорівнювати відповідним економічним витратам або навіть перевищувати їх. В реальному житті - житті суспільства - надання "суспільних благ" та їх фінансування лягає на центральний і місцевий (регіональний) бюджети. Цим займається спеціальний сектор в національній економіці.

Суспільні блага — це те, що однаковою мірою доступно всім членам | суспільства і не потребує безпосередньої оплати
Такими благами можуть бути, наприклад, послуги у вигляді використання суспільних споруд— доріг, парків, бібліотек, маяків. Найважливішими послугами є освіта, медичне обслуговування, національна оборона тощо.[2]

Однією з рис чистого суспільного блага є відсутність суперництва у його споживанні (nоnrі-valry in consumption): користування цим благом одним суб'єктом не зменшує його кількості, не погіршує якості для інших користувачів. Люди спільно користуються законодавчими актами, що регулюють освіту, охорону здоров'я, соціально-трудові відносини. Чисельність споживачів цих суспільних благ може зростати при стабільному рівні забезпеченості кожного з них. Немає необхідності ухвалювати додатковий закон про державне страхування на випадок безробіття при збільшенні безробітних, якщо один такий закон вже існує.

Іншою рисою чистого суспільного блага є не-виключність у споживанні (nonexcludability of benefits), тобто неможливість виключення окремих споживачів від користування ним. Характер такого блага, як послуги ефективної Державної служби зайнятості, не дозволяє запобігти його споживанню неплатниками (підприємствами, фізичними особами, які уникають внесків у бюджет державного страхування на випадок безробіття). Інакше кажучи, постачальник послуг Державної служби зайнятості не в змозі відокремити свої взаємовідносини з кожним зі споживачів своїх послуг, нормувати ці послуги.

Різним суспільним благам неоднаковою мірою властиві відсутність суперництва у споживанні та невиключність. Коли користування суспільним благом кожним додатковим споживачем зменшує його споживчі якості для всіх інших споживачів внаслідок дії ефектів витіснення (crowding) або переповнення (congestion), - це змішане суспільне благо. Найбільш явно ефекти переповнення та витіснення виступають при наданні таких благ, що мають відношення до відтворення робочої сили: масові заходи (театральні, спортивні); послуги публічних лікарень, бібліотек, басейнів, пляжів, навчальних закладів. Переповнені класи учнів не сприяють нормальному засвоєнню навчального матеріалу. Черги за безкоштовними послугами в стоматологічні кабінети в державних лікувальних закладах - звичайне явище в сьогоднішній Україні. Державна політика в цьому випадку може бути спрямована на розширення, будівництво нових суспільних закладів освіти, охорони здоров'я; впровадження нормування відповідних благ за допомогою встановлення за них оплати.

Споживачами частини суспільних благ виступають мешканці окремого міста. До таких благ належать, наприклад, послуги місцевої Державної служби зайнятості; акти місцевої влади стосовно громадських робіт. Від якості такого локального суспільного блага, як транспортні послуги в місті, залежить мобільність робочої сили в ньому. У свою чергу, від рівня мобільності робочої сили залежать масштаби безробіття, задоволеність людей працею, стан їхнього здоров'я.

У цілому сукупність суспільних благ створює систему, де всі елементи пов'язані між собою. Приміром, існує зв'язок, залежність між благами проміжного і кінцевого споживання. Для відтворення таких кінцевих суспільних благ, як соціальна стабільність, соціальний спокій, країна має обмежувати рівень безробіття, протидіяти надмірній диференціації доходів населення (проміжні суспільні блага)[6, c. 29-30].

У кожній країні існує певна структура попиту та пропозиції благ, маючи на увазі характер споживання останніх. Частина з цих благ є чистими суспільними благами, інші блага є благами колективного або індивідуального споживання саме завдяки певній державній політиці. Зміна статусу блага відбувається, як правило, при кардинальній зміні соціально-економічних умов життя в країні, зміні державної економічної політики. Найбільш характерними є перетворення благ із суто суспільних у колективні, а також у блага індивідуального споживання. Саме такі зміни статусу благ відбуваються в останнє десятиріччя в Україні стосовно послуг медицини та освіти, багато з яких перетворюються зі змішаних суспільних благ в індивідуальні суспільні блага; із загальнонаціональних суспільних благ у локальні суспільні блага тощо.

Одна з теоретичних проблем економіки суспільного сектора полягає в тому, наскільки комерціалізація освіти, посилення її елітарності сприяє переходу освіти із категорії суспільних благ у розряд благ індивідуального споживання? Для відповіді на це запитання необхідно звернути увагу на дві обставини:

- більш широке впровадження в Україні принципу "турбуйся про свою освіту сам" призводить до того, що не держава, а самі люди визначають структуру послуг, що пропонуються на ринку освіти. У результаті суспільна корисність освіти знижується, іншими словами, освіта меншою мірою починає відповідати характеристикам суспільного блага. До того ж перехід освіти на ринкові засади обумовлює привілеї в освіті (доступ до більш якісного навчання зокрема) не найбільш обдарованим, а найбільш забезпеченим;

- останніми роками спостерігається тенденція до деінтелектуалізації праці: поряд зі зростанням значення висококваліфікованої трудової діяльності збільшуються обсяги праці низької кваліфікації, насамперед, у торгівлі, сфері обслуговування. Значне зростання зайнятості спостерігається за тими професіями, які не вимагають високої кваліфікації і серйозних інвестицій у людський капітал: секретарі, касири, кухарі, працівники охоронних структур. Така ситуація в поєднанні з динамічним розвитком вищої освіти поглиблює розрив між потребами економіки і створенням такого суспільного блага, як освіта.

Зміна статусу блага нерідко означає, що зміни відбуваються в структурі його ринкової пропозиції. Скажімо, медичні послуги продовжують надаватись як суспільні, колективні, індивідуальні, але змінюється частка кожного типу медичної послуги в загальній їх структурі. При цьому деякий базовий рівень забезпечення послугами охорони здоров'я для всіх громадян є суспільним благом, а вже додаткові послуги надаються як колективні, індивідуальні. Базова, середня освіта в Україні також залишається суспільним благом, а вже навчання на робочому місці на відміну від радянського періоду все частіше стає сьогодні об'єктом купівлі-продажу. Роботодавець надає робоче місце без оплати, а здобувач цього місця отримує трудові навички протягом відносно тривалого періоду часу. До речі, саме так складалися відносини між майстром і учнем у феодальних Європі та Японії: майстер, крім робочого місця, надавав учню також і житло[4, c. 13-15].

Держава має впливати на оптимізацію розподілу виробничих, грошових ресурсів економічної діяльності між виробництвом суспільних, колективних благ і благ приватного споживання. Тут можливі два підходи. Перший підхід: необхідно виходити насамперед з обмеженої можливості акумулювати кошти через державний бюджет у кожний період часу. Ця обмеженість визначає максимально можливий рівень державних витрат на забезпечення населення суспільними товарами. А решта ресурсів спрямовується на створення колективних і індивідуальних благ, що реалізуються їх споживачам безпосередньо. З переходом до ринкових відносин через центральний бюджет перерозподіляється значно менше ресурсів, ніж в умовах адміністративно-командної економіки, що визначає скорочення виробництва суспільних благ. За будь-яких обставин держава повинна забезпечувати централізованими ресурсами протидію психічним, інфекційним захворюванням, що виступає чистим суспільним благом. А вже масштаби фінансування державою лікування серцево-судинних захворювань залежать від стану її бюджету.

Другий підхід: державі немає необхідності втручатись у процес диференціації та реалізації різних потреб населення в умовах зростання його доходів. Забезпечення населення суспільними благами з самого початку націлено на задоволення первісних, обов'язкових потреб без урахування індивідуальних особливостей, переваг, смаків. Вже клуби, коаліції споживачів спрямовані на задоволення більш розвинутих потреб. Створення клубів базується на зростанні доходів, появі груп населення з відносно високими доходами і розвинутими потребами. Саме тому останніми роками в Україні спостерігається значне зростання платних масажних кабінетів, стоматологічних клінік, приватних ліцеїв тощо.

У сучасній соціально-економічній літературі значна увага приділяється процесам розподілу і перерозподілу доходів, вивчаються тенденції до рівномірності або нерівномірності в цих процесах. Необхідно звернути увагу на те, що розподіл і перерозподіл може бути пов'язаний і з виробництвом та споживанням суспільних благ[5, c. 549-550].

У кожному суспільстві існує нерівномірність у розподілі доходів, влади, власності, економічних можливостей тощо. Якщо ступінь цієї нерівномірності не перевищує певної небезпечної межі, - вона є природним явищем. Але надмірна нерівномірність у розподілі доходів, благ, бідність значної частини населення заважає соціально-економічній стабілізації. Тому свободу від крайньої бідності, усунення надмірної нерівномірності в розподілі, перерозподіл доходів можна вважати суспільними благами.

Існує нерівномірність у розподілі на території країни таких суспільних благ, як медичні, освітні послуги, можливість для здібних людей поліпшити заробіток, свобода від крайньої бідності, соціальний спокій. Держава мусить впливати на усунення цієї нерівномірності між регіонами, зокрема, використовуючи систему бюджетних трансфертів: перерозподіляючи бюджетні кошти на користь відносно слабозабезпечених суспільними благами регіонів.

Найбільш чутливо на регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами реагують інвестиції (у тому числі й іноземні). З одного боку, низький рівень забезпеченості таким благом, як соціальний спокій у певних регіонах не сприяє залученню до них капіталовкладень, а з іншого - невисокий рівень забезпеченості суспільними благами не викликає в місцевого населення значних вимог щодо рівня оплати, соціального пакета і таким чином може сприяти залученню капіталовкладень.

Від розподілу суспільних благ на території країни залежать і напрями міграції населення, кваліфікованих кадрів. Згідно з тезою відомого економіста люди залишають місця, де їх не задовольняє стан забезпечення благами суспільного користування (відповідно до рівня податків, які вони сплачують). Але на практиці, зокрема в Україні, ця теза не знаходить підтвердження, очевидно тому, що досить значними порівняно з доходами є витрати на територіальне переміщення сімей.

Необхідно зазначити, що оплата і споживання людьми благ колективного споживання, їхня участь у різних клубах споживачів є складовою процесів розподілу і перерозподілу в сучасній економіці. Одним із завдань соціальної політики держави є вирівнювання ступеня забезпеченості громадян країни деякими соціально значущими благами колективного споживання. Так, національна програма "Сільський автобус" покликана довести рівень забезпеченості сільського населення послугами громадського транспорту до деякої позначки.

Водночас немає сенсу намагатись уникнути соціально-економічної нерівності людей, пов'язаної з їх участю в різних клубах, споживанням таких клубних благ, як послуги платних шкіл, лікарень, басейнів, курортів. З розвитком ринкової економіки все більшого значення набуватимуть клуби споживачів, що належать до певних підприємств і благ, користування якими буде можливим лише за умови трудової діяльності на конкретному підприємстві (наприклад, відомчий оздоровчий комплекс). Можливість участі в таких клубах - додатковий стимул для продуктивної праці.

Необхідно розрізняти поняття доступу до споживання суспільного блага і реальне споживання цього блага кожним окремим. Усі громадяни країни мають рівний доступ до безкоштовної освіти, медицини. Але рівний доступ до споживання цих суспільних благ не означає рівності в споживанні цих благ різними користувачами. Хвора людина отримує більше медичних послуг, ніж здорова. Здібний учень одержує більше освітніх послуг, ніж той, який має середні здібності. Не всі однаковою мірою можуть насолоджуватися творами літератури, мистецтва, які належать до чистих суспільних благ. Таким чином, нерівномірність розподілу суспільних благ, а отже і соціальна нерівномірність може бути пов'язаною з нерівномірністю їх реального споживання.

Збільшення державних витрат на виробництво суспільних благ, що неоднаково споживаються різними групами населення, може сприяти відтворенню, розширенню соціальної нерівності. Оскільки у вищих навчальних закладах України навчаються в основному представники вищих та середніх за рівнем доходів верств населення, то поширення державних витрат на означений вид суспільних благ буде рухатись у бік заможніших громадян. Тому більш доцільно вищу освіту підтримувати не тільки з боку пропозиції освітніх послуг, а надавати частину коштів здібній молоді з бідних сімей, тобто об'єктом державної підтримки зробити значною мірою попит на освіту.

Господарський механізм створення суспільних благ - система економічних інструментів, завдяки яким відбувається узгодження інтересів виробників і споживачів цих благ. Він включає механізми виборів у законодавчі органи влади, ціноутворення на суспільні блага, податки тощо.

У кожній країні здійснюється суспільний вибір тих суспільних благ, які найбільш важливі на даний час, враховуючи обмеженість бюджетних ресурсів. А голосування парламентаріями за бюджет кожного року - це, крім іншого, голосування за напрями витрачання коштів на суспільні блага.

У демократичному суспільстві голоси віддаються за тих політиків, які обіцяють обстояти інтереси виборців в певних суспільних благах. В Україні ще не сформувались політичні групи, що цілеспрямовано б обстоювали інтереси громадян країни в споживанні певних суспільних благ з точки зору їхньої належної якості, економії коштів платників податків на створення таких благ. Але інтереси в суспільних благах тільки починають усвідомлюватися, виділятися. Вітчизняні виборці, і не тільки вітчизняні, часто не усвідомлюють, які суспільні блага створюються на локальному рівні, а які - на центральному. Тому вони можуть оцінювати роботу депутата місцевої ради за результатами роботи всієї економіки. І, навпаки, діяльність народного депутата із парламенту оцінювати залежно від вирішення проблем, що залежать від місцевої влади. Тому для ефективного суспільного вибору теоретично і практично актуальним є структуризація інтересів населення України в суспільних благах, у тому числі й таких, як соціальна безпека, освіта, охорона здоров'я.

Одним з інструментів активізації споживання послуг освіти, охорони здоров'я, інвестицій у житло є в Україні податковий кредит. Починаючи з 2004 р. всі кошти, що зароблені та витрачаються на навчання, охорону здоров'я, будівництво та купівлю житла, були звільнені від сплати 13%-го податку. Для навчання у ВНЗ в Україні використовується також практика надання пільгових кредитів. Але акцент на пряме надання кредиту з бюджету (скажімо, у 2003 р.) не є виправданим в умовах обмеженості коштів держбюджету.

Суспільним благом можна вважати невисоке безробіття, яке не загрожує соціальній стабільності суспільства. Невипадково одним із пунктів Генеральної Угоди між Кабміном України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 — 2005 pp. є зменшення середньої тривалості безробіття". Часто можливість зростання безробіття внаслідок прийняття певних законопроектів спонукає парламентаріїв голосувати проти них. Існує багато ідей щодо економічного механізму досягнення цієї мети. Пропонується скоротити рівень допомоги по безробіттю, тримати на невисокому рівні мінімальну зарплату. Існує пропозиція видачі спеціальних трансфертів, так званих доходів від участі (participation income) не тільки безробітним, але й зайнятим, а також окремим групам (зайнятим у програмах перенавчання; особам, які доглядають за хворими, тощо). При цьому всі інші форми соціальних трансфертів (пенсії, лікарняні, допомога з безробіття) припиняють свою дію5.

Перевагою цього підходу є:

- усунення так званої "пастки безробіття" (unem ployment trap), тобто ситуації, за якої стимули до пропозиції робочої сили в безробітних підриваються внаслідок перспективи втрати виплат з безробіття;

- спрощення всієї системи соціального захисту.

Основне навантаження в оптимізації ринку праці переміщується на ставки оплати, які можуть вільно коливатися, гнучко реагувати на співвідношення попиту і пропозиції. Зниження оплати при зниженні попиту на працю можливе в даній ситуації, оскільки соціальні трансферти частково беруть на себе функцію відтворення робочої сили.

Для створення такого суспільного блага, як соціальна безпека трудового населення відбувається інституціональне втручання у вигляді систем соціального захисту населення, законодавства про мінімальну зарплату і захист зайнятості (обмеження щодо звільнень), впливу профспілок на ціноутворення на робочу силу. Але, на думку багатьох західних економістів, це втручання у другій половині XX ст. сприяло збільшенню безробіття в розвинутих країнах.

Тобто існує протиріччя між господарським механізмом створення суспільного блага "соціальна безпека трудового населення" і економічним механізмом, що знаходиться в основі відтворення суспільного блага "невисоке безробіття". Це протиріччя може бути розв'язане на шляху пошуку компромісу між регулюванням і дерегулюванням ринку праці, компромісу, який намагаються знайти в Україні роботодавці, профспілки і уряд.

Не менш важливим є компроміс між створенням таких суспільних благ, як "помірна інфляція" і "невисоке безробіття", безробіття, скажімо, в межах природного рівня. Представники неокейнсіанства вважають, що утримання безробіття в "природних" межах зменшує інфляцію. З огляду на це характерним є визначення природного безробіття, що наводиться в одній із робіт: "це рівень безробіття, за якого ставки оплати зростають так само, як і продуктивність праці; коли інфляція дорівнює нулю, або підтримується її постійний рівень". Саме такий рівень інфляції (якщо не враховувати коливання в межах 10%) спостерігається останніми роками в Україні. Будь-які спроби знизити безробіття нижче природних значень, у тому числі і шляхом підвищення сукупного попиту, обумовлюють, на думку спеціалістів, поширення інфляційних процесів, оскільки викликають додаткові бюджетні витрати, зростання сукупних витрат на зарплату

Поиск по сайту: