Маркетинг органів виконавчої влади та місцевого самоврядування

Свої особливості мас маркетинг владного суб'єкта політичних від­носин. Залежно від того, як правляча команда, що перемогла в резуль­таті застосування вдалих технологічних прийомів вивчення та завою­вання політичного ринку влади, зуміє їх адаптувати до нових умов діяль­ності, вона або втримає за собою владу, або її втратить.

При цьому слід зауважити, що насправді втримати владу є набага­то складнішим завданням, аніж її здобути. Для цього переможець по­винен і надалі вивчати ринок та, залежно від зміни на ньому кон'юнкту­ри товару, змінювати свій "товарний" образ - тобто імідж.

Інформаційне забезпечення правлячої команди. Під час органі­зації роботи будь-якої владної структури виникає безліч проблем, по­в'язаних з її інформаційним забезпеченням. Перш ніж говорити про їх вирішення, слід усвідомити, що, властиво, є політичною інформацією. За визначенням української дослідниці Лариси Климанської, "політич­ною інформацією можна вважати сукупність зафіксованих у тих чи інших знакових формах повідомлень та свідчень, які зменшують неви­значеність людських уявлень про політичні явища (наближуючи або віддаляючи від істини) та використовуються людьми під час виконан­ня ними політичних ролей".

Розбудовуючи інформаційну мережу органу влади, насамперед слід потурбуватися про джерела соціальної інформації, які адекватно ви­світлюватимуть ті процеси, що відбуваються в усіх сферах життєді­яльності місцевої громади. Тобто має бути налагоджене належне та систематичне інформування з боку органів державної статистики, еко­номіки, праці й соціального захисту, промисловості й сільського гос­подарства, із науково-дослідних установ, силових структур тощо.

Окрім згаданих офіційних джерел інформації, відповідним підроз­ділам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (і в пер­шу чергу - управлінням та відділам внутрішньо політики) слід нала­годити регулярне проведення та аналіз соціологічних і соціопсихологічних досліджень. До важливих неофіційних джерел інформації слід та­кож віднести публікації в ЗМІ, листи і звернення громадян чи органі­зованих інституцій громадянського суспільства до органів влади.

Щоби підвищити ступінь вірогідності інформації, яка надходить до місцевих органів влади, їм бажано мати якомога більше (принаймні не менше трьох) незалежних джерел інформації. Це дасть змогу розширити банк даних інформації та сприятиме формулюванню більшої кіль­кості альтернативних проектів управлінських рішень, а отже, підвищу­ватиме вірогідність їхньої адекватності.

Загалом, побудована інформаційна система місцевих органів вла­ди повинна забезпечувати реалізацію трьох основних функцій: попере­джувальну, власне інформаційну та прогнозову.

Цілком очевидно, що найефективніше організована інформаційна система не матиме жодного сенсу, якщо владна команда не зуміє побу­дувати такий же ефективний центр аналізу та прийнятгя рішень. На думку соціопсихологів, існують три основні моделі прийняття рі­шень: формальна, змагальна та колегіальна.

Формальна модель передбачає наявність чітко побудованої ієрархії системи комунікації та процедури проходження інформації. Завдяки цьому вона забезпечує ретельний аналіз альтернатив і значну еконо­мію часу. Але негативною стороною такого підходу є непрозорий, за­критий характер обговорення проблем, загроза деформування інфор­мації під час її проходження різними інстанціями, неоперативне реа­гування на проблеми під час кризових ситуацій.

Змагальна модель сприяє задіянню альтернативних інформаційних потоків і відповідних альтернативних рішень. При такій моделі інфор­мація може надходити у центр прийняття рішень, обминаючи окремі бюрократичні ланки діючої системи управління. Ця модель вимагає від центру прийняття рішень більших затрат часу та енергії у зв'язку з фрагментарністю інформації та її суб'єктивною селекцією. Іншими словами, при такому підході існує реальна загроза реалізації суб'єктив­них інтересів окремих членів владної команди.

Колегіальна модель передбачає колективний аналіз проблеми та пошук найоптимальнішого проекту рішення. На відміну від змагаль­ної, ця модель передбачає залучення працівників виконавчого апарату незалежно від їх соціального статусу. Вона вимагає від лідера команди надто багато часу для міжособистісного спілкування, нівелює рольові статуси працівників апарату, сприяє т. зв. груповому мисленню - і ко­манда може зациклитися лише на власних ідеях.

Використання тієї чи іншої моделі інтерпретації інформації та при­йняття рішень значною мірою залежить не лише від правової регла­ментації та управлінських традицій, але й від психологічних характе­ристик перших осіб владних команд.

Формування іміджу правлячої команди. Враховуючи, що визна­чений законом термін діяльності політичної команди, яка стала влад-

ною командою, не такий уже й тривалий, вона повинна активно за­йматися проблемою власного іміджу. Адже під час наступних виборів їй доведеться знову постати перед виборцями ("покупцями" політич­ного ринку) й далі переконувати їх у тому, що саме вона є найдостой-нішою, щоб залишитися при владі.

У цьому аспекті важливими є всі методи донесення інформації до громадськості про діяльність місцевого органу влади: прес-конференції першого керівника; брифінги його прес-секретаря, заходи за участю керівних членів владної команди, присутність у друкованих ЗМІ й те-лерадіоканалах.

У кожному виконавчому органі влади та органі місцевого самовря­дування зв'язки з громадськістю переважно покладені на прес-секре­таря, або ж для цього створюється ціла прес-служба. Найпотужнішою інформаційною зброєю для них є робочий план першого керівника органу влади. Однак, крім нього, до активного арсеналу формування його позитивного іміджу слід залучати також і близьке оточення. Адже, як відомо, свита "грає короля".

Ще один аспект роботи прес-служби органу влади - це підготовка власних прес-релізів та аудіо-відеоматеріалів про його поточну діяль­ність, їх можна безпосередньо та без участі журналістів (а відповідно,

i без ризику їхньої суб'єктивної інтерпретації) передавати місцевим телерадіоканалам. Це значно посилює пропагандистську кампанію органу влади.

Зрозуміло, що декілька наведених прикладів про засоби й методи діяльності прес-служби далеко не вичерпують їх повного арсеналу. Але

ii вони демонструють, наскільки важливою при формуванні позитив­ного іміджу місцевого органу влади є "паблік рілейшенз" та роль цієї служби.

Виборча інженерія. Одним із найпоширеніших видів політичного маркетингу органів чинної влади у боротьбі за її втримання є виборча інженерія. Під нею розуміють пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої верхівки щодо утримання за со­бою державної влади.

Порівнюючи виборчі системи, слід зазначити, що для місцевих ор­ганів влади мажоритарна система або ж мажоритарний компонент змі­шаної системи значно більше надаються для такої мети. Адже вони дають у руки правлячої політичної команди додаткові важелі, щоб на­перед визначити результат виборів шляхом вигідного їм компонуван­ня меж виборчих округів та різних пропорцій населення, яке там про­живає.

Йдучи таким шляхом, чинна влада використовує два основні спо би маніпулювання:

1) об'єднання місцевостей, де проживають прихильники провл ного кандидата, в один округ із наперед гарантованою підтримкою в борців;

2) поділ місцевості, де живуть прихильники опонента, на округй| в яких їхні голоси розчиняться серед голосів провладних кандидатів

Щодо вищих органів державної влади, то, окрім маніпулюванні межами виборчих округів у рамках мажоритарної системи виборів, у їх арсеналі при будь-якій виборчій системі с також підтасування під свої інтереси ще й інших елементів виборчого законодавства: порядок висування кандидатів, їх реєстрація, підрахунок голосів, висота "про­хідного бар'єру" тощо.

Загалом, можна визначити такі основні методи виборчої інженерії:

- зміна виборчих процедур;

- стимулювання та переміщення виборців з одних округів до інших;

- маніпулювання межами виборчих округів;

- вибір вигідного часу для проведення виборів;

- підбір лояльного до чинної влади складу виборчих комісій. Найчастіше такі методи виборчої інженерії на національному рівні

використовуються в умовах існування авторитарного режиму, а місце­вими органами влади - в умовах втрати власної леґітимності та неза­лежно від існування типу політичного режиму в суспільстві.

Поиск по сайту: