Вивчення громадської думки

Дослідження ринку влади є однією з найважливіших складових¹ політичного маркетингу. Воно передбачає вивчення та аналіз політич­ної культури суспільства, рівня розвитку його партійно-політичних' структур, банку даних про політичну та правлячу еліту і, звичайно ж, характеристику суспільної свідомості.

Слід зауважити: якщо три перші вказані складові об'єкти дослі­дження вивчаються традиційними методами політичного аналізу, то стереотипи суспільної свідо_МОсті неможливо визначити без вивчен­ня громадської думки.

Вивчення громадської думки можливо здійснювати через такі основні канали отримання інформації: прямі, опосередковані та спе­ціалізовані.

Прямі канапи отримання інформації про громадську думку поляга­ють в особистих контактах і₃ населенням - на зборах, мітингах, де­монстраціях та інших масових заходах, а також через прийом грома­дян, листування з ними тощ₀. Така інформація дає змогу ознайомити­ся із думками найактивнішої частини суспільства.

Опосередковані канали - _це засоби масової інформації (преса, ра­діо, телебачення, відеозаписи, інтернет, електронна пошта тощо), до­кументи засідань органів влади та суспільно-політичних організацій, матеріали державних органів управління статистики, спецслужб, си­лових органів держави.

Спеціалізовані канали є найнадійнішими, оскільки дають змогу отримувати безпосередню, надійну та об'єктивну інформацію із широкого кола суспільних питань при допо­мозі соціологічних і соціопсихологічних методів дослідження. Інфор­мація, отримана такими каналами, дає змогу, на відміну від каналів прямих і опосередкованих, перетворити її в наукову базу політичного маркетингу.

Вивчення громадської думки за способом здійснення поділяють на інтерв'ю та анкетні опитування.

Інтерв 'ю проводиться у формі розмови інтерв'юера із респонден­том. При цьому запис відповідей здійснюється вручну або ж на відео-чи аудіоплівку.

Анкетне опитування передбачає фіксований порядок запитань та варіанти відповідей. Розрізняють такі види анкетних опитувань: роз­давальне, телефонне, електронною поштою, інтернет-опитування, пре­сове, поштове.

Роздаваїьне опитування - основний вид анкетного опитування, під час якого дослідник вручає анкету безпосередньо респондентові, отри­муючи її назад після заповнення. Використання при цьому спеціальних процедур забезпечує якість дослідження.

Телефонне опитування - передбачає використання телефону для спілкування дослідника з респондентом. Якщо респондент є постійним учасником опитувань певної соціологічної мережі, то при цьому мож­ливе використання автовідповідачів, які запишуть відповіді респон­дента на плівку.

Опитування через електронну пошту - аналогічне за технологією виконання до телефонного.

Інтернет-опитування стає популярним останнім часом, але з ува­ги на відносно малий відсоток користувачів інтернету в українському суспільстві та нерепрезентативність вибірки його результати можуть лише вказувати на основні тенденції думання в середовищі відповід­ної категорії виборців.

Поштове опитування - передбачає розсипку і повернення дослід­никові анкет через пошту. Попри легкість організування такого спосо­бу опитування, практика свідчить, що кількість повернених анкет до­рівнює 5 %. При цьому існує проблема репрезентативності, оскільки відповіді на анкети подають ті, хто сам цього забажає.

Пресове опитування передбачає опублікування анкети в пресі, а після її заповнення - надсилання відповіді дослідникові. Досвід по­казує, що в разі регулярної організації таких опитувань кількість повернених анкет може досягати десятків тисяч. Однак і в цьому випадку, складною є проблема репрезентативності.

Очевидно, що найпрофесійніше опитування можуть провести фірми, які спеціалізуються на такого роду діяльності. Якщо ж у польових умовах політичної боротьби (зокрема, на виборах) із якихось причин їх неможливо залучити до виконання такої роботи, то при са­мостійній організації та проведенні дослідження громадської думки слід дотримуватися апробованих практикою елементарних вимог.

Весь процес дослідження громадської думки можна умовно поді­лити на такі основні етапи опитування: формування вибірки; скла­дення запитань; опитування; кодування результатів; аналіз опитування.

Формування вибірки. Аби опитування було репрезентативним, слід, дотримуватися двох основних правил: 1) вибірку треба робити із пов­ного списку населення відповідної територіальної виборчої одиниці (наприклад, виборчого округу); 2) необхідно дотримуватися певної си­стеми відбору.

Для прикладу, можна дотримуватися методу ймовірного відбору. Відповідно до нього, довільно вибравши зі списку якесь перше прізви­ще, далі треба відбирати кожне десяте - і триматися цісї системи до кінця. Звісно, що при здійсненні вибірки неможливо уникнути поми­лок, які прийнято називати похибкою вибірки. Досліджено, що похиб­ка вибірки залежить від її розміру і зростає в міру зменшення вибірки.

Складення запитань. Дуже важливим є правильно сформулювати запитання і не нав'язувати в них відповідей. Перше запитання повин­но носити загальний і, як правило, відкритий характер, а вже наступні запитання мають бути деталізовані й закриті.

Відкритим називається загальне запитання, відповідь на яке перед­бачає описову відповідь респондента. Закритим є запитання, на яке респондентові пропонується жорстко встановлений перелік варіантів відповідей.

Запитання можуть бути: відбіркові (Чи візьмете Ви участь...?); проблемні (Які, па Вашу думку, найважливіші проблеми округу?); оці­нювальні (Як Ви оцінюєте діяльність...?); запитання про наміри (За кого Ви будете голосувати?) і демографічні (вік, освіта, стать, на­ціональність тощо).

Опитування. При здійсненні контактного опитування (інтерв'ю, те­лефонне та роздавальне анкетне опитування) важливе значення має попередня підготовка інтерв'юера. Він має бути гранично об'єктивним, виконувати подані інструкції, не відступати від списку вибірки, точно записувати інтерв'ю та результати відповідей. Інтерв'юер повинен доб­ре знати запитання, велику увагу приділяти правильній вимові прізвищ та імен.

Кодування результатів. Кодування результатів дозволяє раціональ­но організувати інформацію. Закриті запитання легко кодувати, бо від­повіді на них заздалегідь чітко визначені. Для того, щоб кодувати відповіді на відкриті запитання, їх потрібно згрупувати за змістом та пронумерувати (наприклад, відповіді на запитання "Які проблеми міста Вас найбільше турбують?" можна згрупувати так: 01. Злочинність (включити всі відповіді, що стосуються підвищення рівня злочинності); 02. Рух / транспорт (включити всі відповіді, що стосуються проблем транспорту і дорожнього руху); 03. Економіка; 04. Освіта і т. д.).

Аналіз опитування. Після завершення опитування отриманим від­повідям треба надати зручної для використання форми. Для цього існу­ють відповідні комп'ютерні програми, або ж обробка інформації здійснюється вручну. Аналізуючи результати опитування, перш за все слід звернути увагу на такі запитання:

1) Наскільки добре відомий виборцям предмет опитування (візь­мемо для прикладу кандидата в депутати)? Здебільшого, кандида­та на початку виборчої кампанії мало хто знає, а тому точна інформа­ція про рівень такої поінформованості допомагає оцінити обсяг май­бутньої роботи.

2) Який імідж має кандидат в очах виборців? Це, як правило, визначається після аналізу відкритих запитань. Відповіді також за­свідчують, хто з опонентів є сильним, а хто слабким.

3) Які групи виборців підтримують даного кандидата? При цьому звертають увагу на вік, стать, національність, рівень доходів тих, хто підтримує кожного з кандидатів. У такому разі з'ясовується сегмента­ція відповідного ринку боротьби між конкурентами.

4) Хто з виборців ще не визначився зі своїм вибором? Як правило, за таку групу виборців, котра в політологічній практиці отримала не­привабливу назву "болото", і розгортається основна боротьба.

5) Які проблеми найбільше хвилюють виборців округу? При цьому може виявитися, що кандидат і його штаб мають хибне уявлення про пріоритети виборців. Наприклад, замість того, щоб перейматися зовні­шньоекономічним балансом держави, як про це думає кандидат, вони більше занепокоєні станом доріг у своєму окрузі.

Ще один важливий метод проведення досліджень громадської дум­ки - це опитування фокус-групи.

Фокус-група являє собою збори чисельністю до декількох десятків людей, які в сукупності представляють відповідний виборчий округ, місто чи район. Ці "типові" виборці відбираються досвідченими до­слідниками. Вони усно відповідають на запитання, поставлені керів­ником, їхні висловлювання записуються, як правило, на відеоплівку і вивчаються для виявлення "щирих" поглядів виборців.

Для того, щоб успішно провести дослідження у фокус-групі, слід дотримуватися таких правил під час ведення дискусії в ній:

1) Не дозволяти комусь домінувати в бесіді, дати змогу висловити­ся багатьом учасникам.

2) Набираючи до фокус-групи виборців, слід виключити представ­ників ЗМІ, підприємців, лідерів політичних партій. Зазначені особи рідко поступаються у суперечці, а журналісти можуть ще й повідоми­ти про збори у пресі. Найкраща та група, що представлена всіма про­шарками населення.

3) Проводячи дискусію, слід строго контролювати дотримання за­планованого порядку денного, не допускати хаосу і постійно скерову­вати її у потрібне русло.

4) Не покладатися тільки на інформацію, отриману під час обгово­рення у фокус-групі, а розглядати її в комплексі з іншими джерелами інформації.

Опитування громадської думки за призначенням може бути страте­гічним та описовим (допоміжним).

Стратегічне опитування полягає в оцінюванні загальнополітич­ної ситуації та шансів кандидата чи політичної сили у виборах.

Описове опитування дозволяє отримати загальну картину політичної ситуації (які проблеми турбують виборців, хто лідирує у виборах тощо).

Опитування громадської думки в системі політичного маркетингу виконує три основні функції: політичну, ідеологічну і соціальну.

Політична функція полягає в тому, що опитування виконує роль своєрідної політичної розвідки настроїв електорату, ставлення його до різних соціальних проблем, політичних сил та окремих особистостей і показує існуючий в суспільній свідомості образ "ідеального" полі­тичного діяча.

Ідеологічна функція реалізується в таких аспектах:

1) моніторинг ефективності впливу різних акцій, гасел, політичних програм, форми їх подання на свідомість різних категорій електорату, манери лідера триматися тощо;

2) ідеологічний вплив на формування громадської думки через тон­ке і психологічно вивірене вмонтування у варіанти відповідей потрібних настанов;

3) маніпулювання суспільною свідомістю завдяки цілеспрямованій інтерпретації отриманих результатів (привернення уваги до зростання популярності одного лідера, замовчування іншого тощо).

Соціальна функція виражається в таких аспектах:

1) результати опитувань містять важливу для суб'єкта політичного процесу інформацію про потреби, інтереси, вимоги і претензії насе­лення до влади, які він не повинен ігнорувати в процесі прийняття політичних рішень;

2) через механізм опитування відкривається канал зв'язку суб'єкта політичного процесу із громадськістю, а якщо таким суб'єісгом є вла­да, то реалізується функція прямої демократії і соціального контролю громадськості над нею;

3) результати опитування дають змогу визначити співвідношення політичних сил у суспільстві, що є впливовим чинником його політич­ної стабільності;

4) результати опитування дозволяють здійснювати прогнозування соціального і політичного розвитку суспільства.

Поиск по сайту: