Характеристика політичних режимів

Тоталітарний політичний режим. Термін "тоталітаризм" за­проваджений Мусолінні для характеристики фашистського руху в Італії та його відмежування від нацистського руху в Німеччині. Відповідно, і теорія тоталітаризму почала складатися в 30-40 роках XX ст. Хоча перші тоталітарні погляди в історії політичних вчень слід віднести ще до античних часів — до поглядів Геракліта про потребу загальної регу­ляції суспільства та до ідей Платона щодо принципів організації ідеальної (у його розумінні) держави.

Тоталітаризм (лат. totus - цілий, цілісний) - це такий спосіб орга­нізації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопленим контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі і колективним цілям та загальнообов'язковою ідеологією.

Передумовами виникнення та розвитку тоталітаризму у політичній практиці є індустріальна стадія розвитку суспільства, розвинутість засоів масової інформації, панування в суспільстві колективістського світогляду, могутній державний апарат.

Причому наявність розвинутої структури засобів масової інформації є принципово важливим елементом тоталітарної системи, оскільки слугують інструментом ідеологічної обробки населення та насаджування йому уніфікованих цінностей. В умовах тоталітарного режиму держава фактично поглинає громадянське суспільство.

Для цього типу політичного режиму характерним є харизматичний тип лідерства з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Отой головним способом мобілізації населення до виконання політичний рішень є насильство. Це - так званий екстенсивний спосіб. Інтенсивний спосіб полягає у пропагандистському створенні внутрішньопсихологічного ентузіазму.

З тоталітаризмом пов'язаний і султаністичний політичний режим. Його сутність полягає у тому, що за наявності в державі верховного правителя в його діяльності відсутньою є межа між держав ними та приватними справами. Для представників влади суспільство виступає як приватна власність, а їх члени родини посідають найважливіші посади в державному та економічному управлінні. В суспільстві панує клановість і практично відсутня судова влада. Державна ідеологія носить особливий характер і, як правило, названа за ім'ям верховного правителя. Несанкціоновані дії населення практично відсутні.

Алексіс де Токвіль (1805-1859) ще в 1840 р. передбачливо описав і той стан суспільства, який характерний для тоталітарного режиму, однак не зміг віднайти для його назви адекватного відповідника. "...Та форма пригноблення, яка загрожує демократичним народам, нічим не нагадуватиме того, що було раніше; мої сучасники не зможуть знайти їй аналогів у своїй пам'яті. Я сам марно шукаю визначення, яке досте­менно передало б ідею цього пригноблення в тому вигляді, як я сам собі сформулював: старі слова "деспотизм" та "тиранія" не підходять. Це нове явище, й тому його треба бодай визначити, якщо ми не може­мо дати йому назви", - писав автор у 2-му томі своєї праці "Про де­мократію в Америці". Він же намагався описати суспільство в стані особово знівельованої юрби, у якій кожен перейнятий тільки своїми проблемами і йому байдужа доля ближнього. А над юрбою височить влада, яка в деталях регламентує життя кожного. Вчений по-пророчому вважав, що таке закріпачення людей у дрібницях є найнебезпечнішим зі знаних в історії.

Описуваному явищу Алексіс де Токвіль не зміг дати назву. Але назву "тоталітаризм" воно отримало у 30-х роках XX ст., коли яскраво виразилося в суспільному житті, і коли сам твір де Токвіля у зв'язку з такою суспільно-політичною глобальною тенденцією став надзвичайно популярним.

Колективістський світогляд як одну з основоположних передумов появи тоталітаризму красномовно охарактеризував у своїй праці "Бунт мас" сучасник появи явища тоталітаризму - геніальний іспанський мис­литель Ортега-і-Гассет (1883-1955): "Юрба раптом стала видима і влаштувалася на кращих місцях у суспільстві. Раніше, якщо вона існу­вала, то лишалася непомітною, займала задній план суспільної сцени; тепер вона вийшла наперед аж до рампи, і це вона - головний діяч. Вже нема чільних героїв: с тільки хор....Маса - це "рядова людина". Отак проста кількість - юрба - перетворюється в якісне визначення: це якісна однорідність, це суспільна безформність, це людина, що не відрізняється від інших, а є повторенням загального типу".

Якщо підсумково узагальнити особливі риси тоталітарного полі­тичного режиму, то ними є:

- наявність загальнообов'язкової ідеології, яка доводить не­обхідність існування даного режиму;

- заперечення минулого та нігілістичне ставлення до сьогодення
задля "світлого майбутнього";

- ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;

- жорстоке переслідування будь-якого спротиву і навіть особистих
думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;

- концентрація влади в руках одного лідера чи партії;

- підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові
чи партії.

В історії політичної науки класичними прикладами тоталітарних держав прийнято вважати нацистську Німеччину, фашистську Італію та більшовицький СРСР.

Авторитарний політичний режим. Авторитаризм (лат. autoritas - влада, вплив) - такий політичний режим, що характеризується зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян, їх суспільно-політичних організацій, жорсткою регламентацією їхньої активності, різким скороченням прерогатив та повноважень демократичних інституцій.

Залежно від цілей, виокремлюють різні види авторитаризму: авторитаризм стабілізаційний - режим, покликаний до збереження існуючого ладу в катастрофічних для суспільства умовах (війни, революції тощо). і авторитаризм альтернативний - властивий країнам, що відкинулидемократичний шлях розвитку.

Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, що перебувають на шляху переходу від тоталітаризму до демократії. В період існування суспільство вчиться демократизуватися, створювати демократичні інститути, процеси і механізми впливу суспільства на владу.

Основними рисами авторитаризму є такі:

1) У політичній науці авторитаризм розглядається як явище, проти­
лежне демократії. При такому режимові влада монопольне концентрується в руках однієї особи чи групи осіб. Не реалізується демократичний принцип поділу влади. Виборче законодавство пристосовується до потреб виконавчої влади, яка є домінуючою в будь-якій авторитарній країні.

2) Авторитаризмові притаманне рекрутування політичної еліти шля­хом кооптації і призначення згори. Основний стиль керівництва - без­
апеляційні накази, розпорядження, директиви. Дії державних органів
строго регламентуються.

3) При авторитарному режимі можливості політичної опозиції зведені до мінімуму. Основний засіб подолання кризових явищ – репресії і свавілля. Головною опорою авторитаризму є домінуючі вертикальні силові структури - армія, каральні органи.

4) Психологічно авторитаризм всіляко сприяє пасивності мас та
їхньому відчуженню від політичних процесів. І в той же час автори­
тарне суспільство не характеризується пануванням уніфікованої ідео­логії.

5) Для авторитаризму характерною рисою є проявлення ознак па­терналізму (лат. pater - батько). Своє коріння він бере в психологічно-пропагандистській настанові, що держава і влада по-батьківськи піклу­ються про народ. Хоч народ, нібито, цього й не розуміє, але змушений під їхнім тиском вчиняти деякі дії, які призначені "для його ж блага".

Попри ряд подібних ознак, авторитаризм слід відрізняти від то­талітаризму. Головною відмінною рисою авторитаризму с на­явність певних ознак демократизму, а зокрема - автономія особи­стості й суспільства в неполітичній сфері. З цього приводу відомий у Європі німецький дослідник фашизму Вольфганг Віперман пише: "Розмежування між авторитарними та фашистськими режимами не­обхідне не тільки для з'ясування наукових питань, а й для відповіді на нерозривно пов'язані з ними питання політичного характеру. В іншо­му разі виникає загроза применшення терористичного та тенденційно тотального характеру фашистських диктатур та демонізації антидемо­кратичних рис авторитарних диктатур".

Як то в умовах тоталітаризму необхідною складовою поведінки «слухняного громадянина» є демонстрування особистої відданості,то при авторитаризмі така поведінка повинна зводитися до невиступів про існуючого режиму. Таким чином, особистість і суспільство загалом виштовхуються із політично-самоврядної сфери.

Демократичнийполітичний режим. Демократія - це система правління, при якій джерелом влади є народ і яка базується на регулярних, вільних і справедливих виборах, на верховенстві за­кону, а відповідно, на гарантіях свободи та рівних можливостях для кожного. За такого типу політичного режиму влада підпорядкова­на виборцям і зобов'язана нарівні з ними виконувати норми законів.

До основних ознак демократичного політичного режиму належить наявність конституції, яка: закріплює повноваження органів влади й управління та механізм їх формування; визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом; визначає принцип поді­лу влади на законодавчу, виконавчу та судову з виясненням функціо­нальних прерогатив кожної із них.

Для демократичного режиму характерними є:

- вільна діяльність політичних і громадських організацій;

- обов'язкова виборність органів влади;

- розмежування державної сфери та сфери громадянського суспі­льства;

- політичний, економічний та ідеологічний плюралізм;

- чітка врегульованість законодавчої процедури.

Сутнісними ознаками демократії с електоральні (лат. elector - ви­борець) змагання та регулярна зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і колегіальним. Але воно завжди мас раціональ­ний характер.

Демократичний режим характеризується високим рівнем суспільного самоврядування та переважання у відносинах між владою і су­спільством принципу консенсусу.

За демократичного режиму держава існує заради громадян, а не навпаки, та існують умови для подальшого розвитку громадянського суспільства.

Одним із обов'язкових атрибутів демократичного суспільства є наявність багатопартійності. У політичному процесі бере участь і опозиція. Вона виробляє альтернативні програми суспільного розвитку, ви-своїх претендентів на державного лідера. Головна функція опозиції за демократичного режиму - визначати альтернативні напрямки суспільного розвитку та складати постійну конкуренцію правлячій еліті.1

Поиск по сайту: