Виды междунар.экон.связей и развитие спiльного пiдприемства

Існують наступні форми зовнішньоекономічної діяльності:.

3.1. Міжнародна торгівля - це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.

3.2. Кредитування та інвестування. Кредитування - це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.

Інвестиції - це капіталовкладення. Іноземні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.

3.3. Науково-технічна співпраця може бути наступних видів:

експорт продукції, яка є науковомісткою;

кооперація країн у створенні нової техніки, технології;

спорудження заводів "під ключ" та модернізація об'єктів;

використання лізингу, обмін передовим досвідом;

технічна допомога та науково-технічна співпраця;

3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.

3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров'я, навчання і т. д.

Інжиніринг - це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий.

За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.

Україна не в змозі себе забезпечити мінеральними ресурсами, хоча і має значний природно-ресурсний потенціал. Україна використовує трудові ресурси і має потенційно великий ринок збуту споживчих товарів. Україна протягом століть захоплювалася тими чи іншими державами. Економіко-географічне положення України є досить вигідним для участі в міжнародному територіальному поділі праці. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.

Зовнішньоекономічна політика - це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

Спільне підприємництво – це діяльність, що базується на співробітництві між суб’єктами господарської діяльності данної країни та іноземними суб’єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення

Загальною економічною основою розвитку спільного підприємництва насамперед є раціоналізація виробництва та обігу, глобалізація господарських процесів. Завдяки їм створюються необхідні економічні передумови, на грунті яких формуються соціально-економічні, організаційно-технічні та матеріально-речові елементи міжнародних структур, серед яких помітну роль починають відігравати спільні підприємства, інші форми спільної діяльності різних держав, підприємств, корпорацій, фірм. Поняття «спільне підприємництво» тісно пов’язане, а інколи навіть тотожне такому поняттю, як кооперація. У міжнародній практиці відомі чотири головні типи СП, які пов’язані з переміщенням інвестиційного капіталу ними є:

- акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);

- товариство з обмеженою відповідальністю (об’єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов’язаннями цієї фірми обмежуються його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);

- командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов’язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку.;

- холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних організацій з метою здійснення контролю над їхніми операціями).

Сфера діяльності СП дуже широка й охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, попередні інформаційно-консалтингові послуги), власне процес виробництва товарів, їх збут, а також післяпродажне обслуговування складних технічних виробів, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму та ін.

Спільне підприємство передбачає глибоку, в технологічному і в організаційному плані, міжнародну співпрацю комерційних структур. Спільні підприємства на території України створюються шляхом утворення спільного статутного фонду за участю капіталу однієї або кількох зарубіжних країн. Згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 спільне підприємство - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10%.[5].

Перші СП, як відомо, з'явилися ще у 80-х роках, коли з роками "перебудови" настали часи економічної лібералізації. Біля витоків створення тих чи інших підприємств були люди, капітали і фінансові технології, пов'язані з владними структурами. Іноземними партнерами, як правило, виступали бізнесмени, що вже мали тісні ділові контакти з представниками із СРСР, які знали особливості діяльності в радянському економічному просторі.

Після розпаду СРСР і економічного союзу Східної Європи частка СП у загальній кількості підприємств спочатку зменшилась, а після прийняття Закону України "Про інвестиційну діяльність" у 1992 р., збільшилась. Справа в тому, що закон передбачав значні пільги в оподаткуванні СП, завдяки чому їх кількість досягла 4-5 тис. за перші роки незалежності України.

Найпотужніші спільні підприємства створено у паливній промисловості, де випускається найбільше продукції із розрахунку на одного штатного працівника.

На початку 90-х років транснаціональні тютюнові компанії створили спільні підприємства із шістьма з одинадцяти тютюнових фабрик, шо працювали в Україні. У 1994 р. спільні підприємства зробили 79 % загального обсягу виробництва в Україні. У 2000-2001 рр. частка спільних підприємств у виробництві збільшилася до 95%.Загалом, протягом 2002 р. левова частка СП діяли в обробній промисловості (машинобудуванні та металообробці), у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Світовий досвід свідчить про користь, яку може принести економіці країни розвиток спільного підприємництва, тому всі країни світу зацікавлені у залученні міжнародного капіталу за допомогою розвитку спільнго підприємництва, до найбільш масштабних заходів стимулювання розвитку спільного підприємництва можна віднести такі заходи: створення вільних економічних зон, створення технопарків, а також залучення міжнародних капіталів у процесі створення офшорних компаній.

ЗОНИ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонували за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти. Їм передувало створення "вільних портів", де могли б безмитно зберігатись товари, які привезені в зону для надання продажу. Зони спільного підприємництва створюються з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції.

Всього у світі є 23 види ЗСП, основні з них наступні:

безмитні багатопрофільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;

експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;

зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто "технополіси";

зони страхових та банківських послух, які характерні для певних країн;

імпорто-промислові зони і зони по заміщенні імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства - передовою технологією;

складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспортів;

зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.

68.региональный анализ экспорта\импорта украины

Украина занимает одно из первых мест среди стран мира, в которых внешнеторговый оборот совпадает с ВВП. Это означает, что весомая частица украинского бизнеса так или иначе связанная с внешнеэкономическими операциями. На сегодня от 40 до 56% ВВП приходится на экспорт. наибольшую частицу в украинском экспорте занимают черные металлы и изделия из них – 33,9% (6,72 млрд. долл. США), на втором месте - продукция машиностроения — 11,8% (2,34 млрд. долл. США), на третьему — продукция агропромышленного комплекса — 9,2% (1,82 млрд. долл. США) (приложение Б). Позитивным итогом экспортной деятельности Украины в 2002 г. стало возрастания удельного веса продукции машиностроения и металлообработки сравнительно с 2001г. с 12, до 14,4%.Экспорт продукции АПК Украины за структурой представленный зерном, замороженным мясом, то есть сырьем.На особое внимание заслуживает увеличение ввоза пищевых продуктов в Украину. Несмотря на то, что рынок пищевых продуктов должен регулироваться государством, ввоз молока и молочных продуктов в Украину возрос в 1,9 раза, мяса и субпродуктов — в 3,4 раза.В 2002 г. был определенный и предельный объем экспорта стали и изделий из нее, выше которого начинается вытеснения украинской продукции из мировых рынков.Импорт в 2002 г. товаров в Украину составлял 16,9 млрд. долл. США и возрос сравнительно с 2001 г. на 12% (с 1,8 млрд. долл. США). Основной объем товаров и услуг импортировался из стран СНГ – 54% и из Европы – 31% (приложение В). Импорт из стран СНГ есть значительной мерой критическим (энергоносителе, сырье) и, итак, его объем не будет снижаться. Можно сделать вывод о том, что украинский рынок и дальше будет оставаться притягательным для заграничного импортера.свыше 50% его объема приходится на металлургию и химическую промышленность.

Поиск по сайту: