І. Поняття несвідомого

Виконав:

студент 5 групи 2 курсу 4 факультету

Сахарчук Володимир Володимирович

Перевірила:

доцент кафедри філософії,

кандидат філософських наук

Вступ

Зигмунд Фрейд (1856 - 1939) - віденський професор психіатрії, знаменитий вчений, засновник психоаналізу в його класичній формі. Серед психологів XX століття доктору Зигмунду Фрейду належить особливе місце. Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури ХХ століття, запропонувавши людству новий світогляд. Психологічні та соціологічні погляди Фрейда справили значний вплив на філософію, мистецтво, соціологію, етнографію, психологію і психіатрію.

Уперше Фрейд заговорив про психоаналіз в 1896 році, а в 1897 він почав проводити систематичні спостереження, що фіксував у щоденниках до кінця життя. У 1900 році з'явилася його книга "Тлумачення сновидінь", у якій було опубліковано найважливіші положення його концепції, доповнені в наступних книгах "Психопатологія повсякденного життя" (1901), "Я і Воно" (1923), "Тотем і табу" (1913), "Психологія мас і аналіз людського "​​Я"" (1921).

У вищезгаданих працях яскраво проявляється перехід Фрейда від раціоналізму до ірраціоналізму. Впродовж тривалого часу в європейській філософській думці домінували раціоналістичні концепції. Феномен свідомості був тим центром, навколо якого виникали філософські суперечки, пов’язані з осмисленням відносин між людиною і навколишнім світом. Фрейд ввів нове вимірювання в філософію. Він звернувся до аналізу психіки в цілому. На цій підставі сформулювались уявлення про суб’єктивну реальність людини [1, с.89].

Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними природними інстинктами, розумом та внутрішьою особистою совістю людини, що утворюється під впливом системи суспільних заборон.

В цілому теорія Фрейда потребує багатьох поправок (вона не досконала), але все ж Зигмунд Фрейд зробив великий крок в оцінці та розумінні розвитку людського суспільства. Створивши теорію психоаналізу, він просунувся вперед у пізнанні людської психіки і розкриття її глибин. До нашого часу дана теорія удосконалилася. Вона знайшла багато продовжувачів. Багато сучасних психоаналітиків активно використовують роботи Фрейда у своїх дослідженнях.

І. Поняття несвідомого

Найглибша і значна область людського розуму - це несвідоме. Несвідоме є сховищем примітивних інстинктивних спонукань, емоцій та спогадів, які настільки загрожують свідомості, що були пригнічені та витіснені в область несвідомого. Неусвідомлюваний матеріал багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.

Вивчення феномена несвідомого йде в глибоку давнину, його визнавали у своїй практиці лікарі самих ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існування несвідомого послужило основою створення теорії пізнання, побудованої на відтворенні того, що є в надрах психіки людини. Будучи знайомим з філософськими ідеями Платона, Фрейд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі уявлення про несвідоме. Так, навряд чи в поле його зору не потрапили ті роздуми Платона, які були пов'язані з проблемою несвідомого знання людини.

Проблема несвідомого, у формі розгляду можливості існування неусвідомлених уявлень, знаходить своє відображення і в філософії Канта (1724-1804). Фрейд неодноразово посилається на нього у своїх роботах. Текстологічний аналіз показує, що засновник психоаналізу був знайомий не тільки з кантівською "Антропологією з прагматичної точки зору", але і з іншими творами німецького філософа. У багатьох випадках Фрейд не тільки розділяє філософські ідеї Канта, але і апелює до його авторитету, коли мова заходить про обгрунтування своїх психоаналітичних концепцій. Особливо це стосується несвідомого.

Роздуми про проблему несвідомого зайняли важливе місце в багатьох філософських роботах XIXст. В цей період намічається і здійснюється поворот від раціоналізму епохи Просвітництва та німецької класичної філософії до ірраціоналістичного розуміння буття людини у світі.

На формування психоаналітичного вчення Фрейда справила вплив філософія Шопенгауера і Ніцше. Багато ідей цих філософів в значній мірі визначили різні психоаналітичні концепції, в тому числі і фрейдівські уявлення про несвідоме. Зрозуміло, між психоаналітичним вченням Фрейда і філософією Шопенгауера й Ніцше немає абсолютної тотожності. У Шопенгауера несвідоме - "світова воля" - першопричина всього сущого. Ніцше до певної міри поділяє цю точку зору, але більшу увагу акцентує на розгляді несвідомого, його функціонування в глибинах людської істоти. Для Фрейда ж несвідоме - це перш за все і головним чином щось психічне, осмислюване лише у зв'язку з людиною. На відміну від інших, Фрейд зробив анатомію свідомості і несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив він цей факт на основі лише "негативного" поняття - неусвідомлюваної психіки, витлумаченої лише шляхом заперечення за нею атрибута свідомості [2, c.99].

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості прихований глибинний, "киплячий" пласт не усвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це направило його на пошуки засобів порятунку своїх пацієнтів від конфліктів між свідомістю, і потаємними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод зцілення душі, названий психоаналізом.

Вчення про несвідоме є тим фундаментом, на якому грунтується вся теорія психоаналізу. Психоаналіз (від грец. Рsyche - душа й analysis - рішення) - частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З.Фрейдом для діагностики й лікування істерії. Потім він був перероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивчення прихованих зв'язків та основ людського духовного життя.

Під несвідомим не слід розуміти щось абстрактне або ж якусь гіпотезу, створену для філософської системи. Несвідоме - ті форми душевного життя, які, володіючи всіма властивостями психічного, в той же час не є надбанням свідомості.

В область несвідомого входять психічні явища, що виникають у сні (сновидіння); рухи, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенню стали автоматичними і тому більше неусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, в яких відсутня свідомість цілі, та інші. До несвідомих відносяться і деякі патологічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації і т. д.

Несвідоме утворює нижчий рівень психіки. Це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, які людина ніяким чином не відчуває. Будучи психічним (оскільки поняття психіки ширше, ніж поняття "свідомість", "свідоме"), несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі і місці дії, порушується мовне регулювання поведінки. У несвідомому, на відміну від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль за діями, неможлива і оцінка їх результату.

Дофрейдівська психологія як об'єкт дослідження мала нормальну, фізично та психічно здорову людини і досліджувала феномен свідомості. Фрейд, досліджуючи характер і причини виникнення неврозів, натрапив на ту область людської психіки, яка залишалася поза увагою попередньої психології. Він опинився перед необхідністю дослідження тих структур, які не вписувалися у власне "свідоме" людини, і прийшов до висновку, що людська психіка являє собою якийсь конгломерат, що складається з різних компонентів, які за своїм характером є не тільки свідомими, але і несвідомими і передсвідомими [3, c.125].

Поиск по сайту: