 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Вітольд Павлович
|
Читайте также: |
(р. н. 1932)
Державний і політичний діяч, 1-й Прем¢єр-мінистр України (жовтень1990–жовтень 1992 рр.)
Народився 25 жовтня 1932 р. в с. Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області в родині учителів. 1954 р. закінчив гірничий факультет Дніпропетровського гірничого інституту за спеціальністю “розробка родовищ корисних копалин” й дістав призначення на шахти Луганщини. Від серпня 1954 р. до серпня 1963 р. працював помічником начальника і начальником дільниці на шахті “Центральна-Боківська”, заступником головного інженера та головним інженером шахти, начальником шахтоуправління в м. Боковоантрацит Луганської області.
Від серпня 1963 р. до вересня 1971 р. працював заступником начальника комбінату “Донбасантрацит” у м. Красний Луч, керуючим трестом “Первомайськвугілля” у м. Первомайськ, головним інженером комбінату “Ворошиловградвугілля” у м. Кадіївка, начальником комбінату “Свердловантрацит” у м. Свердловськ Луганської області.
У 1971 р. направлений на роботу до Держплану УРСР. В 1972 р. призначений заступником голови, а в 1987 р. – головою Держплану УРСР.
У жовтні 1990 р. на В. Фокіна було покладено виконання обов’язків голови Ради міністрів України. У листопаді того ж року був затверджений на цій посаді. 30 вересня 1992 р. подав у відставку. В 1991 – жовтні 1992 р. прем’єр-міністр України. В 1992-94 рр. заступник голови Верховної Ради України. Президент Міжнародного фонду гуманітарних та економічних зв’язків України з Російською Федерацією.
Нагороджений дома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом “Знак Пошани”.
Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович
(1893 – 1933)
Письменник та публіцист. Народився в м. Тростянці (тепер Сумської області) в родині вчителів. Учасник першої світової війни. Згодом воював у складі Червоної Армії. Був одним із засновників Спілки пролетарських письменників “Гарї”, а в 1925 році – літературної організації “ВАПЛІТЕ”. Основоположник течії “Тегії активного романтизму” та пролетарської поезії. У 20-ті роки – один з найпопулярніших письменників. У своїх творах Микола Xвильовий показав драматизм громадянської війни, гостро реагував на розбіжності ідеалу і дійсності. Піддавав критиці сталінські форми і методи будівництва соціалізму в духовному житті. Виступав за піднесення національної свідомості. Був ініціатором літературної дискусії в 1925 – 1928 роках. За свої ідеї був звинувачений в націоналізмі (“хвильовізм”). В 1933 роках застрелився в знак незгоди проти більшовицьких методів керівництва.
Хрущов
Микита Сергійович
(1894 – 1971)
Державний і партійний діяч. У 1938 – 1949 роках (з перервами) – Перший секретар ЦК КП(б)У, В 1944 – 1947 роках очолював уряд України. Енергійно займався питаннями розвитку економіки України, зокрема вугільної промисловості. Причетний до проведення репресій проти діячів науки і культури. Водночас становив опозицію Л.М. Кагановичу в його боротьбі з “українським буржуазним націоналізмом”. У 1953 – 1964 роках – Перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1959 – 1964 роках – Голова Ради Міністрів СРСР. Усунутий з усіх посад у жовтні 1964 роках. В 1956 році на XX з’їзді КПРС викрив культ особи Сталіна.
Черняхівський
Поиск по сайту: