Структура, фізичні властивості ґрунту

Властивість ґрунту утворювати агрегати певної форми і розміру і розпадатись окремо називається структурністю, а самі агрегати – структурою ґрунту.

Структура – один з основних факторів родючості ґрунтів.

За розміром агрегатів розрізняють:

- мікроструктуру – агрегати діаметром 0,25 мм;

- макроструктуру – агрегати діаметром 0,25 – 10 мм;

- бриласту структуру - агрегати діаметром понад 10 мм.

За формою структура може бути грудочкуватою, горіховатою, зернистою, стовпчастою, призматичною, пластинчатою.

Агрономічно найцінніша зерниста структура з розміром агрегатів від 1 до 10 мм і стійка проти розмивання водою. Така структура надає пухкого складу ґрунту, що полегшує проростання насіння і розростання коренів. Структурні ґрунти мають менший опір і легше обробляються, характеризуються високою водо- і повітропроникністю. В них активно проходіть біологічні процеси (мінералізація органічних речовин). Структурні ґрунти не запливають, вони стійкі до водної ерозії, у них складається найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим.

Ґрунти, в яких механічні частинки не склеєні між собою, або агрегати дуже малі, називаються безструктурними ґрунтами. Це піщані ґрунти, підзолисті і солонці. У безструктурних ґрунтах пори дуже дрібні, вода вбирається повільно і значна частина її спливає, змиваючи при цьому поверхневий найродючіший шар. Тут буває два стани зволоження – надмірне і недостатнє. При надмірному зволоженні всі пори в ґрунті заповнені водою – виникає нестача повітря. При недостатньому зволоженні в такому ґрунті багато повітря, але рослинам не вистачає вологи. Тобто в безструктурних ґрунтах створюється несприятливий водно-повітряний режим, що негативно впливає на продуктивність сільськогосподарських культур.

У ґрунті одночасно відбуваються процеси утворення і руйнування ґрунту. Структурні агрегати руйнуються і перетворюються на пил внаслідок механічної дії тракторів, транспорту, інтенсивного обробітку ґрунту. Цьому сприяють і атмосферні опади тому при вирощуванні сільськогосподарських культур одним з основних завдань системи обробітку ґрунту і агротехніки їх має бути зберігання та відновлення структури ґрунту. Для цього потрібно систематично вносити органічні добрива, вапнувати кислі та гіпсувати солонцюваті ґрунти, не порушувати правил обробітку ґрунту, впроваджувати правильні сівозміни, вирощувати на полях багаторічні трави тощо.

Фізичні властивості ґрунту. Фізичні властивості ґрунту залежать від механічного, мінералогічного, хімічного і структурного складу.

Загальні фізичні властивості – це питома маса, об'ємна вага і пористість ґрунту..

Питома маса – це відношення маси твердої фази ґрунту до маси води при 4 °С. Вона залежить від мінерального складу ґрунту, вмісту в ньому органічних речовин і коливається від 1,4 до 2,8.

Об'ємною н азивається маса (в грамах) 1 см³ абсолютно сухого ґрунту з непорушною будовою (разом з ґрунтовими порами). Вона завжди менша за питому масу і є показником пухкості ґрунту. У мінеральних ґрунтів вона складає 0,9-1,8, у болотних і торф'яниках 0,15-0,4 г/см³.

Сільськогосподарські культури неоднаково вимогливі до пухкості ґрунту. Найкращі умови для росту більшості культур при об'ємній масі ґрунту 1-1,2 г/см³. Дальше її збільшення знижує врожайність.

Пористість ґрунту – це загальний об'єм усіх пор і проміжків між ґрунтовими частинками та структурними агрегатами, виражена у відсотках від загального його об'єму в непорушеному стані. Розрізняють пористість капілярну, некапілярну і загальну. Співвідношення капілярної і некапілярної пористості визначає ступінь аерації ґрунту і особливості переміщення води у ньому. Якщо в ґрунті переважає капілярна пористість (безструктурні глинисті ґрунти) рослини потерпають від нестачі повітря. На структурних ґрунтах майже однакова кількість капілярних і некапілярних пор.

Пластичність – здатність ґрунту в зволоженому стані зберігати надану йому форму.

Липкість – це здатність ґрунту прилипати до інших тіл, в тім числі і до знарядь обробітку. Ґрунти, насичені кальцієм, мають найменшу липкість, а натрієм – найбільшу. У глинистих ґрунтів липкість найбільша; чим вологіший ґрунт, тим більша його липкість.

Набухання – здатність ґрунту збільшувати об'єм при зволоженні. Це явище властиве ґрунтам, що містять багато органічних речовин (торфові), насичені натрієм (солонці), а також важким глинистим ґрунтам. Набухання є небажаним явищем, бо спричинює розтріскування ґрунту під час літньої посухи та зимових морозів. Супроводжується посиленим випаровуванням вологи, розриванням кореневих систем, випиранням вузлів кущення озимих культур.

Осідання ґрунту – процес, протилежний набуханню, спостерігається під час висихання ґрунтів.

Зв'язність ґрунту – здатність ґрунту чинити опір зовнішнім механічним зусиллям роз'єднати його частинки розриванням, здавлюванням тощо. Чим більше у ґрунті глинистих частинок, тим більша його зв'язність, тим важче такі ґрунти обробляти. Тому глинисті ґрунти називають важкими, а піщані – легкими.

У виробництві від опору ґрунту знаряддям обробітку залежать норми виробітку, витрати пального та зношуваність знарядь. Визначається опір ґрунту величиною питомого опору (кг/см²), що показує, яку силу потрібно прикласти в перерахунку на 1 см², щоб підрізати і перевернути шар землі. У різних ґрунтів він коливається від 0,2 до 1,2 кг/см².

Найкраще обробляється ґрунт у стані фізичної стиглості. При цьому він добре кришиться, розпушується, розпадається на структурні агрегати, не мажеться і не прилипає до знарядь, не розколюється на брили і не розпорошується. Фізична стиглість ґрунту залежить від стану вологості і фізичних його властивостей – зв'язності і пластичності. Практично фізичну стиглість визначають так: беруть в руку небагато ґрунту, стискують його, і з висоти на рівні поясу кидають на землю. Стиглий суглинковий ґрунт розсипається, а глинистий зберігає надану йому форму.

У землеробстві крім фізичної є ще й біологічна стиглість ґрунту – стан, при якому починається активна діяльність ґрунтових мікроорганізмів.

Водний режим ґрунту. Вологість ґрунту впливає на його фізичні і технологічні властивості, на якість обробітку ґрунту, на затрати тягових зусиль, витрати пального. Тому створення сприятливого водного режиму – одне з основних завдань агротехніки.

Повітряний режим ґрунту. Повітря в ґрунті потрібно для проростання насіння, дихання проростків і коренів рослин, мікроорганізмів і біохімічних процесів. При нестачі в ґрунті кисню послаблюється діяльність аеробних (з доступом кисню) бактерій, які сприяють мінералізації органічних речовин. При нестачі кисню починають переважати анаеробні процеси, що призводить до накопичення в ґрунті токсичних для рослин сполук

Тепловий режим і теплові властивості ґрунту. З теплом ґрунту пов'язана енергія біологічних, хімічних, фізичних і біохімічних процесів, що відбуваються в ґрунті. Невідповідність температури ґрунту біологічним особливостям культури значно затримує з'явлення сходів і може призвести до загибелі насіння в ґрунті. Температура ґрунту впливає на життєдіяльність ґрунтової мікрофлори. Основним джерелом тепла в ґрунті є промениста енергія.

Глибоко розораний і добре розпушений ґрунт менше промерзає взимку і краще нагрівається навесні.

Поживний режим ґрунту. Для нормального росту, розвитку і високої продуктивності польових культур у ґрунті має бути повний запас доступних рослинам поживних речовин, вміст яких і складає поживний режим ґрунту.

Елементи живлення можуть бути легко-, мало-, або недоступними для рослин. В орному шарі важкосуглинкових і глинистих типових чорноземів вміст азоту може досягати 10-15 т/га, але основна його частина недоступна для рослин. Чорноземні ґрунти мають великі запаси фосфору (0,15-0,35 %), значна частина якого також недоступна для рослин. Щоб краще забезпечити рослини доступними поживними речовинами за рахунок недоступних, у ґрунті постійно відбуваються процеси мобілізації елементів живлення, тобто перехід їх з недоступних форм у доступні. Важлива роль в цих процесах належить мікроорганізмам ґрунту, які розкладають органічні речовини, збагачують ґрунт на розчинні сполуки, які легко засвоюються рослинами. Активність мікробіологічних процесів можна посилити своєчасним і правильним обробітком ґрунту.

Рослини беруть з ґрунту азот, фосфор, калій, кальцій, натрій, залізо, марганець, мідь, сірку, цинк, тощо. Поживні речовини рослини засвоюють з ґрунтового розчину (краплиннорідка волога з розчиненими в ній речовинами).

Поиск по сайту: