ПЕРГАМЕНТ: ОСОБЛИВОСТІ ВИГОТОВЛЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ, ВІДОМІ ПАМ'ЯТКИ

Пергамент – (місто в Малій Азії нім. Perhament, грец. Pergamos, де в ІІ ст. до н.е. широко використовувався Пергамент.). це вигляд необробленої шкіри, який являє собою зелене чи обеззолене, або висушене гольє. Волокла в Пергаменті склеєні у безструктурну рогоподібну масу, частіше прозору. Пергамент володіє відносно великою міцністю на розрив (100-120 Мн/м2, або 10-12 кгс/мм2), у сильно натягнутому стані під час удару деревним предметом видає чистий звук.

В минулому Пергамент застосовувався, як основний матеріал для письма, а також для виготовлення книгодрукування на Пергаменті були написані основні письмові пам'ятки середніх віків Росії і Європи.

Розрізняють такі види Пергаменту: шкіру для деталей ткацьких станків (гонків), зшивку, для привідних рементів і му –зки Пергамент (для барабанів).

Основне завдання ехнологічного процесу у виготовленні Пергаменту – зберегти у найменш зміненому вигляді (стані) природний білок шкіри.

Тому волосяний покрив виводять або механічним способом, або знищують в концентрованому розчині Na2S, що дозволяє отримати найменш розбиту структуру каллогену, і тому найбільшу міцність Пергаменту. Відмоку і зоління проводять в короткий термін не перевищуючи температури. Пергамент після сушки зволожують і турують по бах тарні гліцероним з добавками органічних речовин.

Основним матеріалом для письма уже в епоху "дер нього царства" став у Єгипті пергамент. Найдавніші пам'ятки виконані на Пергаменті, знайдені в Парфії і відносяться до І ст. н.е. Для письма на Пергаменті застосовувалися в Греції або загострена дерев'яна палочка – калам, або тростинове перо, або ж кістка. Про походження і техніці виготовлення пергаменту:

Згідно з повідомленнями Плінія, Пергамент з'явився в ІІ ст. до н.е. в малоазійськму Пергаментському царстві і одержав там застосування через затримку при доставці папіруса єгипетського.

Античний Пергамент являє собою банячу, рідше козлячу чи свинячу шкуру, доведену обробкою до майже Пергаменту в основному зводилося до промивки і очисти шкур, до просушки і розтяжки шкіри в спеціальній рамі до натирання шкіри крейдою і вигладженню її пемзою. Кращі сорти Пергаменту інколи красилися в червоний чи інші кольори. Застосування для письма обробленої шкіри було відоме багатьом народам задовго до ІІ ст. н.е.

Але досить мистецьки обробляти шкуру, перетворювати її в гладенькі, білі і тонкі листки пергаменту навчилися в античному світі в останні століття до нашої ери. Ця досконала техніка обробіки й привела до того, що Пегаментуже в перші століття нашої ери почав витісняти папірус.

Головними особливостями Пергаменту було: те, що Пергамент на відміну від папірусу міг виготовлятися в любому місці в любій країні; Пергамент був без порівнянь міцнішим і довговічнішим за папірус: Пергамент дозволяв письмо з обох сторін і складання листів в двоє.

Застосування Пергаменту привело до виникнення нової, більш зручнішої книги, яка складалась з багатьох складених пополам листків насилених у вершину на кольца. Такі чотирикутні книги, згідно з свідченнями римського поета Марціала, з'явилися в Римі в І ст. н.е. Книги ці отримали назву "кодексів".

Є свідчення, про застосування римлянами для письма на Пергаменті також бронзових і срібних пір'їв.

В перші століття після падіння Римської імперії в якості матеріалів для письма на Півдні Європи використовували Пергамент, який там і вироблявся, також на Півночі – майже лише Пергамент. Скоро після завоювання Єгипту арабами (сердита VІІ ст.) доставка папірусу в Європу скоротилася, майже повсюдно його витіснив Пергамент, і лише в Італії папірус зберіг використання ще в VІІІ-ІХ ст.

Висока ціна Пергаменту у відношенні зі складністю і довго тривалістю переписки рукописів, добили середньовічну книгу досить дорогою. Книги були настільки дорогими, що в бібліотеках вони інколи приковувалися ланцюгами, нерідко єдина книга вказувалася її власником в заповідні на рівні з будинком, земельним участком або предметами ремесла.

Дорога ціна Пергаменту приводила до застосування для перепису книжок уже використаний Пергамент старих книг. Для цього збирали старі книги, в сутності створені античними, язичницькими авторами, стирали попередній текст, і в прогалинах між лінійками писали новий. Ці книги як би з двійним текстом, широко розповсюджені в VІІ-ІХ ст., отримали назву "палімпсестів",

Матеріалом рукописної книги до ХІV-ХV ст., був Пергамент, який називався на Русу "харатья" (від латинського charta – "письмо", "творчість"), а також "Шкіра", "Телитка". До ХІІІ ст. використовувався привізний Пергамент (візантійський, рідше західноєвропейський); з ХІІІ-ХІV ст. було розроблено власне виробництво Пергаменту. У зв'язку з великою ціною на Пергамент у торговій і побутовій переписці використовувалась береста.

Знаряддя для письма на пергаменті і на папері були гусячі пір'я, рідше лебедині і павині, при виготовленні пера кінець його зрізався навскоси, а посередині вістря робився короткий розщеп.

Культура мовлення

Культу́ра мо́влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.Зміст [сховати]

Живе розмовне мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес добору й вживання засобів мови для порозуміння з іншими членами певної мовної громади. Мовлення є форма існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуваючи в постійному розвиткові. Мова й мовлення нерозривно пов'язані. Мовлення існує на засадах певної мови, а мова розкриває себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею послуговується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без щоденного вжитку на всіх вікових і суспільних рівнях, повсякденного розвою форм та спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

[ред.]

Культура спілкування

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних правил й орієнтуватися також і на позамовні чинники, досліджуючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників провідними є суспільна царина й мета спілкування в реальних ситуаціях.

Оскільки мова є універсальний засіб спілкування, нагромаджування й передавання інформації, навчання, виховання та формування внутрішнього світу, вона немислима без належної культури мовлення.

Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтість, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.

Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність її громадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.

Поиск по сайту: