Мова та мовлення: спільне й відмінне

У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади: 1. Мова – знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження. 2. Мова – потенційна система знаків. Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване - викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету. 3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова. 4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови – індивідуальне. 5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення – індивідуальне, ситуативне. 6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж - лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова – це категорія сутності і загального, мовлення – виконує роль явища й окремого. 7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову – ні.

Лексикологія

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

[ред.]

Історія

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте, як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

[ред.]

Розділи лексикології

власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

семасіологія — наука про значення слів.

ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

ономастика — наука про власні назви. Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:

антропоніміка — наука про імена людей.

топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.

гідроніміка — наука про назви водоймищ.

теоніміка — наука про назви божеств.

астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.

зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).

лексикографія — наука про укладання словників.

Слово — це найважливіша структурно-семантична одиниця мови, що являє

собою єдність звукового чи графічного знака і значення. Із слів

складаються речення — основний засіб вираження думки. Усі слова, що

вживаються в якійсь мові, становлять її лексику (від грецьк. lexis —

слово), або словниковий склад.

Найважливіша функція слів — називна. Слова можуть називати предмети,

явища, ознаки, дії і стан тощо. Співвіднесеність слова з певним

поняттям, явищем дійсності називається лексичним значенням слова.

Наприклад, слово росинка є назвою поняття "крапля води", слово пресумний

означає "дуже сумний", лексичне значення слова роз'яснювати словник

визначає як "робити що-небудь ясним, зрозумілим; пояснювати".

За характером співвіднесеності з дійсністю слова поділяються на

повнозначні й службові. Усі повнозначні слова — іменники, прикметники,

займенники, числівники, дієслова, прислівники — мають лексичне значення,

доповнене граматичним. На відміну від інших повнозначних слів займенники

не називають, а вказують на значення, що даються в інших словах.

Смисловою специфікою займенників є загальність, абстрактність. Значення

займенників залежить від значення того слова, на яке вони вказують чи

замість якого вони вживаються. Отже, у висловлюванні будь-який займенник

(наприклад, він, дехто, хто-небудь, ніхто, всі) набуває цілком

конкретного змісту.

Службові слова — прийменники, сполучники, частки — позбавлені предметної

відповідності, не називають предметів, явищ, ознак тощо, наприклад: на,

від, за, проти, і, а також:, мов, але, щоб, не, ні, б, нехай. Вони

вказують на залежність між повнозначними словами і

вживаються для зв'язку між словами, реченнями або надають різноманітних

відтінків значенню слів чи всьому реченню. Як назва слово може

співвідноситися і з конкретними предметами, ознаками, діями: палац,

парк, зелений, твердий, проводжати, голосно, і з такими явищами, які не

можна сприймати почуттєво: бачити, чути і под., рішучість, впевненість,

дуже, занадто, можна.

Значення слова містить не лише вказівку на дійсність, а й ставлення

мовця до дійсності. Тому значення слова часто включає й оцінний момент,

а слово набуває того чи іншого емоційного забарвлення. Наведемо приклади

слів, у яких на лексичне значення накладається оцінне: ручисько,

рученька, Катруся, Івасик, дідусь, дідуган, варнякати, грудомаха тощо.

Слова української мови поділяються на однозначні та багатозначні. Слова,

що мають одне значення, називаються однозначними. Такими словами є,

наприклад, іменники: прейскурант — "офіційний довідник цін на товари й

послуги", дендрологія — "розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини",

толь — "покрівельний та гідроізоляційний матеріал, застосовуваний у

будівництві". Однозначність є характерною ознакою термінів будь-якої

галузі.

Лексичне значення

Лексичне значення — історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.

Лексичне значення є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Наприклад, слово «обличчя»- передня частина голови людини. Також існує конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний

Відношення слово-предмет

Поиск по сайту: