Загальна граматична характеристика числівника

Числівником називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові.

Кількісними називаються числівники, котрі позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки? Серед них виділяють власне кількісні (два, п'ять, вісімнадцять, тридцять шість); дробові (чотири восьмих, сім цілих три десятих); збірні (троє,десятеро); неозначено-кількісні (кілька, багато, чимало).

Кількісні числівники змінюються за відмінками, але не мають граматичних ознак роду і числа. Виняток становлять числівники один (одна, одне,-о), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

Порядковими називаються числівники, які позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра? котре? котрі?: перший, перша, перше, перші; одинадцятий, одинадцята, одинадцяте, одинадцяті.

Порядкові числівники, подібно до прикметників, змінюються за родами, числами і відмінками.

У реченні числівники можуть бути різними членами речення: І один у полі воїн (підмет); Семеро одного не ждуть (підмет, додаток); Одна ластівка весни не робить (означення). Якщо кількісний числівник поєднується з іменником, то разом із ним входить до складу підмета, присудка, додатка, означення, обставини: На румунському боці три пари волів тягло канатом проти води здорове червоне судно; Два ведмеді в однім барлозі живуть; Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й бур'яне море...; Басейн Дніпра має площу п'ятсот чотири тисячі квадратних кілометрів.

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені:

Простими називаються числівники, що мають один корінь: один, три, сто, перший, третій, сьомий; двоє, мало, багато;

Складними називаються числівники, що у своєму складі мають два корені: одинадцять, дев'ятнадцять, двадцять, двісті, триста, одинадцятеро, двадцятеро, кількадесят, кількасот;

Складеними називаються числівники, які містять в собі два і більше простих чи складених числівників: (двадцять чотири, тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятий).

Bідмінювання числівників

Виділяють декілька типів відмінювання кількісних числівників:

1. Відмінювання числівника один, (одна, одне (-о), одні). Цей числівник відмінюється як займенник той (та, те, ті).відм. Однина Множина

чол.р. жін.р. сер.р.

Н. один одн-а одн-е одн-і

Р. одн-ого одн-ої/-ієї одн-ого одн-их

Д. одн-ому одн-ій одн-ому одн-им

З. один/-ого одн-у одн-е одн-і/их

О. одн-им одн-ою/-ією одн-им одн-ими

М. одн-ому/-ім одн-ій одн-ому/-ім одн-их

2. Відмінювання числівників два, три, чотири. Числівник два у називному і знахідному відмінках змінюється за родами (чол. і середн.р. - два, жін.дві).відм. Зразок

Н. дв-а дв-і тр-и чотир-и

Р. дв-ох дв-ох трь-ох чотирь-ох

Д. дв-ом дв-ом трь-ом чотирь-ом

З. дв-а (дв-ох) дв-і тр-и (трь-ох) чотир-и (чотирь-ох)

О. дв-ома дв-ома трь-ома чотир-ма

М. (на) дв-ох (на) дв-ох (на) трь-ох (на) чотирь-ох

3. Відмінювання числівників від п'яти до десяти та числівників на -дцять і -десят:відм. Зразок

Н. шість дванадцять п'ятдесят

Р. шест-и (шість-ох) дванадцят-и (-ох) п'ятдесят-и (-ох)

Д. шест-и (шість-ом) дванадцят-и (-ом) п'ятдесят-и (-ом)

З. шість (шість-ох) дванадцять п'ятдесят (-ох)

О. шість-ма (шість-ома) дванадцять-ма (-ома) п'ятдесять-ма (-ома)

М. (на) шест-и (шість-ох) (на) дванадцят-и (-ох) (на) п'ятдесят-и (-ох)

4. Відмінювання числівників сорок, дев'яносто, сто. Ці числівники мають лише дві неоднакові відмінкові форми:Н., Зн. сорок дев'яност-о ст-о

Р., Д., Ор., М. сорок-а дев'яност-а ст-а

5. Відмінювання числівників двісті - чотириста та числівників на -сот:відм. Зразок

Н. двіст-і трист-а п'ятсот

Р. двохсот трьохсот п'ятисот

Д. двомст-ам трьомст-ам п'ятист-ам

З. двіст-і трист-а п'ятсот

О. двомаст-ами трьомаст-ами п'ятьмаст-ами

М. (на) двохст-ах (на) трьохст-ах (на) п'ятист-ах

6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники, що належать до відповідних відмін.

7. Відмінювання збірних числівників у непрямих відмінках збігається з відмінюванням відповідних кількісних числівників, але тільки з їх вторинними формами: п'ятеро - п'ятьох, п'ятьом, п'ятеро, п'ятьома, (на) п'ятьох.

8. При відмінюванні дробових числівників перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга - як порядковий.

9. У складених кількісних числівників відмінюються всі складові частини: двісті тридцять шість - двохсот тридцяти шести.

10. У складених порядкових числівників відмінюється лише останній компонент: двісті тридцять шостий - двісті тридцять шостого.

Для того, щоб краще засвоїти поданий матеріал, пропонуємо відповісти на контрольні запитання та виконати практичні завдання. Бажаємо успіхів!

Графіка

Графіка (від гр. grapho - пишу, малюю) – розділ науки про українську мову, в якому вивчається сукупність умовних знаків для передачі на письмі усного мовлення.

До графічних знаків належать букви алфавіту, апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін.

Сукупність букв, розташованих у встановленому порядку, називається алфавітом. Слово алфавіт походить від назв двох перших літер грецького алфавіту:? – альфа і? – бета (по-новогрецькому віта). В українській абетці для передачі звуків на письмі існує 33 букви. Голосні звуки позначаються буквами а, о, у, е, и, і. Літери я, ю, є, ї теж служать для передачі на письмі голосних звуків, але в їхньому поєднанні з приголосним [j] або ж для позначення м’якості попереднього приголосного (виняток становить буква ї, яка завжди позначає сполучення двох звуків:[j] та [і]). На позначення приголосних звуків уживаються літери, кожна з яких має свою назву: б – бе, в - ве, г - ге, ґ – ґе, д – де, ж – же, з - зе, й – йот, к - ка, л - ел, м- ем, н - ен, п – пе, р - ер, с – ес, т – те, ф - еф, х - ха, ц – це, ч – че, ш – ша. Літера щ (ща) завжди позначає два звуки: [ш] і [ч], а ь (м’який знак) зовсім не позначає звука і служить для передачі м’якості попереднього приголосного.

Взагалі в українській графіці немає спеціальних букв для фіксації на письмі м’яких приголосних. Проте існують спе­ціальні способи позначення м’якості:

1) вживання після букви, яка позначає приголосний, м’якого знака: батько, льон, коваль;

2) вживання в аналогічній ситуації букв я, ю, є (у цьому випадку вони позначають голосні звуки і м’якість попереднього приголосного): теля, нюх, синє;

3) вживання після літери на позначення приголосного звука букви і: літо, ріка, тісто.

Графічний знак «’» (апостроф) використовується для позначення на письмі твердої вимови приголосних звуків перед сполученням [j] з голосними [а], [у], [е], [і] (графічно – я, ю, є, ї). Особливості вживання апострофа, як і багато інших правил запису усної мови, вивчає окремий розділ мовознавства – орфографія.

Поиск по сайту: