темпераменті задатках

Інше поняття, що характеризує людину як об’єкт реального світу, - „особистість”. Дане поняття як і поняття „індивід”, має різні варіанти тлумачення. Взагалі, під особистістю розуміється індивід як суб’єкт соціальних відношень і свідомої діяльності. Деякі автори під особистістю розуміють системну властивість індивіду, що формується в сумісній діяльності і спілкуванні. Але всі визначення збігаються в одному: поняття „особистість” характеризує людину як соціальну істоту. В межах даного поняття розглядаються такі психологічні властивості особистості, як мотивація, темперамент, здібності і характер.

Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученням людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе.

Спочатку людина сприймає – переважно як об’єкт – різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до її народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім’ї, установ освіти і виробництва. Одночасно формуються внутрішні психічні новоутворення, які з дитячого віку становлять та розвивають власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання і перетворення об’єктивної дійсності та себе. Особистість виступає тоді як суб’єкт діяльності і спілкування, коли вона активно здатна впливати на їх процеси.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування. В мові формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з’являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самовизначення. Вона вступає у „суб’єкт-суб’єктні” стосунки з іншими людьми.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна і біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає в себе усе велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін..

Особистість характеризується якісними і кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почуттях власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних і, в індивідуальному стилі діяльності і поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольових сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв’язків з навколишньою дійсністю.

2. В психологічних теоріях особистості знаходяться поруч два взаємодоповнюючих підходи до розуміння її природи. У світі першого, особистість постає як унікальна і відносно автономна система інтрапсихічних властивостей і особливостей поведінки конкретного суб’єкту, що включає підсистеми характеру, здібностей, уявлень, ціннісних орієнтацій, Я-концепції і т.п. Згідно іншого підходу, бути особистістю значить бути включеним в інтерперсональний простір, активно і свідомо будувати соціальні відношення з іншими людьми, тобто особистість – це, перед усім, система інтерпсихічних зв’язків і взаємовідношень людини (соціальна психологія особистості).

Концентруючись на інтрапсихічному компоненті особистості, Л. Хьєлл і Д. Зіглер відокремлюють наступні аспекти її наукового пізнання:

- структура особистості – це стабільні характеристики, які, виступаючи в різних комбінаціях, складають єдине, певним чином організоване ціле і можуть бути виявленими як тривкі показники під час тестування або експерименту;

- мотивація, яка включає процесуальні, динамічні аспекти поведінки, що визивають його причини, фактори, що збуджують мотиви;

- розвиток особистості – це закономірні зміни її властивостей і особливостей на різних вікових етапах, від народження до похилого віку;

- психопатологія особистості – процеси і фактори, що обумовлюють труднощі під час адаптації особистості до її біосоціального оточення і відхилення від оптимального функціонування психіки;

- підґрунтя психічного здоров’я особистості, що визначається згідно певних критеріїв;

- трансформація особистості у процесі психологічного впливу, що коректує – зміни в емоційно-вольовій, когнітивній і поведінковій сфері, для дослідження яких розробляються різні психотерапевтичні підходи і техніки.

Особистість як суб’єкт міжособових відношень проявляє себе у трьох сферах, що утворюють єдність:

1) інтраіндивідна – особистість як відносно тривка сукупність її «інтраіндивідних якостей» – психічних властивостей, що утворюють індивідуальність людини (особливості темпераменту і характеру, здібності, мотиви, спрямованість особистості);

2) інтеріндивідна – особистість як включення індивіду в простір міжіндивідних зв’язків, де внутрішньо групові взаємовідношення і взаємодії можуть трактуватися як особистісні характеристики їх учасників (тут знімається хибна альтернатива у розумінні міжособистісних взаємин, або як феноменів групи, або як аспектів особистості: у даному випадку особистісне постає як групове, а групове як особистісне);

3) метаіндивідна – особистість як „ідеальна представленість” індивіду у життєдіяльності інших людей, в тому числі, за межами актуальної взаємодії з ними; тут людина постає як суб’єкт смислових перетворень у інтелектуальній, емоційній чи мотиваційній сфері інших особистостей.

Вітчизняні концепції особистості, при наявності певних варіацій, сходяться в наступних теоретичних пунктах.

1. Біологічне існує в особистості в перетвореній формі – як соціальне. Природні (органічні) характеристики виступають в структурі особистості в якості її соціально обумовлених елементів.

2. Активність особистості приводить до зняття обмежень, попередньо притаманних ситуації. Обмеження и перепони на шляху до досягнення мети збуджують спеціальну діяльність, спрямовану на їх подолання.

3. Особистість є системною якістю, що придбається індивідом у соціумі. Ця специфічна форма самоорганізації поступово „надбудовується” над вродженими індивідними властивостями. Особистість ≠ індивід.

4. Особистість може бути зрозуміла тільки в системі тривких міжособистісних зв’язків. Згідно базовим положенням вітчизняної психології, ці зв’язки опосередковуються змістом сумісної діяльності.

5. Постулат максимілізації: особистість народжується з прагнення індивіду до максимальної персоналізації. З цього постулату витікають теоретичні гіпотези:

а) будь-яке переживання, що сприймається індивідом як те, що має цінність в плані позначення його індивідуальності, актуалізує потреби в персоналізації і визначає пошук значимого іншого, в якому індивід міг би придбати ідеальну представленість;

б) в будь-якій ситуації спілкування індивід прагне визначити і реалізувати ті сторони своєї індивідуальності, які в даному конкретному випадку доступні персоналізації. Неможливість її здійснення призводить до пошуку нових можливостей у собі самому чи в предметній діяльності;

в) з двох чи більш партнерів по спілкуванню суб’єкт за іншими рівними умовами надає переваги тому, хто забезпечує максимальну персоналізацію. Аналогічно переваги будуть віддані тому, хто може забезпечити найбільш довгочасну персоналізацію.

6. Джерелом розвитку особистості виступає те, що виникає у системі міжіндивідних відношень протиріч між потребами в персоналізації і зацікавленість, що включає індивіда конкретної групи приймати лише ті прояви його індивідуальності, які відповідають груповим завданням, нормам і умовам функціонування.

7. Особистість формується в групах, що ієрархічно розташовані на ступенях її онтогенезу. Характер розвитку особистості задається рівнем розвитку групи, в яку вона включена (інтегрована).

3. Не залежно від того які фактори вплинули на характеристики особистості, вона завжди є складним єдиним цілим з певною структурою психічних властивостей. В якості відносно самостійних компонентів структури особистості (її підструктури) можна відокремити:

1) динаміку її психічних процесів – темперамент;

2) психічні можливості особистості, в окремих видах діяльності – здібності;

3) спрямованість особистості – характерні для неї потреби, мотиви, почуття, інтереси, оцінки, симпатії і антипатії, ідеали і світогляд;

4) узагальнені способи поведінки, що зумовлюють характер.

Системний підхід до психології людини означає подолання уявлення про особистість як вмістилище психологічних процесів, станів і властивостей. Усі психологічні елементи особистості знаходяться в певному закономірному взаємозв’язку між собою.

Психічні властивості багатосистемні, тобто вони по різному проявляються в різних системах взаємозв’язку. Можна відокремити властивості особистості як суб’єкта пізнання, трудової діяльності, спілкування тощо.

Так, у процесі пізнання первісне значення займають гностичні властивості: сенсорно-перцептивні, мнемічні і інтелектуальні (когнітивні). В процесі трудової діяльності первісне значення мають відповідні здібності і характер, а під час спілкування – характер і комунікативні властивості (мовленнєві здібності, контактність, рефлективність, сугестивність, конформність, психологічна сумісність та ін.). Сукупність психічних властивостей утворює психічний склад особистості.

4. Біологічне і соціальне в структурі особистості та їх співвідношення являє собою центральну проблему сучасної психології. Якщо ми розглянемо це питання в аспекті розвитку особистості, то помітимо, що перш за все нам треба буде визначити зв’язки між поняттями „психічне”, „соціальне”, „біологічне”.

В широкому плані особистість людини є інтегральною цілісністю біогенних, соціогенних і психогенних елементів.

Біологічна основа особистості охоплює нервову систему, систему залоз, процеси обміну речовин (голод, жага, статевий імпульс), статеві і вікові розрізнення, анатомічні особливості, процеси визрівання і розвитку особистості.

Соціальні „виміри” особистості обумовлені впливами культури і структури суспільностей, в яких людина була вихована і в яких вона приймала участь. Важливими соціогенними складовими особливості є соціальні ролі, що вона виконує у різних суспільностях (сім’я, школа, вуз, виробничий колектив), а також суб’єктивне „Я”, тобто створене під впливом інших уявлення про свою персону, і відображене „Я”, тобто комплекс уявлень про себе, створений з уявлень інших людей про нас самих.

Психогенний елемент характеризується рівнем психічних можливостей і психічного розвитку людини. Кожне покоління входить в суспільство на певному ступені його розвитку і включається в ту систему суспільних відносин, яка на цьому ступені вже склалася. Йому не має необхідності повторювати, в будь-якому згорнутому вигляді усю попередню історію. Крім того, опинившись в системі вже складених відносин, кожен індивід привласнює і засвоює з цієї системи певні функції, певну суспільну позицію, які не ідентичні функціям і позиціям інших індивідів.

Людина народжується як біологічна істота. Її організм – це людський організм, її мозок – це людський мозок. При цьому індивід народжується біологічно і більш за це соціально не зрілим; визрівання і розвиток його з самого початку відбувається у соціальних умовах. Соціальною основою розвитку індивіда і набуття ним особистісних характеристик – є біологічне. Закони визрівання і розвитку людини проявляються специфічним чином, інакше, як у тварин.

Біологічний розвиток індивіду є передумовою його психічного розвитку, але ці передумови реалізуються в соціальних діях індивіду. Розвиток індивіду починається не з нуля, не на порожньому місці. Індивід народжується з певним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які і виступають в ролі такої основи. Вся генетично закріплена система властивостей і механізмів є загальною первинною передумовою подальшого розвитку індивіда, забезпечує універсальну його готовність до розвитку, в тому числі і до психічного.

Розвиток організму відбувається на протязі усього життя індивіду, тобто завжди ці властивості і механізми виконують роль загальної передумови психічного розвитку: біологічна детермінанта діє протягом усього життя індивіду, але в кожні періоди життя ця роль різна.

Соціальний розвиток індивіду має системний характер і відрізняється високою динамічністю. Він вміщує як біологічні так і соціальні детермінанти. У зв’язку біологічно і психічного не має універсального принципу для усіх випадків, тому що ці зв’язки багатопланові і багатогранні. В одному випадку біологічне виступає по відношенню до психічного як його механізм, в інших – як передумова, в третіх – як зміст психічного відображення, у четвертих – як фактор, що впливає на психічні явища, у п’ятих – як причина окремих актів поведінки, у шостих – як умови виникнення психічних явищ і т.п.

Відношення біологічне-психічне-соціальне дуже різноманітні і багатопланові, але вони завжди виступають в єдиному зв’язку проявів особистості, як ціле утворення.

5. Історичні уявлення про психічну суттєвість особистості неодноразово змінювались. В кінці 30-х років минулого віку в психології особистості почалась активна диференціація напрямків досліджень. В наслідок цього у другій половині минулого віку склалось багато різних підходів і теорій особистості. Скористуємось для їх розгляду схемою.

класифікації:

1. Спосіб пояс-

Нення поведінки

Мання даних за

Особистість

Пазон

Их описується

Особистість

До типу психодинамічних відносяться теорії, що описують особистість і пояснюють її поведінку виходячи з її психологічних, або внутрішніх, суб’єктивних характеристик.

Соціодинамічними називаються теорії, в яких головну роль в детермінації поведінки відводять зовнішній ситуації і не придають суттєвого значення внутрішнім властивостям особистості.

Інтеракціоністичними називають теорії, що ґрунтуються на принципі взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів в управлінні актуальними діями людини.

Експериментальними називають теорії особистості, що побудовані на аналізі і узагальненні зібраних дослідним шляхом факторів.

До неекпериментальних відносять теорії, автори яких опираються на життєві враження, спостереження і досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту.

До ряду структурних зараховують теорії, для яких головною проблемою є виявлення структури особистості і системи понять, з допомогою яких вона повинна описуватися.

Динамічними називають теорії, головна тема яких – перетворення і зміни в розвитку особистості, тобто її динаміка.

Ряд теорій особистості є характерними для вікової і педагогічної психології, побудовані на розгляданні обмеженого вікового періоду в розвитку особистості, як правило від народження до закінчення середньої школи, тобто від віку немовля до раннього юнацького віку. Є теорії, автори яких поставили мету відслідковувати розвиток людини протягом всього її життя.

Суттєвою підставою для розподілу теорій особистості на типи є те, на що звертається увагу: внутрішні властивості, риси і якості особистості або її зовнішні прояви – поведінки, вчинки. Наприклад, гуманістичні теорії особистості – це неекспериментальні теорії, які описують як структуру, так і динаміку особистості, вони відносяться і до дитинства, і до дорослого періоду життя, описують психологічні властивості особистості.

Таких теорій можна нарахувати близько 12. Більш відомими з них є:

- психодинамічна теорія особистості заснована на головному джерелі розвитку особистості – загальній біологічній енергії – лібідо (потяги, бажання);

- аналітична теорія особистості, яка вважає головним джерелом розвитку особистості вроджені психологічні фактори – архетипи, що передаються через спадковість від батьків як первісні ідеї;

- гуманістична теорія особистості відокремлює два основних напрямки: „клінічний”, „мотиваційний”. Головним джерелом розвитку особистості у цій теорії вважаються вроджені тенденції до самоактуалізації, а розвиток і є їх розгортання;

- когнітивна теорія особистості за змістом наближується до гуманістичної. Головна думка теорії – людина більш за все бажає знати те, що з нею відбулося і те, що з нею буде у майбутньому;

- поведінкова теорія особистості має два напрямки – рефлекторний і соціальний. Згідно ідей цих напрямків головним джерелом розвитку особистості є середовище у широкому смислі;

- діяльнісна теорія особистості отримала найбільше поширення у вітчизняній психології. В ній розкрито механізм засобів научіння і засвоєння суспільно-історичного досвіду.

Питання для самоперевірки знань:

1. Для якої мети в психології використовується поняття індивід?

2. Що характеризує поняття „особистість”?

3. Як в процесі онтогенезу особистості відбувається перетворення об’єкту на суб’єкт?

4. Як співвідносяться поняття „людина” і „особистість”?

5. Що визначає поняття індивідуальності? В чому проявляється індивідуальність людини?

6. Які аспекти наукового пізнання особистості можна виділити в її соціальній психології (система інтерпсихічних зв’язків і взаємовідношень людини)?

7. В яких сферах особистість як суб’єкт міжособистісних відношень винаходить себе?

8. В яких умовах може бути зрозуміла особистість?

9. З яких постулатів витікають теоретичні гіпотези розвитку особистості?

10. Які компоненти складають структуру особистості?

11. Чи можна вважати психічні властивості особистості багатосистемними? Чому?

12. Чи знаходяться психологічні елементи особистості в певному закономірному взаємозв’язку між собою чи ні?

13. Яким чином біологічне та соціальне пов’язане в розвитку людини?

14. Чи однаково на розвиток людини протягом життя впливає біологічне чи ні? Чому?

15. Чи завжди відношення біологічне-психічне-соціальне виступає в єдиному зв’язку проявів особистості, як ціле утворення чи ні?

16. Які типи теорій особистості вам відомі? Яка основна їх ідея?

17. Назвіть відомі вам теорії особистості? Які джерела розвитку особистості розкриває кожна з відомих вам теорій?

18. Чи досить знати лише одну теорію особистості, щоб зрозуміти психологічну суть людини?

Поиск по сайту: