Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Тема 10. Капітал. Витрати виробництва і прибуток

Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

Витрати виробництва: їх суть та класифікація.

Валовий дохід і прибуток підприємства. Норма прибутку.

Кругообіг і оборот промислового капіталу. Амортизація.

Ціна і ціноутворення.

Структура собівартості. Види собівартості.

Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Процес виробництва – це взаємодія факторів виробництва, одним із яких є капітал. В буденному житті капіталом називають гроші. Але це зовсім не так. Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої звичайні функції, вони виступають лише в ролі загального еквівалента, опосередковуючи мінові відносини людей. Проте за певних умов гроші можуть стати капіталом. Передумовами виникнення капіталу були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. Як це розуміти? При простому товарному обігу дрібні товаровиробники продають вироблені ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою: Т(товар)-Г(гроші)-Т(товар). У даному випадку гроші виконують функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т).

На певному історичному етапі в міру розвитку продуктивних сил просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже формула простого товарного обігу Т-Г-Т (продаж ради купівлі) замінюється принципово іншою формою: Г-Т-Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г’, тобто в Г+∆Г, де Г’ означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г-Т-Г’.

Приріст грошей (∆Г), який отримується в кінці цього руху, називається додатковою вартістю. Додаткова вартість — це надлишок над первісно авансованою сумою грошей (Г’-Г=∆Г). А первісна сума грошей яка принесла додаткову вартість, перетворилася в капітал. Отже капітал — це вартість, яка приносить додаткову вартість.

Формула Г-Т-Г’ отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли приносять додаткову вартість. Єдиним джерелом додаткової вартості є робоча сила.

В різних економічних школах капітал визначається по різному. Але головними є три напрямки: речова або натуралістична концепція, грошова або монетариська концепція і теорія «людського капіталу».

С точку зору речової концепції капітал - це засоби виробництва або готові товари, що призначені для продажу.

Так, А.Сміт трактує капітал як накопичений запас речей, Д. Рікардо — як засоби виробництва. В теорії Маршала капітал - це речі, що створюють передумови виробництва. Переважна більшість сучасних західних науковців спрощено тлумачать сутність цього поняття. Так американський економіст Г. Манків стверджує, що капітал — це знаряддя, які використовують працівники: підйомний кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера. Професор Дьюі до капіталу відносить все, що грає корисну роль у виробництві.

З точки зору монетарійської теорії, капітал - це гроші, які приносять відсоток.

Теорія людського капіталу з’явилася в 60-ті роки 20 ст. Її розробили представники неокласичного напрямку Г. Бекер, Т. Шульц та ін.. З їх точку зору, в виробництві взаємодіють два фактори: «фізичний капітал», який включає засоби виробництва і «людський капітал», який охоплює набуті знання, звички, енергію людей. Величина людського капіталу виміряється потенціальним доходом, який він здатен принести.

Найбільш об’ємне розуміння капіталу міститься в концепції К.Маркса Ні гроші, ні засоби виробництва, на його думку, самі по собі не є капітал. Вони перетворюються в капітал лише тоді, коли використовуються для привласнення чужої праці. Тому, по перше, капітал — це не річ, а певні суспільні відносини. По-друге, капітал-це постійний рух всіх його елементів. По-третє, капітал — це самозрастаюча вартість. Ці три моменти характеризують сутнісне визначення капіталу.

К.Маркс визначив і конкретні форми прояву капіталу.

У будь-якому виробництві беруть участь різні фактори: а) засоби виробництва — речовий фактор, б) робоча сила — особистий фактор. Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення вартості і додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійним капіталом і означив буквою с. Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили, і яка змінює свою вартість у процесі виробництва — це змінний капітал, він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок вартості, тобто додаткову вартість m.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, виражений в процентах, називається нормою додаткової вартості. Якщо норму додаткової вартості позначити через m`, то формула цього відношення буде така:

m`=m/v·100.

Для того, щоб визначити масу додаткової вартості, виробленої не одним, а всіма робітниками даного підприємства, необхідно норму додаткової вартості помножити не на вартість однієї робочої сили, на всю величину змінного капіталу.

Розрахунок робиться за формулою:

M=(m/v) × V,

де М - маса додаткової вартості

m - додаткова вартість створена одним робітником.

v - змінний капітал, що витрачається щоденно на купівлю однієї робочої сили.

V - загальна сума змінного капіталу.

Поиск по сайту: