Витрати виробництва: їх суть та класифікація

Основним чинником, який визначає спроможність фірми пропонувати продукт, є витрати виробництва. Існування цих витрат зумовлене рідкість ресурсів і можливістю їх використання для інших економічних цілей. Інакше кажучи, витрати в економіці пов’язані із відмовою від можливості виробництва альтернативних благ.

Витрати виробництва – це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.

К.Маркс пов’язував вивчення витрат з прагненням досліджувати особливості експлуатації найманої праці, які відбиті в вартості,а отже, - в витратах

В основі цін товарів і послуг лежать суспільно необхідні витрати, які є вартістю товару. Вони відображаються формулою:

W=c+q,

де W - вартість товару,

c - вартість спожитих засобів виробництва,

q - нова вартість створена працівником.

З появою додаткового продукту новостворений продукт розпадається на необхідний і додатковий:

q=v+m,

де v - вартість необхідного продукту, необхідного для відтворення робочої сили робітника,

m - вартість додаткового продукту, який створюється ним понад необхідного і привласнюється власниками засобів виробництва.

Внаслідок цього вартість товару W можна визначити за формулою:

W=c+(v+m).

Будучи економічно самостійними, підприємства формують свої витрати на виготовлення товарів.

Витрати виробництва — те, у що обходиться виготовлення товару підприємству. Вони складаються з матеріальних витрат та витрат на оплату робочої сили найманих працівників і виражаються формулою:

BB=c+v

Отже, витрати виробництва відрізняються від суспільно необхідних витрат на величину додаткової вартості продукту (m), який є джерелом прибутку.

Матеріальні витрати й витрати на оплату робочої сили повинні бути відшкодовані в результаті реалізації виготовленої на підприємстві продукції. Тому витрати виробництва на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю виробництва. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення собівартості. Це зумовлено тим, що її зниження — основа зниження цін, що у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більший прибуток. Так для зниження витрат, пов’язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів тощо.

Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Якби існувала технічна, господарська та соціально-економічна однотипність виробництва, то вже на фазі безпосереднього виробництва витрати на створення продукту виступали б як суспільне необхідні. В такому випадку заміщення цих витрат взяло б на себе суспільство, оскільки зникли б економічні засади розмежування витрат виробника і суспільства.

Технічна однотипність виробництва - це така оснащеність усіх підприємств, при якій за інших однакових умов може бути забезпечений високий рівень продуктивності праці. Господарська однотипність має забезпечуватись одержанням однакових доходів при однакових витратах, а соціально-економічна однотипність - однаковими умовами та оплатою праці, а також можливостями для розвитку людини.

У реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. Цей процес ґрунтується на економічній відокремленості. Підприємства (виробники) відокремлені як власники засобів виробництва і створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відбиває різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну оснащеність (у тому числі в межах однієї форми власності, наприклад, у державному секторі). У зв'язку з цим вони мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі на еквівалентній основі.

У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробництва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільне необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості (рис. 17).

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає

як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили V. Цей фонд виступає не тільки як категорія розподілу (частина національного доходу), а і як категорія виробництва (частина авансованого капіталу). Перетворення фонду споживання на змінний капітал є передумовою поєднання елементів с (вартість засобів виробництва) та V в одній категорії "витрати виробництва". Соціально-економічна сутність витрат виробництва полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

На відміну від К.Маркса сучасні Західні економісти розглядають витрати з точки зору господаря. Вони гадають, що підприємець від усіх витрат чекає доход. На цій підставі вони включають в витрати прибуток підприємця, який оцінюють як плату за ризик.

В західній літературі існує складна класифікація витрат.

В залежності від впливу на витрати зростання обсягів виробництва визначають постійні і змінні витрати.

Постійні витрати (FC) – це витрати, величина яких не залежить від обсягу продукції, виробленою фірмою. До таких витрат відносять орендну плату, обслуговування позик, частину відрахувань на амортизацію устаткування, заробітну плату адміністративного персоналу, а також неявні витрати. Фірма має постійні витрати навіть тоді, коли продукція зовсім не виробляється.

Змінні витрати (VC) – це витрати, величина яких залежить від обсягу виробленої продукції. Це витрати на сировину, електроенергію, транспортні послуги, більшу частину послуг праці та інші змінні ресурси. Якщо фірма не виробляє продукції її змінні витрати дорівнюють нулю.

Сума постійних та змінних витрат визначає загальні витрати (TC).

Для ухвалення виробничих рішень важливу роль відіграють оцінки різних видів середніх витрат, тобто витрат, що припадають на одиницю виробленої продукції (Q). Визначають такі показники середніх витрат:

- середні постійні витрати – це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції.AFC=FC/ Q;

- середні змінні витрати AVC=VC/ Q;

- середні загальні витрати ATC=TC/ Q.

Середні витрати важливі для визначення прибутковості фірми:

- якщо ціна дорівнює середнім витратам, то прибуток відсутній;

- якщо ціна менше середніх витрат, то фірма несе збитки і може збанкрутитися;

- якщо ціна більша середніх витрат, то фірма матиме прибуток в розмірі цій різниці.

Економічні витрати є сумою явних та неявних витрат. Явні (бухгалтерські) витрати – це грошові платежі фірми зовнішнім постачальникам ресурсів – платежі за сировину, електроенергію, працю тощо. Неявні витрати – це альтернативна вартість, пов’язана с використанням власних ресурсів фірми, тобто дохід, який забезпечили б власні ресурси фірми за їх найліпшого використання.

Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Припустимо, що за рік роботи підприємство одержало загальний виторг на суму 240 000 грн. Розглянемо підсумовування рахунків з точки зору бухгалтерії.

Сума загального виторгу (грн.) 2 40 000

Амортизація 20 000

Витрати на матеріали 60 000

Витрати на оплату найманої праці 40 000

Комунальні послуги 10 000

Загальні (явні) витрати 130 000

Бухгалтерський прибуток 110 000

За цим підрахунком бухгалтерські витрати становлять 130 000 грн., а бухгалтерський прибуток — 110 000 грн. Однак цей бухгалтерський прибуток не точно відображає економічні результати підприємницької діяльності, бо в ньому не враховано неявні витрати. А вони становлять вагому частку загальної кількості використаних на підприємстві ресурсів. Використовуючи власні ресурси (основний і оборотний капітал, землю, власну працю та підприємницький хист), підприємець несе неявні витрати, тобто відмовляється від процента (ренти) на капітал, ренти від земельної ділянки, заробітної плати.

У зв’язку з цим розглянемо складові бухгалтерського прибутку (цифри довільні). Бухгалтерський прибуток (грн.) 110 000

Втрачений процент < 10 000

Втрачена земельна рента < 2 000

Втрачена заробітна плата < 40 000

Втрачений дохід за підприємницький хист (нормальний прибуток) < 10 000

Загальні неявні витрати > 31 000

Економічні витрати > 192 000

Економічний прибуток 48 000

Чому нормальний прибуток є складовою економічних витрат? Тому що підприємцю потрібна мінімальна плата (у нашому прикладі 10 000 грн.) для утримання його підприємницької діяльності в межах цього підприємства. Ця мінімальна плата називається нормальним прибутком, який підприємець одержує понад свою умовну заробітну плату, яку він одержував би на іншому підприємстві як найманий працівник. Нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є неявними витратами поруч із неявним процентом, рентою і зарплатою.

Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.

Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Приклад. Припустимо, що перукар, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і відповідного устаткування. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати, внутрішні є. Адже перукар, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові.

Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.

Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Ключовим під час аналізу особливостей ціноутворення у найрізноманітніших ринкових ситуаціях є поняття граничних витрат. Граничні витрати MC – це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції. Вони важливі для визначення стратегії фірми.

Зниження витрат виробництва значною мірою залежить від ціноутворення.

Поиск по сайту: