Соціальне поводження особистості

З теміном “ поводження ” у науці зв'язується активність, система дій, що складається з адаптації, у пристосуванні до вже наявного середовища, однак у тварин тільки до природного, а в людини — і до соціального. Ця адаптація здійснюється на основі визначених чи біологічно соціально заданих програм, вихідні підстави яких не піддаються перегляду чи перебудові. Типовим прикладом соціального поводження є, скажемо, адаптація, пристосування до навколишнього соціального середовища шляхом слідування прийнятим у цьому середовищі звичаям, правилам і нормам. Адаптивне поводження являє собою “закриту” систему відносини до дійсності, межі якого обмежені даним соціальним чи природним середовищем і заданим "набором можливих дій у цьому середовищі, визначеними життєвими стереотипами і програмами. Властивій тільки людині формою відносини до дійсності є діяльність, що, на відміну від поводження, не обмежується пристосуванням до існуючого умовам — природним чи соціальної,— а перебудовує, перетворює їх. Відповідно така діяльність припускає здатність до постійного перегляду й удосконалювання лежачих у її основі програм. Люди виступають при цьому не просто виконавцями заданої програми поводження — хоча б і активними, що знаходять нові оригінальні рішення в рамках її здійснення,— а творцями, творцями принципово нових програм дій. У випадку адаптивного поводження при всій його можливій активності й оригінальності мети дій у кінцевому рахунку задані, визначені; активність же зв'язана з пошуком можливих засобів досягнення цих цілей. Іншими словами, пристосувальне поводження цілеспрямоване, доцільно. Воля означає подолання тиску заданих людині умов — будь те зовнішня природа, соціальні норми, оточуючі люди чи внутрішня обмеженість,— як факторів, що детермінують його поводження, припускає здатність будувати власну програму дій, що дозволяла б вийти за рамки, вписатися в більш широкий контекст буття. Взаємодія індивіда і суспільства з погляду соціального контролю виявляє його внутрішню суперечливість. Так, з одного боку, людина не може знайти свою індивідуальність, придбати соціальні якості і властивості поза чи крім суспільства. Індивідуальна дія, вступаючи в соціальний світ, одержує своє визначення ззовні, його сутність, соціальний зміст і значення визначаються соціальними цілями. Соціальна оцінка індивідуальних дій визначається об'єктивно існуючим набором їхніх стереотипів, включених у систему норм, цінностей, ідеалів і т.д. Подібні, хоча і не формалізовані шкали оцінок існують у моралі, професійній етиці і т.д., утворюючи нормативну структуру відповідних соціальних груп.

Рольова теорія особистості.

Рольова теорія особистості описує її соціальне поводження 2-ма основними поняттями: “ соціальний статус ” і “ соціальна роль ”.

Кожна людина, що живе в суспільстві, включена у безліч різних соціальних груп (родина, навчальна група, дружня компанія і т.д.). У кожній з цих груп вона займає визначене положення, має деякий статус, до нього пред'являються визначені вимоги. Таким чином, та сама людина повинна поводитися в одній ситуації як батько, в іншій — як друг, у третій — як начальник, тобто виступати в різних ролях і займати кілька позицій. Кожна з цих позицій, що припускає визначені права й обов'язки, називається статусом. Людина може мати кілька статусів. Але найчастіше тільки один визначає його положення в суспільстві. Цей статус називається головним чи інтегральним. Часто буває так, що головний статус обумовлений його посадою (наприклад, директор, професор). Соціальний статус відбивається як у зовнішньому поводженні і вигляді (одязі, жаргоні), так і у внутрішній позиції (в установках, цінностях, ориентациях).

Соціологи відрізняють запропоновані і набуті статуси. Запропонований ─ нав'язаний суспільством не залежно від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлюється етнічним походженням, місцем народження, родиною. Придбаний (досягнутий) статус визначається зусиллями самої людини (наприклад, письменник, ген. секретар). Виділяться також природний і професійно-посадовий статуси. Природний статус особистості припускає істотні і відносно стійкі характеристики людини (чоловіка і жінки, дитинство, юність). Професійно-посадовий – це базисний статус особистості, для дорослої людини, найчастіше, що є основою інтегрального статусу. У ньому фіксується соціальне, економічне і виробниче положення (банкір, інженер, адвокат).

Соціальний статус позначає конкретне місце, що займає індивід у даній соціальній системі. Сукупність вимог, пропонованих індивіду суспільством, утворить зміст соціальної ролі. Соціальна роль — відповідний прийнятим нормам спосіб поводження людей у залежності від їхнього статусу чи позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин. Кожен статус звичайно включає ряд ролей.Освоєння соціальних ролей — частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова “вростання” людини в суспільство собі подібних. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поводження, учиться оцінювати себе з боку і здійснювати самоконтроль.

Одна з перших спроб систематизації ролей була почата Т Парсонсом. Він вважав, що кожна роль описується 5-ма основними характеристиками:

1. емоційна ― одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші - розкутості;

1. способом одержання - одні пропонуються, інші завойовуються;

2. масштабом - частина ролей сформульована і строго обмежена, інша - розмита;

3. нормалізацією ― дія в строго встановлених правилах, або довільно;

4. мотивацією ― на особистий прибуток, на загальне благо.

Соціальну роль варто розглядати в 2-х аспектах:

· рольового чекання

· рольового виконання.

Між ними ніколи не буває повного збігу. Але кожний з них має велике значення в поводженні особистості. Наші ролі визначаються насамперед тим, чого очікують від нас інші. Ці чекання асоціюються зі статусом, що має дана особистість.

У нормальній структурі соціальної ролі звичайно виділяються 4 елементи:

1. опис типу поводження, що відповідає даній ролі;

1. розпорядження (вимоги), зв'язані з даним поводженням;

2. оцінка виконання запропонованої ролі;

3. санкції ― соціальні наслідки тієї чи іншої дії в рамках вимог соціальної системи. Соціальні санкції за своїм характером можуть бути моральними, реалізованими безпосередньо соціальною групою через її поводження (презирство), чи юридичними, політичними, екологічними.

Слід зазначити, що будь-яка роль не є чистою моделлю поводження. Головною сполучною ланкою між рольовими чеканнями і рольовим поводженням служить характер індивіда, тобто поводження конкретної людини не укладається в чисту схему.

Таким чином, розвинута особистість може використовувати рольове поводження як інструмент адаптації до визначених соціальних ситуацій, у той же час не зливаючись, не ідентифікуючись з роллю. Рольова концепція особистості виникла в американській соціальній психології в 30-х роках XX в. (Ч. Лантухи, Дж. Мид) і одержала поширення в різних соціологічних плинах, насамперед у структурно-функціональному аналізі.

Висновок.

Проблема особистості – проблема неосяжна і складна, що охоплює величезне поле досліджень. Поняття особистості відноситься до числа найскладніших в “человекосознании”. Дотепер ще не склалося досить обґрунтованого і загальноприйнятого визначення, багатозначність змісту цього поняття обумовлена широкоаспектністю проявів особистості, різноманіттям її становлення і розвитку.

Але як ми побачили, характеристикою особистості людини є її суб'єктивність. Погляд на особистісне в людині як прояв його суб'єктивності не є прерогативою філософської думки. Таке представлення про особистість у психології, соціології, педагогіці, літературі. Мистецтво, політика, та й сама мова повсякденного життя наділяють особистість силою активності. Хто не активний. Той знеособлений. У цьому сходяться наукові й інтуїтивні концепції особистості у свідомості людей. “Те чого не вистачає рабу, - писав Гегель- це визнання його особистості; принцип же особистості є загальність. Пан розглядає раба не як особистість, а як не володіючу самостійністю річ, сам раб не рахується “Я”, його “ Я” є пан.”

Особистість є паном самого себе, - така максима ціннісного осмислення феномена особистості в культурі.

Поиск по сайту: