Врахування закономірностей вікового та індивідуального розвитку особистості

Можливості виховання великі, але не безмежні. Вони залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей. Якщо враховується ця залежність, то розширюють можливості виховання, його вплив на розвиток.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.

Основні періоди психічного розвитку особистості визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерні для кожного віку соціальні ситуації розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність, відповідний рівень розвитку свідомості та самосвідомості.

Такими періодами є: ранній вік (від народження до 3 років), дошкільний вік (від 3 до 7), молодший шкільний вік (від 7 до 10), середній шкільний або підлітковий вік (від 10 до 15) і юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).

На кожному етапі розвитку дитини є своя провідна діяльність, яка характеризується своїми цілями, мотивами та способами виконання. Провідна діяльність – не просто форма активності, що найчастіше зустрічається у цьому віці. Це діяльність, покликана задовольнити актуальні потреби індивіда, що розвивається, у ній диференціюються нові види діяльності, наприклад, елементи навчання у грі, формуються пізнавальні та інші психічні процеси. Характером провідної діяльності зумовлюються у цей період зміни у потребах, інтересах, почуттях індивіда, що розвивається. На кожному віковому етапі розвитку людини формуються і індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, фізичного, духовного розвитку, здібностей, інтересів, характерологічних рис та ін.

Знання закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей – одна з умов ефективної педагогічної діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення основних понять: „особистість”, „розвиток особистості”, „індивід”, „формування особистості”, „фактори розвитку”, „задатки”.

2. Проаналізуйте основні фактори розвитку особистості.

3. Визначте рушійні сили процесу розвитку особистості.

4. Визначить протиріччя, що характеризують особливості розвитку вашої особистості в теперішньому віці.

5. Проаналізуйте взаємозв’язок факторів розвитку особистості.

6. Обґрунтуйте залежність результатів виховання від взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку особистості.

7. Поясніть причини затримки розвитку дітей у разі відсутності спілкування або при недостатньому спілкуванні з людьми.

Резюме

1.Взаємини між індивідом як продуктом антропогенезу, особистістю, що засвоює суспільно-історичний досвід, і індивідуальністю, що перетворює світ, може бути передано формулою: індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність відстоюють (А.Асмолов, А.Петровський).

2.Розвиток людини відбувається під впливом певних факторів. Сучасна наука визнає три провідних фактори в розвитку та формуванні особистості: спадковість, середовище та виховання. Розглядати ці фактори необхідно в їх діалектичній єдності, взаємодії, взаємовпливу.

3.Розвиток і формування особистості – результат взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Виховання відіграє вирішальну роль у розвитку особистості тільки за умови, якщо воно позитивно впливає на внутрішнє стимулювання її активності в роботі над собою. Виховання може забезпечити розвиток певних якостей тільки спираючись на закладені природою задатки. Вихованням можна досягти багато чого, але повністю змінити людську природу неможливо.

4.Джерела розвитку – діяльність і спілкування. Діяльність – специфічно людське активне ставлення до світу на основі наявних форм культури. Спілкування – особливий від діяльності, найважливіше середовище духовного, суспільного і особистісного прояву людини. Воно являє собою живий безперервний процес взаємодії людей, людини з собою та світом.

5.Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності. Кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності. Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби.

Розділ 1.3.: Сутність процесу виховання як соціокультурного явища

Зміст

1. Сутність виховання як соціокультурного явища.

2. Мета виховання.

3. Зміст виховання.

4. Етапи процесу виховання як соціокультурного явища.

5. Закономірності та принципи виховання.

6. Діагностика та оцінка результатів виховання.

Ключові слова: виховання у широкому та вузькому розумінні; сутність процесу виховання; мета виховання; зміст виховання; закономірності та принципи процесу виховання; результати виховного процесу, критерії вихованості.

Поиск по сайту: