Сутність виховання як соціокультурного явища

Виховання – головний компонент педагогічного процесу, надзвичайно складне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних громадянських рис, інтелектуального, професійного, морального, правового, фізичного, екологічного розвитку.

Виховання як цілісний процес має дві сторони: зовнішню (власне виховання, виховуюча діяльність як передача соціального досвіду) і внутрішню (самовиховання, цілеспрямований процес самовдосконалення шляхом засвоєння соціального досвіду діяльності, поведінки, духовного збагачення). Тому воно є одним з основних видів діяльності людства.

Філософська категорія “сутність” відображує, по-перше, глибинні зв’язки та внутрішні відносини, які визначають основні риси та тенденції розвитку даного явища; по-друге, перехід зовнішнього (об’єктивного) у внутрішнє (суб’єктивне), тобто у свідомість людини. Отже, сутність означає сенс даної речі чи явища, те, чим воно є на відміну від усіх інших речей.

В основі виховного процесу лежить система виховних відносин, що забезпечує взаємодію вихователів і вихованців згідно із суспільне завданими цілями формування особистості. Сутність процесу виховання полягає вумілій організації та стимулюванні вихователем психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності вихованця, у формуванні та підтриманні у нього мотивації постійного творчого самовдосконалення, формування у нього стійких форм поведінки в суспільстві через навички та звички, постійна допомога, підтримка, співчуття і співпереживання.

Традиційно у педагогіці категорію “виховання” розглядали у різних аспектах, а саме:

1) у широкому смислі (як соціальне явище; як суспільне явище; як процес і результат розвитку особистості; як процес формування особистості в цілому);

2) у вузькому смислі (вплив або систему впливів вихователів на вихованців; специфічний процес формування соціальних і духовних цінностей; систему ціннісних орієнтацій і відповідної поведінки).

3) у спеціальному педагогічному смислі як процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості;

4) у широкому педагогічному смислі, коли поняття “виховання” охоплює і процес навчання і власне виховання, тобто педагогічний процес в цілому.

Розбіжність у підходах викликає певні утруднення у науковому тлумаченні цього поняття, тому виділимо його основні категорійні ознаки.

Виховання є соціально-історичне явище – це процес передачі і засвоєння соціального досвіду, духовної культури, спрямований на розвиток особистості. Національне виховання є конкретно-історичним проявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання (Л.Кузь, М.Стельмахович, М.Касьяненко).

Виховання є процес формування і розвитку особистості, що веде до певних змін у її структурі (Ю.Бабанський, Н.Кузьміна, Г.Костюк, М.Болдирєв); багатогранний процес духовного збагачення особистості (В.Сухомлинський); процес взаємодії двох учасників виховання (С.Шабанов, Г.Легенький, М.Таланчук).

Виховання є вплив на розвиток особистості, якій розуміється не як механічна проекція педагогічного впливу на вихованця, а як внутрішня глибинна робота суб’єктів педагогічної взаємодії, яка пробуджує їх активність (Б.Ананьєв, Н.Кузьміна, Г.Щукіна, І.Бех).

Виховання є взаємодія сукупності суб’єктів і об’єктів виховного процесу, наслідком чого є взаємні зміни їх поведінки, діяльності, відносин, установок (Н.Кузьміна, В.Генецінський, Л.Таланчук).

Виховання є діяльність – цілеспрямована, різноманітна І.Моносзон, Б.Т.Ліхачов); взаємопов’язана (А..Кітов, М.Болдирєв); колективна творча діяльність (І.Іванов, Ш.Амонашвілі, Ю.Азаров).

Виховання є управління процесом формування, розвитком особистості відповідно до потреб суспільства (Б.Ананьєв, С.Батіщев, Г.Костюк, В.Журавльов, В.Якунін).

Виховання є керівництво розвитком особистості вихованців, їх задатків, здібностей відповідно до потреб суспільства (М.Данилов, Ф.Корольов, Г.Костюк, Г.Щукіна).

Отже, можна зробити висновок, що виховання – це:

Мета виховання

Мета виховання – це сукупність якостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Вонамас об’єктивний характер і відображає в узагальненій формі ідеал людини. Ідеал – це уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що формується під впливом розуміння мети життя. Будь-яке виховання – від найменших заходів до державних програм – завжди має цілеспрямований характер. Виховання без мети не існує. Меті підпорядковуються всі компоненти: зміст, організація, форми, методи виховання. Цілі виховання визначаються потребами розвитку суспільства, залежать від способу виробництва, темпів прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства. Отже, мета виховання носить конкретно-історичний характер і змінюється відповідно до соціального, духовного і матеріального рівнів розвитку суспільства. Саме тому ідеал і мета виховання змінювались упродовж історичного розвитку людства.

Так, у стародавній Греція цілі виховання концентрувались навколо розвитку таких рис, як хоробрість, патріотизм, покірність, спритність, фізична сила. Різким контрастом із Спартою були Афіни. Освітня програма приділяла велику увагу інтелектуальним та естетичним цілям: навчити читати, писати, рахувати та ін., заняття спортом, музикою, вивчення історії, драми, поезії, риторики. Прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідеюгармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. А.Макаренко вважав, що мета виховання – це програма людської особистості, програма людського характеру. При цьому у поняття характеру він вкладав весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів та внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання – всю картину людської особистості.

Загальна мета виховання на сучасному етапі – формування всебічно та гармонійно розвиненої, соціально активної особистості, яка у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, справедливість) та культурно-національними (працелюбність, волелюбність, суверенність, соборність тощо) цінностями.

Отже, згідно Концепції виховання у національній системі освіти поряд з загальною метою виховання головною метою національного виховання в Україні визнається набуття молоддю соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Зміст виховання

Реалізація ідеї всебічного розвитку особистості з урахуванням індивідуальності та наявних соціально-економічних умов передбачає єдність морального, громадянського, розумового, морально-естетичного, трудового та фізкультурно-оздоровчого виховання. Процес виховання спрямований на формування наукового світогляду та загальнолюдських цінностей, народної та національної культури, високоморальних людських стосунків, високих громадянських рис, глибоку професійну підготовку до повноцінного, соціально активного життя. Тому зміст виховання вміщує загальні сторони та характеристики цього процесу, залучення до основних видів людської діяльності в умовах гуманних відносин, а також індивідуальну програму самовиховання й розвитку (формування цілісного наукового світогляду та ціннісних орієнтацій, культури діяльності, культури гуманних відносин, здібностей, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та себе). Отже, зміст виховання – система знань, переконань, навичок, якостей та рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні у відповідності з поставленими цілями і задачами.

Добре організоване виховання повинно підготувати людину до виконання п’яти ролей в житті – громадянина, робітника, сім’янина, власника, споживача. Кожна з цих ролей вимагає від людини певних знань, умінь, набутих якостей.

Громадянин: виконання громадянських обов’язків; почуття національної гордості і патріотизму; повага до Конституції, органів державної влади, символам державності; відповідальність за долю країни; дбайливе ставлення до національних багатств країни, мови, культури; громадська активність; дотримання демократичних принципів;активна життєва позиція.

Робітник: дисциплінованість та відповідальність; працездатність та організованість; загальні, спеціальні та економічні знання; творче ставлення до праці; професійна гордість, повага до майстерності; повага до людей праці.

Сім’янин: працелюбність, відповідальність; тактовність, культура спілкування; різнобічна освіченість; знання правових норм, законів; знання практичної педагогіки; психосексуальна підготовленість; готовність брати шлюб і виконувати шлюбні обов’язки; повага до своїх батьків, до людей похилого віку.

Власник: відповідальність; знання правових норм та законів; правосвідомість; працелюбність; економічні знання; повага до державних органів влади, загальна культура.

Споживач: передбачливість, пильність, економічні знання, знання прав та обов’язків споживачів, культура спілкування, тактовність, загальна культура та культура споживання, громадська активність, відповідальність.

Поиск по сайту: